35 років Незалежності: найважливіші події в освіті на думку вчителів та управлінців

Якими були 35 років відновленої Незалежності для української освіти?

До Дня Незалежності України редакція «Вчися.Медіа» опитала освітян та освітянок із різних сфер, а також освітніх управлінців про події, які найбільше запам’яталися за цей час. Зміни в підходах до навчання, забезпечення рівного доступу до освіти, ухвалення необхідних законів та оновлення змісту — згадали чимало важливих рішень, ініціатив і подій.

Які з них були важливими чи навіть переломними в освіті загалом та в окремих її ланках? Читайте в матеріалі.

Загальний курс на декомунізацію та дерусифікацію освіти — одна з головних тенденцій, яку відзначила більшість спікерів і спікерок. Зокрема, освітня омбудсменка Надія Лещик наголосила: за роки Незалежності українська освіта пройшла великий шлях поступової відмови від совєтської системи та її ідеологічних підходів — до формування сучасної, демократичної та орієнтованої на дитину системи освіти.

Важливим був і рух української вищої освіти до Болонського процесу. Тоді ж Україна почала переходити до 12-річної школи, хоч згодом від цієї ідеї відмовилися. Освітня обмудсменка висловила сподівання, що реформа старшої школи допоможе на практиці остаточно закріпити 12-річне навчання.

Тому ухвалення нового законодавства у сфері освіти, закріплення права кожного на освіту, утвердження української як державної мови в освітньому процесі, поява нових українських підручників, зокрема з історії України, була справжнім ковтком свіжого повітря, наголошує освітня омбудсменка. За її словами, ми ще не до кінця позбулися совєтської спадщини, але те, наскільки змінилася освіта за ці роки, — одне з найважливіших досягнень.

Звісно, зауважила Надія Лещик, були й періоди, коли освіта рухалася назад. Зокрема, у 2010–2014 роках, коли міністром освіти і науки був Дмитро Табачник, посилювалася роль російської мови, а роль ЗНО як головного критерію для вступу намагалися зменшити.

Після 2014 року освітня система знову отримала сильний поштовх до змін. Закон України «Про вищу освіту» посилив автономію університетів, а у 2017 році почалася реформа «Нова українська школа». Її суть була не лише в нових програмах чи підручниках. Ішлося про значно глибшу зміну — відмову від совєтської моделі та перехід до освіти, у центрі якої є дитина, її потреби, права, гідність і розвиток.

Саме́ створення Служби освітнього омбудсмена у 2019 році стало важливим кроком на цьому шляху: учні й учениці, батьки, педагоги й педагогині та інші працівники освіти отримали конкретний механізм, за допомогою якого можуть захищати свої права.

Олександр Черкас, працівник ЗСУ, учитель Київського військового ліцею імені Івана Богуна та Першої української школи, голова ГО «Не цькуй», щодо цього додає:

«Якщо озиратися на 35 років незалежності, то найважливішою подією була не одна реформа, а народження нової української освіти — освіти вільної держави. Це шлях від утвердження української мови та звільнення від совєтської і російської спадщини до чесного вступу через ЗНО / НМТ, ухвалення сучасного Закону “Про освіту”, розвитку Нової української школи, інклюзивної освіти, цифрової трансформації та збереження навчання під час пандемії та широкомасштабної війни».

На значенні інклюзивної освіти наголосила й Надія Лещик: «Раніше діти з особливими освітніми потребами навчалися лише вдома або в спеціалізованих закладах. Сьогодні багатьом із них доступне навчання разом з однолітками в школі чи садочку за місцем проживання. Важливим кроком стало створення інклюзивно-ресурсних центрів і розвиток системи підтримки таких дітей».

Руслан Гурак, голова Державної служби якості освіти України, назвав однією зі знакових подій докорінну зміну філософії оцінювання діяльності закладу освіти.

Державна служба якості освіти України проводить інституційні аудити закладів освіти вже сім років. За словами Руслана Гурака, це кардинально інша філософія. Зовнішні експерти/ки — досвідчені педагоги-практики — оцінюють освітній та управлінський процеси за чіткими й прозорими критеріями та індикаторами. Як наслідок, заклад освіти і його засновник (територіальна громада) отримують конкретні висновки та рекомендації, як покращити якість освітньої діяльності. Звісно, в інституційному аудиті є і така складова, як перевірка. Проте експерти лише переглядають документи закладу освіти на предмет дотримання норм законодавства.

«Нова система перетворила оцінювання на інструмент розвитку. Отримавши професійний погляд збоку, директор ще й має офіційне підґрунтя, щоб звернутися до територіальної громади й спільно вирішити навіть ті господарські чи безпекові питання, які відкладали роками. Філософія інституційного аудиту — це допомога, підтримка та синергія задля сталого вдосконалення освіти», — наголосив очільник ДСЯО. На його думку, створення Служби — один із тих важливих кроків, які роблять українську освіту сучасною, європейською та людиноцентричною.

Усі події та явища спікери/ки, яких опитала редакція, розглядають саме в цьому контексті: 

• увідповіднення освіти викликам сучасності;
• євроінтеграція та зміна цінностей освітньої системи;
• створення демократичного простору рівних можливостей;
• переосмислення минулого й набуття суб’єктності — готовності самим формувати свою долю як нація та відповідати за власний вибір.

Одним із найуспішніших нововведень більшість спікерів та спікерок назвали зміну системи вступу до закладів вищої освіти — Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО).

Його ефективність у забезпеченні рівного доступу до вищої освіти відзначив Володимир Зелений, кандидат історичних наук, в. о. директора у відокремленому структурному підрозділі «Верхньодніпровський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету»: він назвав ЗНО найважливішою подією за 35 років Незалежності поруч з ухваленням закону «Про освіту». А освітня омбудсменка Надія Лещик наголосила: ЗНО зробило вступ до університетів значно прозорішим і допомогло зменшити корупційні ризики.

Очільниця Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) Тетяна Вакуленко розповіла: для неї запровадження ЗНО стало однією з найважливіших реформ української освіти — і не лише тому, що вона сама працює в цій системі. На думку директорки УЦОЯО, ЗНО докорінно змінило вступ до університетів:

• зробило його прозорим;
• суттєво звузило простір для корупції;
• дало змогу вступникам і вступницям із різних регіонів і з різним соціальним досвідом конкурувати за місця в закладах вищої освіти завдяки власним досягненням.

Але не менш важливим, зазначила Тетяна Вакуленко, є те, що ЗНО сформувало в суспільстві запит на чесні, стандартизовані й засновані на зрозумілих правилах освітні оцінювання. За роки існування ця система здобула суспільну довіру й довела свою стійкість навіть під час широкомасштабної війни.

Як пояснила очільниця УЦОЯО, система оцінювання розвивається разом із державою та потребами освіти. Саме ЗНО стало фундаментом для поступового переходу від сприйняття оцінювання лише як інструменту відбору до ширшого використання його результатів і даних для розвитку освітньої політики.

Покоління підлітків, які першими вступали за новою системою, давно виросло, і дехто з них сам працює в освіті — як Олександр Думишинець, фіналіст світової премії Global Teacher Prize 2026, ТОП-10 Global Teacher Prize Ukraine 2024, учитель IT освітньої території «Мідгард». Він високо оцінює Зовнішнє незалежне оцінювання як нововведення, що відкрило реальні можливості.

«Однією з найважливіших подій було запровадження ЗНО, яке ввели за два роки до мого власного вступу, і вже тоді я чітко усвідомлював: це той самий шанс, яким мушу скористатися. Це рішення стало справжнім соціальним ліфтом для тисяч абітурієнтів. Саме воно зламало корупційні бар’єри, дало прозорі правила гри та відчинило двері провідних університетів для молоді з усіх куточків країни виключно завдяки її знанням», — поділився вчитель.

Потреба в реформуванні системи середньої освіти назрівала з моменту відновлення Незалежності або й раніше, але глобально процес розпочався із запровадженням нової філософії шкільництва. На цьому, зокрема, наголосила Галина Сищук — півфіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2020, засновниця центру діяльнісної освіти для учнівства початкової школи «Стежка». Утім, на її думку, у впровадженні Нової української школи залишилося чимало того, що потребує праці. Не варто очікувати, що система запрацює негайно та бездоганно.

На її думку, важливим і фундаментальним було рішення реформувати освіту. Освітянка щиро вдячна пані Лілії Гриневич за сміливість все зрушити, однак зауважує: загальна ідея, яка формується згори, зазнає спотворень дорогою до вчителя. 

Окремо Галина Сищук відзначила законодавчу фіксацію академічної свободи вчителя, однак зауважила: не всі вчителі користуються цим правом.

Руслан Шаламов, учитель біології та екології в харківському науковому ліцеї «Обдарованість», переможець конкурсу Global Teacher Prize Ukraine 2025, співавтор держстандартів й автор сучасних програм для Нової української школи, назвав запровадження НУШ однією з двох найважливіших подій за 35 років Незалежності (разом із Зовнішнім незалежним оцінюванням). Він наголосив на дитиноцентричності НУШ та її компетентнісному підході:

«Перехід від центризму знань як остаточної мети середньої освіти до розвитку учнівства сьогодні дозволяє виховати преадаптантів, готових до життя в невизначеному світі, готових долати агресивні виклики сучасності, гідно відстоювати свою позицію й у будь-яких умовах досягати успіху. Цього, звісно, ми ще не можемо побачити, оскільки перший випуск буде лиш у 2030 році, але реформа покликана зробити саме це. А гарно покладена мета — це вже половина справи».

Олександр Думишинець додав, що, як молодий учитель, добре пам’ятає період початку НУШ і знакову зустріч у Будинку учителя в Києві з тогочасною міністеркою освіти Лілією Гриневич.

«Пам’ятаю свої гострі запитання про реформу та відчуття великих змін, що насуваються. НУШ змінила філософію навчання, поставивши в центр дитину, діяльнісний підхід та свободу вчителя. Сьогодні я щиро радий бути частиною цього процесу та працювати в передпілотному закладі, де ми за два роки до офіційного старту реформи в старшій школі вже почали функціонувати як профільна школа, а також упроваджувати власні авторські курси», — розповів він.

Представник Офісу мовної омбудсменки Ігор Спірідонов назвав переломним моментом ухвалення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», а також створення інституції Уповноваженого із захисту державної мови. (Нагадаємо, що закон було ухвалено 2019 року, а його норми повністю набрали чинності у 2021-му — ред.)

Ігор Стамбол, кандидат історичних наук, викладач Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, письменник, також назвав ухвалення «мовного» закону найголовнішою подією в освіті від 1991 року. На думку освітянина, у той момент українська освіта нарешті отримала чіткий національний каркас, спільний для всіх областей.

«Показовий приклад — два села Одеської області, Василівка й Кам’янка, зі схожим складом суміші національностей та українським мовним “суржиком”, але з різними мовами навчання: в одному школа була українськомовною, в іншому — російськомовною. У результаті сусідні села мали штучно вироблені й кардинально різні мовні та ціннісні орієнтири.

А тепер навіть учні зі зросійщених родин або ті, які не надто замислюються про власну ідентичність, яким “модність” московської попси стає вище за історичну справедливість, — навіть вони пишуть переважно українським правописом. Казав же колись Борис Грінченко: “Якою мовою говоримо (пишемо), такі і думки у нас будуть”. Упевнений, за наступні десятиліття українська мова викладання змінить не лише форму, а й зміст думок молоді», — прокоментував викладач.

Чимало спікерів та спікерок згадували Закон «Про освіту» як такий, що повністю змінив «правила гри» в освітній системі. А Михайло Винницький, заступник міністра освіти і науки (2023–2025), керівник Центру Liberal Arts and Sciences Національного університету «Києво-Могилянська академія», наголосив також на важливості Закону Україну «Про вищу освіту», який 2014 року поклав початок докорінним змінам у галузі.

Михайло Винницький наголосив, що в цьому документі закладено:

1. Інтеграцію в Єдиний європейський простір вищої освіти, що передбачає трирівневу систему (бакалавр, магістр, доктор філософії), погоджену зі світовою практикою (без «спеціаліста» й «кандидата наук»); роботу незалежного Агентства з акредитації (Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти); перехід від «навчання за спеціальністю» до «навчання за освітньою програмою» (зокрема міждисциплінарною) тощо.
2. Принципи університетської автономії: «роздержавлення» сектору через відмову від дипломів державного зразка й посилення інституту диференційованої репутації (конкуренції), поступове збільшення фінансової автономії університетів.
3. Закріплення ключової ролі студентів/ок в органах управління вищою освітою (вчена рада, НАЗЯВО) і закріплення ролі студентського самоврядування.
4. Закріплення ЗНО в законі — як єдиного та універсального механізму вступу до закладів вищої освіти.
5. Визначення як максимуму двох термінів на посаді ректора й закріплення системи виборів керівника/ці закладу вищої освіти.

Упродовж 12 років з моменту ухвалення цей закон зазнав чимало змін (зокрема, 2019 року запроваджено інститут разових рад для захисту дисертацій для здобуття ступеня доктора філософії, виведено зі сфери вищої освіти ступінь доктора наук; у 2022 році ЗНО замінено на НМТ; у 2026 році запроваджено гранти для здобуття вищої освіти — після дворічного успішного експерименту) тощо. Але старт цим реформам надали саме 2014 року.

А директор Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту Максим Поджарий поділився думкою: для професійно-технічної освіти найважливішим нормативним документом стала постанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 925 «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на створення навчально-практичних центрів сучасної професійної (професійно-технічної) освіти». Він став поштовхом до розвитку профтехів, до оновлення матеріально-технічної бази та співпраці з бізнесом і громадами.

Документ дав змогу створювати навчально-практичні центри, де держава готова інвестувати 70 % в обладнання, а заклад має знайти 30 % співфінансування — це можуть бути кошти місцевого самоврядування, спецфонд зароблених самим закладом освіти, допомога бізнесу (як грошима, так і обладнанням). 

За словами Максима Поджарого, із того часу, коли почала працювати ця постанова Кабміну, заклади професійної освіти ожили. Підготовка заявки на створення навчально-практичного центру перетворилася на своєрідний квест: треба було комунікувати з місцевим самоврядуванням, показувати візуалізацію центру, говорити про наміри. Місцеве самоврядування, як наголосив освітянин, вірить не просто цифрам, а підтвердженим фактам. Співпраця з бізнесом, з одного боку, дає змогу розв’язати проблему браку сучасного обладнання в закладі освіти, а з іншого — допомагає бізнесу владнати питання кадрового голоду: практиканти/ки з-поміж студентства швидше адаптуються до робочих процесів на підприємстві.

На думку Максима Поджарого, завдяки згаданій постанові змінилася й схема профорієнтування. «Коли представник закладу приходить до школярів і розповідає про майстерню, показує презентацію, це мало впливає на вибір професії. Краще працюють екскурсії закладом, а ще краще — коли це у вигляді квесту, а дитина може спробувати щось своїми руками. Сучасні освітні простори дійсно приваблюють молодь», — пояснив він.

Навчально-практичні центри зацікавлюють бізнес — і він включається в роботу. Коли є змога прорахувати, скільки інвестицій потрібно в навчання студента чи студентки під час виробничої практики (платня, розхідні матеріали тощо), це ближче до взаємовигідних «вимірюваних» стосунків, до яких звикли представники бізнесу, розповідає директор. Тож виникає змога покрити такі видатки (зокрема й на навчання дорослих за короткостроковими програмами) коштом підприємств, а не зі спецфондів закладу освіти. На базі такого практичного центру може виникнути кваліфікаційний центр регіонального чи міжрегіонального значення.

«Саме тому цей нормативний документ і фінансування, яке за ним дало змогу працювати, — це дійсно революція», — підсумував Максим Поджарий.

У своєму коментарі освітня омбудсменка Надія Лещик акцентувала: у 2020 році для освіти серйозним випробуванням стала пандемія COVID-19, але вона ж сильно прискорила цифровізацію. Україна доволі швидко перейшла на дистанційне навчання — зокрема завдяки «Всеукраїнській школі онлайн».

Цей досвід дуже допоміг після початку широкомасштабної війни. Для багатьох дітей, особливо в прифронтових регіонах і на тимчасово окупованих територіях, онлайн-навчання стало чи не єдиною змогою продовжувати здобуття української освіти.

«Цифровізація загалом є одним із серйозних здобутків останніх років. Але тут важливо не створити ситуації, коли цифрові системи лише додають роботи вчительству. Навпаки, вони мають забирати рутину, автоматизувати процеси й полегшувати роботу педагогів»,  —  наголосила Надія Лещик.

Цифровізацію як один із головних здобутків, що вирізняє саме українську освіту, відзначила й Людмила Булигіна, учителька інформатики ліцею «Ейдос». Серед основних надбань та інструментів у цій царині фахівчиня назвала:

• «Всеукраїнську школу онлайн»;
• Prometheus;
• EdEra; 
• Дія.Освіта.

Читайте також:

Загалом же, як підсумувала Надія Лещик, за роки Незалежності українська освіта стала значно більше поважати дитину, її гідність і право на думку. Діти сьогодні мають більше можливостей впливати на власну освіту, обирати освітню траєкторію та майбутню професію, але цей шлях ще не завершений.

«В освіті досі залишаються деякі совєтські підходи та звички, яких потрібно позбуватися. Тому наше завдання — продовжувати зміни: підтримувати дітей, педагогів, керівників закладів освіти, батьків і пам’ятати, що в центрі освітньої системи завжди має бути людина», — узагальнила освітня омбудсменка.

А голова ГО «Не цькуй» Олександр Черкас додав: «За ці 35 років змінювалися президенти, уряди, міністри освіти, концепції та стратегії, але незмінним залишалося головне — український Учитель. Саме він щоранку відчиняв двері класу, коли навколо все зачинялося. Саме він тримав освіту під час економічних криз, пандемії та широкомасштабної війни, навчав у бомбосховищах, на прифронтових територіях, в окупації, онлайн і в тимчасовій еміграції.

Тому найбільше я пишаюся незламністю українського Вчительства. Саме Вчитель став тією опорою, яка не дозволила зруйнувати українську школу. Бо поки Вчитель приходить до своїх учнів та учениць — у клас, в укриття чи за екран комп’ютера, — живе українська освіта. А поки живе українська освіта — живе Україна».

Колаж «Вчися.Медіа», фото Canva, «Освіторії», Державної служби якості освіти, ККПНЗ «Київський міський будинок учителя», Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту, а також з особистих фейсбук-сторінок та архівів спікерів і спікерок

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.