Як профтехам Харкова (і не лише) впровадити досвід львівських коледжів: сім практичних інструментів

За три дні директори й викладачі харківських профтехів відвідали чотири заклади освіти у Львові, провели десятки зустрічей і почули про цікаві ідеї, які можуть змінити профосвіту прифронтового міста. 

Під час зустрічей і дискусій учасники та учасниці стажування обговорювали ключові теми, які сьогодні визначають шлях профтеху: як налагодити партнерства з бізнесом, створити стратегію розвитку закладу освіти та поєднувати модернізацію коледжів із брендингом. Докладніше про це розповідаємо далі.

 * Поїздка до Львова відбулася 15–18 жовтня як офлайн-стажування в межах проєкту «ReForm: Харків і Львів змінюють профтех разом». Із вересня до листопада 2025 року проєкт реалізовувала громадська організація «Я І МОЯ ШКОЛА» за підтримки БФ Razom for Ukraine.

Кожен заклад, який відвідала харківська команда, має унікальний досвід роботи з молоддю, а також впроваджує сучасні підходи до залучення студентства, до партнерства з бізнесом і створення навчальних просторів. Тож представники/ці харківських коледжів виокремили сім ключових ідей, які планують адаптувати вдома.

1. Стратегічне мислення та довгостроковий розвиток, а не реактивні дії.

Львівські профтехи планують свій розвиток на основі довготривалих стратегій, а не одноразових рішень. Якщо заклади ще не мають детального письмового плану, то в них принаймні є чітке розуміння, у якому напрямі рухатися. Це забезпечує сталість і передбачуваність розвитку та відповідальність за зміни.

«У Львові профтехи працюють не хаотично, а за продуманою візією», — ділиться враженнями Лариса Сумцова, викладачка Регіонального центру професійної освіти будівельних технологій Харківської області.

Кожен львівський заклад вплітає управлінські рішення в загальну траєкторію розвитку. Якщо оновлює майстерню, то це стає частиною ширшого плану. Якщо запускає нове партнерство, воно логічно продовжує попередні кроки. Команди розуміють свою роль у розвитку закладу: викладачі, адміністрація, майстри, партнери — усі бачать одну мету й спільно її втілюють. 

Так працює Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва. Нове обладнання, освітні інновації та оновлення майстерень підсилюють одне одного, утворюючи злагоджену модель розвитку.  Заклад закупив VR-зварювання, симулятори й 3D-технології і позиціонує себе як хаб професій майбутнього.

1. Зафіксувати коротку, просту й зрозумілу візію: «Ким ми хочемо бути через три роки (або інший проміжок часу)?»
2. Уточнити напрями розвитку: майстерні, кадри, партнерства, робота зі студентством.
3. Спланувати етапи змін: навіть якщо війна вносить корективи, важливо мати вісь, на яку можна спертися.

• Це зменшує хаос і невизначеність. Коли команда знає, у який бік рухається заклад, кожне рішення стає зрозумілим, навіть у кризових умовах.
• Візія створює спільний горизонт для всієї команди. Адміністрація, викладачі/ки, майстри/ні, партнери/ки працюють в одному напрямі, що підсилює згуртованість. 
• Візія полегшує ухвалення складних рішень. Коли постає вибір, що робити зараз, у що інвестувати ресурси, який проєкт підтримати, відповідь завжди співвідноситься з баченням майбутнього. 
• Також це допомагає комунікувати з бізнесом і донорами. Партнери хочуть інвестувати в заклади, які мають позицію, курс і здатність планувати. Це перетворює профтех на передбачуваного й зрозумілого співрозмовника. 
• Студентство разом із візією отримує відчуття надійності. Молодь бачить, що її заклад не виживає хаотично, а розвивається — це створює довіру й бажання залишатися в місті та регіоні.

2. Формування позитивного іміджу та професійного брендингу закладу.

Комунікація є частиною стратегії львівських закладів освіти. Вони відкрито говорять про успіхи, партнерства та студентські досягнення, а також працюють над своєю стилістикою. Це дає змогу молоді пишатися закладом, батькам — бачити якість освіти, а бізнесу — сприймати профтехи як рівноправних партнерів.

Студенти й студентки Львівського професійного коледжу готельно-туристичного та ресторанного сервісу не просто вивчають сферу гостинності, а безпосередньо в ній працюють. Навчальні ресторан, хостел і сервісні зони функціонують як реальні професійні простори, де студентство проходить повний цикл роботи: готує страви та напої, сервірує столи, обслуговує гостей, організовує простір і логістику, працює з реальними запитами клієнтів і клієнток.

Це створює максимально наближені до професії умови, у яких студенти/ки не імітують роботу, а виконують її. Водночас це формує сильний комунікаційний образ закладу: гості бачать на власні очі якість підготовки, професійність молоді та високий рівень сервісу. Саме так у коледжі вибудовують упізнаваність і довіру — через щоденний досвід взаємодії з освітнім простором, а не через рекламу.

Лілія Чайка, викладачка Центру професійної освіти № 1 м. Харкова, зазначила: для початку вони з колегами хочуть створити мерч та використовувати його для профорієнтації. За її словами, мерч працює як комунікаційний інструмент і як спосіб створення спільноти.

• Для цього можна напрацювати базову лінійку мерчу:  футболки, худі, брендовані зошити, екоторбинки, наліпки, значки (те, що студентство реально використовує в житті); 
• вбудувати мерч у комунікацію закладу (одягати на профорієнтаційних заходах, конкурсах, презентаціях професій, зустрічах із партнерами); 
• залучити студентів/ок до створення стилю (дизайнерські ідеї, фото, відео, слогани — усе, що формує голос закладу);
• використовувати символіку в освітніх подіях, які проводять самі студенти й студентки (дні відкритих дверей, майстер-класи, демонстрації професій, внутрішні фестивалі); 
• побудувати єдину лінію комунікації закладу, яка охоплює мерч, візуальний стиль, соціальні мережі та історії успіху. 

Така модель перетворює молодь на амбасадорів й амбасадорок закладу. Профорієнтація стає не сухою презентацією, а живою зустріччю, де студенти й студентки самі демонструють, хто вони, чим живе їхній заклад і чому до нього варто вступати.

• Ідентичність дає відчуття опори. Мерч, стиль і відкриті комунікації формують горизонт єдності та стійкості.
• Професійний образ захищає від стигми. Харківські профтехи показують себе як сучасні, конкурентні та вартісні.
• Упізнаваність підсилює довіру бізнесу. Партнери охочіше співпрацюють із тими, хто має чіткий стиль, видимі результати й активну комунікацію. 
• Коли студенти та студентки пишаються своїм закладом, вони частіше залишаються й розвивають місцеву спільноту.
• Комунікація стає інструментом відновлення. Вона показує, що навіть у прифронтовому регіоні є розвиток та майбутнє.

3. Прозорість, підзвітність і чесна комунікація зі спонсорами, партнерами та владою.

Бізнес готовий допомагати, якщо бачить прозорі й відкриті результати. Ідеться не про звіти, а про прозоре використання ресурсів і чітку аргументацію потреб.

У Вищому професійному училищці №29 м. Львова значну увагу приділяють культурній і громадянській ідентичності молоді. Цього року в День української писемності та мови в училищі відкрили новий сучасний філологічний простір. Це місце для живої комунікації, дискусій, читань, роботи з текстами та культурними проєктами. Тут студенти й студентки розвивають мовну компетентність, критичне мислення й усвідомлення власної культурної належності.

Також у закладі працює оновлений кабінет «Захисту України», створений як простір, що навчає через практику, реальні сценарії та відповідальність. Разом ці локації формують важливу освітню вісь: мова — культура — громадянська свідомість — безпека.

«Ми повинні пам’ятати свою історію, щоб мати майбутнє. Це знання, яке необхідно плекати, мотивувати молодь здобувати його, щоб ми відрізнялися, як мінімум, від наших сусідів», — пояснює директор закладу Роман Стецький.

Харківські заклади профосвіти можуть адаптувати цей підхід, зосередившись не лише на загальній модернізації чи тематичних кабінетах, а на тому, яку історію й цінності транслює кожен новий простір. У прифронтовому місті це набуває ще більшої ваги, зокрема, можна створювати простори, наповнені сенсом; пояснювати кожну зміну; відверто комунікувати з партнерами, бізнесом та громадою; показувати результати через історії студентства; будувати власну вісь цінностей.

4. Тривалі партнерства з бізнесом, а не разові акції.

Львів демонструє, що бізнес — це не гостьовий спікер, а повноправний учасник освіти, який бере участь у підготовці майбутніх кадрів на всіх етапах. Ідеться про робочі місця для практики, участь у формуванні змісту навчання, стажування викладачів/ок у бізнес-компаніях, спільні навчально-виробничі простори, а також знайомство студентства та педагогів/инь із реальними бізнес-процесами.

Під час стажування у Львові харківська команда побачила, як бізнес активно співпрацює з профтехами. Співзасновник Холдингу емоцій «!Fest» Назар Левків і подієва менеджерка «Видавництва Старого Лева» Марія Німців показали весь цикл роботи: на підприємствах холдингу учасники/ці дізналися про стандарти чистоти та технологічні цикли, правила роботи з гостями, командну взаємодію, історії брендів та їхню айдентику; у видавництві харківська команда побачила весь шлях книги: від рукопису, додрукарської підготовки та взаємодії з авторками/ками й ілюстраторами/ками — до маркетингу та продажів.

Така модель засвідчує, що бізнес може активно долучатися до навчання, а педагоги/ні — дізнаватися, які компетентності справді потрібні молоді.

1. Знайти локальних партнерів: кав’ярні, автомайстерні, швейні студії, пекарні, логістичні центри, маленькі виробництва.
2. Запропонувати їм «мінідуальність»: один день практики на тиждень або короткі інтенсиви.
3. Організовувати занурення у форматі «відділ за відділом», щоб студенти/ки бачили весь цикл роботи.
4. Додати бізнес у підсумкову атестацію студентства або спільні проєкти. 
5. Запрошувати підприємців / підприємиць на перегляд програм, щоб вони підказували, яких навичок бракує молоді.

• Практика — найсильніший спосіб утримати молодь у професії. Коли студент/ка бачить реальну роботу, розуміє цінність компетентностей й отримує під час практики перший трудовий досвід — залишається мотивованим/ою, попри війну. 
• Локальний бізнес — це потенційний роботодавець, інвестор і партнер у відбудові регіону, і саме партнерства можуть стати основою економічного відновлення після перемоги.
• Глибоке занурення в бізнес-процеси дає змогу адаптувати освітні програми до реальності ринку праці. А це критично, бо в умовах війни ринок змінюється щомісяця.

5. Живе оновлення освітніх програм і постійний діалог зі студентством.

У Львові зміст освіти постійно оновлюють, тому що студенти та студентки є активними учасниками й учасницями освітнього процесу. 

«Львів багато уваги приділяє підприємницькому мисленню, а Харків — інструктивності», — додала Олена Усиченко, викладачка Харківського фахового коледжу будівництва, архітектури та дизайну.

Під час стажування харківська команда побачила, як Український католицький університет розбудовує мікросвіт, де кожна деталь працює на розвиток студентства. В УКУ студенти/ки завжди знають, де провести час. Для цього є різні простори для навчання, кімнати для групових проєктів, куточки для відпочинку, зони тиші, волонтерські штаби та клуби за інтересами.

Будь-які навички, які студент чи студентка здобувають на парах — менеджерські, організаційні, комунікаційні, — одразу застосовують на практиці: у волонтерстві, в організації благодійних аукціонів, під час проведення літературних вечорів, на студентських подіях, зустрічах та дискусіях, у модерації клубів та спільнот, у підтримці університетських проєктів.

1. Створити студентські клуби та спільноти, навіть маленькі: дебатний клуб, волонтерська група, кіноклуб, дизайн-лабораторія. Ключове — дати молоді простір і відповідальність.
2. Запускати проєкти, де студенти й студентки одразу застосовують навички, наприклад: організувати захід, створити мініпродукт, провести профорієнтаційний день. 
3. Упорядкувати наявні простори так, щоб у них хотілося залишатися після занять: розставити дивани та столи для настільних ігор, обладнати зони для групової роботи, куточок тиші тощо. 
4. Проводити регулярні розмови зі студентством: що оновити, що додати, яких навичок молодь хоче набути. 
5. Запрошувати випускників/ць і місцевих активістів/ок як менторів/ок. Це не потребує великих грошей, але дасть студентству змогу пропонувати, втілювати й брати на себе відповідальність.

• Активність і проєктність формують психологічну стійкість. Молодь, яка має заняття, спільноти, середовище підтримки, краще дає раду зі стресом війни.
• Підприємницьке мислення — інструмент виживання. У прифронтовому місті важливо вміти не чекати на можливості, а створювати їх. 
• Волонтерські ініціативи та активності студентства перетворюються на реальну допомогу місту.

6. Розвиток кар’єрних сервісів, екскурсій і практико-орієнтованого навчання.

У Львові кар’єрні сервіси працюють значно ширше, ніж центри працевлаштування. Вони стають частиною освітнього середовища та опорою для молоді — від першого курсу до моменту, коли студент чи студентка робить свій професійний вибір.

Під час стажування учасники й учасниці побачили, що кар’єрний розвиток у Львові працює як цілісна система дій, зокрема:

• у ВПУ № 29 є кар’єрний центр, який супроводжує студентів і студенток у виборі професії, допомагає формувати резюме, організовує зустрічі з роботодавцями та навігацію ринком праці; 
• у Львівському професійному коледжі готельно-туристичного та ресторанного сервісу кар’єрний розвиток відбувається через практику в навчальних ресторанах і готелі: студенти та студентки готують, сервірують, спілкуються з гостями та відпрацьовують навички сервісу в умовах реальної взаємодії; 
• у Міжрегіональному ВПУ автомобільного транспорту та будівництва кар’єрні компетентності формують через технологічну практику: VR-зварювання, 3D-друк, симулятори та майстерні, де студенти й студентки виконують реальні виробничі завдання; 
• в УКУ кар’єрний розвиток інтегрований у студентське життя: волонтерство, участь у гуртках, організація подій, робота в університетських структурах. Молодь застосовує навички одразу — у проєктах, ініціативах і командах; 
• у Холдингу емоцій «!Fest» учасники й учасниці проєкту побачили, як бізнес знайомить студентство із виробництвом, сервісом, стандартами, логікою брендів. Це не формальна екскурсія, а занурення, що дає змогу зрозуміти, яких компетентностей потребує сучасний ринок.

1. Створити або оновити кар’єрні центри в закладах профосвіти — як місця, де молодь отримує навігацію, підтримку, інструменти (резюме, профілі компетентностей, аналіз професійних траєкторій). 
2. Запровадити регулярні екскурсії в локальні бізнеси: кав’ярні, майстерні, ремонтні станції, мануфактури, швейні студії, логістичні компанії. 
3. Ініціювати нові можливості для студентського залучення: участь у внутрішніх заходах, організація подій, допомога в освітніх проєктах, волонтерська активність.

7. Англійська мова, ІТ-компетентності та грантова спроможність.

Англійська мова, цифрові навички та спроможність працювати з міжнародними проєктами — це частина стратегії розвитку львівських закладів освіти. Усі установи, які відвідала харківська команда, демонструють: міжнародні можливості не з’являються раптово, а стають результатом системної роботи з персоналом, технологіями та партнерствами.

«Без англійської та ІТ-компетентностей неможливо рухатися в грантових можливостях і залучати нові ресурси», — зауважує Валентина Михайлюк, викладачка Державного професійно-технічного навчального закладу «Харківське вище професійне училище сфери послуг».

Під час поїздки учасники й учасниці проєкту побачили, що львівські заклади активно розвивають міжнародні партнерства та долучаються до глобальних програм. Студенти й студентки використовують цифрові сервіси та інструменти для навчання, комунікації та реалізації власних ініціатив, і це дає змогу осучаснити й унаочнити освітній процес.

1. Увести регулярні заняття з англійської мови для всіх працівників і працівниць профтехів, зокрема для тих, хто працює з партнерами та грантовими заявками. 
2. Вбудувати ІТ у всі спеціальності. Це може бути робота з онлайн-ресурсами, електронними сервісами, симуляторами, цифровими журналами. 
3. Сформувати невелику грантову команду всередині закладу. Її завдання — шукати міжнародні можливості, учитися писати заявки, підтримувати партнерства.
4. Відкрити нову ІТ-спеціальність. Це допоможе не лише навчати студентів і студенток нових професій, але й створювати власні цифрові продукти, наприклад симулятори для професій «Касир» чи «Оператор поштового зв’язку».
5. Створити компактні цифрові мінілабораторії. Один VR-набір або 3D-принтер — це вже інструмент для нового способу навчання.

Читайте також:

• Гранти — це ресурс для відновлення. Знання англійської та ІТ-функцій відкривають доступ до міжнародних програм.
• Цифрові навички забезпечують студентам і студенткам мобільність і самостійність, навіть якщо ринок праці змінюється через війну.
• Технологічні рішення гарантують безперервність навчання, коли виникають ризики для офлайн-формату.
• Міжнародні програми створюють спільноти підтримки, мережу контактів, можливості для менторства та перспективи розвитку.
• Розроблення власних симуляторів зменшує залежність від дорогого обладнання та допомагає гнучко реагувати на виклики.

Проєкт «ReForm: Харків і Львів змінюють профтех разом» став логічним продовженням ініціативи громадської організації «Я І МОЯ ШКОЛА» — проєкту «EduBiz: інноваційне стажування для директорів/ок і викладачів/ок ПТНЗ» (реалізований у 2024–2025 роках за підтримки USAID у межах програми «Зміцнення громадської довіри» (UCBI)).

Проєкт «EduBiz…» залучив 50 представників і представниць профтехів на двотижневе офлайн-стажування у 23 провідних компаніях. Спільно з бізнесом вони створили 25 оновлених профорієнтаційних програм, взяли участь у подіях, вебінарах, менторських і методичних сесіях, сформувавши спільноту, здатну до змін у своїх закладах і громадах.

Попри вимушене завершення проєкту, учасники й учасниці мали запит на продовження змін. Це стало основою для проєкту «ReForm…», який поєднав досвід Львова та Харкова й дав освітянам/кам та управлінцям Харківщини інструменти брендингу, стратегування, комунікації, фандрейзингу та профорієнтації. 

«Напрями професійної освіти та профорієнтації молоді є стратегічними й сталими в роботі громадської організації “Я І МОЯ ШКОЛА”. Ми й надалі підтримуватимемо профтехи Харківщини у впровадженні змін, розроблятимемо нові проєкти та партнерства, запускатимемо програми, які допоможуть адаптувати професійну освіту до реалій України під час війни», — наголошує Ірина Міньковська, проєктна координаторка «ReForm…», голова правління ГО «Я І МОЯ ШКОЛА», освітня підприємиця та громадська діячка.

Фото громадської організації «Я І МОЯ ШКОЛА»