«Твори добро, бро»: як працюють клуби волонтерства в школах України

Із лютого 2025 року «Українська Волонтерська Служба» започаткувала пілотний проєкт «Шкільний клуб волонтерства» в 30 школах України. Це позашкільний гурток, на якому протягом трьох місяців школярі та школярки проводять акції, лотереї, записують подкасти, допомагають військовим та рідній громаді, наприклад, доглядають за шкільним садом чи відвідують притулки для тварин. У межах клубів діти спілкуються з волонтерами, представниками громадських організацій та дізнаються про особливості волонтерства з перших уст.

Як функціонують клуби в Кривому Розі, Здолбунові, Києві та селі Мельниковому на Харківщині? Як їхня робота допомагає вчительству й учнівству пізнавати основи волонтерства? І які перспективи масштабування тримісячного пілотного проєкту?

Про все це «Вчися.Медіа» розпитало учасників та учасниць шкільних клубів, а також «Українську Волонтерську Службу».

До проєкту «Шкільний клуб волонтерства» долучилося 30 шкіл, які «Українська Волонтерська Служба» (УВС) відібрала з-поміж 600 заявок. Перед відкриттям клубів освітяни й освітянки проходили тестовий період, під час якого домовлялися з адміністраціями шкіл про приміщення, а також проводили пробний урок про волонтерство, аби зрозуміти, чи є такий запит у дітей.

Опісля заповнення форми зворотного зв’язку відібрані заклади освіти розпочали роботу своїх клубів. «Українська Волонтерська Служба» запропонувала школам п’ять основних напрямів діяльності: лекції, волонтерські акції, культурні активності, зустрічі з громадськими та благодійними організаціями, співпраця з волонтерами.

«Шкільні клуби — це можливість для регулярних зустрічей та розмов із представниками громадських і волонтерських організацій. Це допомагає дітям та підліткам обрати, що саме їм до душі, — розповідає Дана Гіді, керівниця та менторка проєкту “Шкільний клуб волонтерства”. — Волонтерство буває різним. Ми хотіли, щоб учні й учениці мали змогу доєднатися до того, що принесе їм яскраві емоції. Наприклад, до культурних активностей ми зараховували дебати на тему волонтерства, квести чи розважальні заняття».

Від УВС керівництво клубів отримало методичний супровід: посібник, у якому прописані рекомендації щодо занять, а також руханки та питання, які можна у веселій формі обговорити з дітьми — наприклад, що є волонтерством. Освітяни мають окремі теки, у яких зібрані всі матеріали, а також журнал, який вони заповнюють після кожного заняття, коротко описуючи, що саме на ньому відбулося. Ментори проєкту допомагають із розв’язанням питань та влаштуванням занять.

«Для освітянства це спосіб реалізувати себе, тому що багато хто з педагогів і так волонтерить і має щось на зразок гуртка, який працює нерегулярно. Також це можливість вести клуб в офіційному форматі, регулярно працювати зі школярами та школярками й змінювати свою громаду», — розповідає Дана Гіді.

Дітям же шкільний клуб волонтерства дає змогу займатися улюбленою справою та випробовувати себе.

«Учні й учениці можуть спробувати свої сили в проєктному менеджменті, наприклад, організувати акцію як керівник/ця або делегувати це однокласникам/цям. Діти креативлять, вигадують ідеї, заодно розвивають лідерські якості, навички командотворення та ораторське мистецтво. Волонтерство — як шведський стіл можливостей, на якому можна обрати те, що хочеш у собі розвинути», — пояснює Дана Гіді.

Шкільні клуби можуть отримати фінансування від «Української Волонтерської Служби»: керівники та керівниці клубів заздалегідь описують суть акції та потреби в коштах, а УВС компенсує вартість. Крім цього, є стипендіальна підтримка освітян та освітянок, яку вони можуть використати, наприклад, для навчальних поїздок.

«Наші клуби відкриті в різних регіонах України, наприклад, один із них працює в селі Мельниковому (Харківщина), і тут на клубні зустрічі щонеділі збирається молодь із п’яти найближчих сіл. У клуби ходять діти різного віку: з початкової школи, базової (5-ті, 7–8-мі класи), а також старшої (11-ті класи). Є клуби, у яких майже всі дівчата й один-два хлопці, а є такі, де навпаки — тільки одна-дві дівчини», — ділиться Дана Гіді.

Школярі та школярки Мельниківського ліцею з’їжджаються не лише на зустрічі клубу, а й на інші активності: пограти у волейбол у шкільному спортзалі, розмалювати пряники для воїнів чи зібрати книжки для прифронтових бібліотек.

«Діти спершу хотіли зібрати російськомовну літературу та здати її на перероблення. Однак найближчий пункт приймання таких книжок розташований у Харкові. Він забирає лише великі обсяги макулатури. Тоді учні й учениці придумали інше: залишити російськомовні книжки на потім, а зібрати українськомовні й подарувати їх бібліотеці», — додає Ганна Пасічник, керівниця клубу, педагогиня-організаторка Мельниківського ліцею.

Також діти планують відвідати притулок для тварин разом із місцевою зооволонтеркою та сплести килимки для пухнастиків. Ганна Пасічник зазначає, що заняття в клубах дають дітям змогу спілкуватися, пропонувати ідеї, проявляти себе, а також навчатися будувати та втілювати плани.

Дітей із клубу волонтерства київської школи №207 найбільше зацікавив напрям, пов’язаний із довкіллям. Учнівство вже встигло прибрати шкільну клумбу, далі планує відвідати притулок для тварин та збудувати для них вольєр, а також долучитися до акції зі збору пластикових кришечок. Діти з радістю приходять на заняття клубу навіть на канікулах.

«Коли ми організовували шкільний ярмарок, мій брат-військовий передав гільзу й попросив за можливості розіграти її в лотерею — у такий спосіб зібрати трохи грошей на ремонт авто. Я показала гільзу дітям, а одна учениця каже: “Ми з мамою можемо її розфарбувати”. Учні й учениці підготували квиточки для лотереї з написом “Твори добро, бро” та розіграли розфарбовану гільзу. Їм вдалося зібрати для військових 6000 гривень», — розповідає Дар’я Демчук-Маригіна, керівниця клубу школи №207, учителька географії.

Волонтерство як ключ до майбутньої професії. Як волонтерська робота допомагає підліткам знайти своє покликання?

Клуб регулярно відвідують 15 учнів та учениць 5–7-х класів. Дар’я Демчук-Маригіна розповіла: складно було підлаштувати зустрічі клубу під розклад дітей. Утім, цю проблему вдалося розв’язати завдяки волонтерським чергуванням.

«Тепер наші зустрічі тривають не одну годину, а дві. Ми домовилися з дітьми, що починаємо в різний час, але у фіналі збираємося всі разом за чаєм і рефлексією. З одними дітьми починаємо сіяти квіточки раніше, і частина роботи вже зроблена, а далі приєднуються ті, хто приходить пізніше. Діти, які долучилися раніше, першими йдуть на відпочинок», — додає Дар’я Демчук-Маригіна.

У майбутньому учні й учениці планують приєднатися до скаутського формування, яке також очолює в межах школи Дар’я Демчук-Маригіна.

У Криворізькій гімназії №9 традиціям учнівських об’єднань близько 30 років: найстарішими є економічний клуб та клуб милосердя, на основі якого розвивається шкільне волонтерство. До клубу доєднуються учні й учениці 5–11-х класів.

Учнівство вже встигло зробити обереги для військових, поплести сітки, написати листи воїнам та з’їздити до поранених солдатів у лікарню.

«Одна мама наших учнів працює в госпіталі. Ми домовилися з нею, що якось навідаємося до військових, які перебувають там на лікуванні. Із допомогою цієї мами нам виділили кімнатку, у якій ми з дітьми приготували подарунки та надули кульки. Я перевдягалася в медичний халат і зайшла в палату до військових, запросила їх “на процедури”. Вони пішли за мною в кімнату, а в ній півколом стояли діти з оберегами та листами. Воїни не очікували такого, плакали й обіймали дітей», — розповідає Лідія Біляєва, керівниця клубу Криворізької гімназії №9, педагогиня-організаторка.

Клуб також має авторську акцію «Солодкі погони», під час якої діти передають воїнам солодкі нагороди. Військові соромилися брати солодощі в дітей, тому в клубі волонтерства придумали спеціальні звання: «Найвищому», «Тому, у кого День народження 31 грудня», «Тому, у кого тільки донька», «Тому, хто закохався в першому класі», «Тому, хто голився вчора» тощо.

Також учасники шкільного клубу волонтерства Криворізької гімназії №9 започаткували власний подкаст — «Голос волонтерства», у межах якого беруть інтерв’ю в людей, що їх надихають. Зокрема, у першому епізоді діти поспілкувалися з менеджеркою проєкту Даною Гіді.

До шкільного клубу волонтерства в Здолбунівському ліцеї №3 доєднуються не лише школярі й школярки, а їхні мами й тати. Батько однієї учасниці привіз тирсу для виготовлення окопних свічок. Йому подобається ідея клубу, тож він готовий допомагати дітям.

«Ми дуже цінуємо, коли батьки долучаються до клубів. Нам хочеться розвивати сімейне волонтерство, щоб воно було не лише частиною навчального процесу, а й вбудовувалося в культуру сім’ї», — наголошує Дана Гіді.

До клубу в Здолбунівському ліцеї №3 регулярно ходять 18 школярів та школярок 5–8-х класів. Діти робили окопні свічки, енергетичні батончики для військових, а також допомагали на заході для дітей з особливими освітніми потребами. Далі планують поїхати в притулок для тварин та виготовити для них іграшки.

Діти по-особливому готувалися до акції з виготовлення букета для самотніх літніх людей у геріатричному пансіонаті. Підготовка тривала аж три заняття. Спочатку учні й учениці вирізали все необхідне для створення букетів. Далі долучили до букетотворення учнівство 3-го класу, а потім усі разом підписували листівки для мешканців пансіонату.

Ірина Гусєва, керівниця здолбунівського ліцейного клубу, вчителька географії, запропонувала дітям передати букети в пансіонат через Товариство Червоного Хреста: місцевий офіс організації — поруч зі школою. Але її вихованці та вихованки запевнили, що хочуть передати букети особисто.

Після завершення пілотного проєкту «Українська Волонтерська Служба» планує розробити річний проєкт шкільних клубів волонтерства та долучити до нього ще більше закладів освіти. Ті освітяни, які вже керують клубами, отримають сертифікати про підвищення кваліфікації, учні й учениці — сертифікати-подяки за участь, а всі, хто долучався до ініціатив, — подяки від УВС.

Та завершення пілоту не ставить крапку в розвитку шкільних клубів. Якщо спочатку вчительство боялося, що не зможе зібрати мінімальну групу з 10 дітей, то зараз натхненно відгукується про клуби та планує надалі їх розвивати. Волонтерські заняття допомагають дітям проявити себе, а вчителям і вчителькам — краще зрозуміти учнів та учениць, поглянути на їхні захоплення з неформального боку.

«Клуб — це місце, у якому ніхто нікого не оцінює, але дає змогу разом помріяти, пожартувати та зробити щось власноруч», — підсумовує Дана Гіді.

Фото надані співрозмовниками