Більше, ніж просто літери: як працює нейропсихологія письма та чому дітям важко писати тексти

Для багатьох учнів та учениць чистий аркуш є бар’єром у написанні творів чи у виконанні інших творчих завдань. Іноді це обґрунтовують лінощами чи незнанням граматики, але з погляду нейропсихології писання не дорівнює механічному перенесенню думки на папір. Це складний когнітивний процес, у якому залучені планування, пам’ять, увага, моторика й самоконтроль. 

Світлана Філіппова, клінічна психологиня та нейропсихологиня, на зустрічі в межах Національного проєкту «Пишемо есе» розповіла про те:

• які процеси стоять за кожним написаним рядком;
• чому важливо розвивати внутрішнє мовлення;
• які вправи допоможуть дитині перетворити хаос думок на структурований текст;
• у яких випадках варто звертатися по допомогу до нейропсихолога/ині.

Нагадаємо, що Національний проєкт «Пишемо есе» — це інноваційне навчання письма для вчителів/ок та учнів / учениць, що передбачає впровадження унікальних методичних матеріалів, які сприятимуть розвитку критичного мислення, навичок письма та читацької грамотності українського школярства.

Зміст

ЩО ТАКЕ ПИСЬМО З ПОГЛЯДУ НЕЙРОПСИХОЛОГІЇ

ЯКІ ІСНУЮТЬ РІВНІ ПИСЬМА І ЯК РОЗВИВАТИ ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ

ЯК ФОРМУЄТЬСЯ ТЕКСТ: П'ЯТЬ РІВНІВ ПИСЬМА

ЯК НЕЙРОПСИХОЛОГИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ВЧИТЕЛЯМ

Світлана Філіппова зазначає, що письмо — це складна робота мозку та м’язів, де кожна система має своє завдання. Цей процес має декілька рівнів: 

• нейрофізіологічний — велика й дрібна моторика, постуральний контроль (підтримання рівноваги тіла), пропріоцептивна інтеграція (здатність мозку обробляти сигнал від м’язів, наприклад: «Я тримаю предмет і відчуваю, яку букву хочу написати»);
• когнітивний — створення задуму, добір змісту та слів;
• практично-графомоторний — фізичне написання слів.

Когнітивний блок — важливий для розуміння процесу написання есе. Він охоплює низку процесів.

1. Програмування й планування

Ідеться про те, наскільки дитина може визначити тему й мету свого висловлювання, утримати загальну логіку розповіді й вибудувати послідовність аргументів. 

2. Увага й робоча пам’ять

Під час письма дитина мусить пам’ятати, що хоче сказати, стежити за граматикою, пригадувати орфографічні правила, не втрачати основної думки, а також бачити структуру тексту. Робоча пам’ять допомагає утримувати проміжні сенси, доки автор/ка формулює речення.

3. Мовні механізми

Вони пов’язані зі словниковим запасом дитини: чи може вона позначити певну картинку й назвати, що на ній намальовано, чи володіє словами, які рідко вживають у її віці та середовищі. 

4. Зорово-просторові та моторні механізми

Це орієнтація дитини в рядках, її графомоторні навички та координація рухів.

5. Самоконтроль і самокорекція

Ці процеси впливають на здатність дитини помітити та виправити власну помилку, а також на те, чи може вона звірити свій текст із першопочатковим задумом, помітити суперечності, уточнити формулювання. 

«На кожному етапі написання есе є свої труднощі, які не зводяться лише до знання правил: за ними можуть стояти особливості мовленнєвого розвитку, когнітивної регуляції, моторного забезпечення або функціонального стану мозку. Ми маємо дослідити індивідуально, де саме виникають ці труднощі», — акцентує Світлана Філіппова.

Думка — це не готове речення, а тільки внутрішній сенс, що часто може бути нечітким, хоч емоційно насиченим. Щоб думка стала текстом, пояснює Світлана Філіппова, мозок має виконати низку послідовних операцій:

• виникнення комунікативного наміру (задум);
• смислове програмування висловлювання (добір змісту, що буде в тексті);
• лексико-граматичне оформлення (добір слів, граматичних форм, синтаксичних конструкцій);
• графічна реалізація (фізичне написання);
• перевірка та редагування (зіставлення з початковим задумом).

Важливим компонентом письма, акцентує нейропсихологиня, є внутрішнє мовлення — проміжна ланка між думкою і текстом. Це стислий фрагментарний сенс, який часто складається з окремих смислових вузлів чи ключових слів, які згодом перетворяться на мовленнєву форму. 

«Якщо внутрішнє мовлення недостатньо сформоване, дитина може мати труднощі з розгортанням думки, що впливає на моделювання тексту, добір точних слів та конструкцій. Дитині важко почати, сформулювати тезу, а речення — уривчасті чи розмиті, текст втрачає внутрішню логіку. У цій ситуації вчителям треба розбивати писання на частини: не починати з ідеального речення, а створювати чернетки», — радить Світлана Філіппова. 

Щоб поділити думку на частини й перенести на папір, нейропсихологиня пропонує дати учнівству такі формулювання: 

• Я думаю, що…
• Мені здається, проблема тут у тому, що…
• Найголовніше в цій темі…

Також можна попросити, щоб діти поставили собі короткі запитання: 

• Що саме я хочу сказати?
• Чому я так вважаю?
• Який приклад це доводить? 
• Який висновок можна з цього зробити?

«Будь-яка складна операція потребує розділення на п’ять менш складних. Можемо використовувати певний план або дати дітям структуру: наприклад, теза — два-три аргументи — приклад — висновок. Це допомагає знизити хаотичність мислення», — зауважує Світлана Філіппова.

Нейропсихологиня також радить проговорювати думки вголос — дитина може записати голосові повідомлення або переказати абзац. Для розвитку словникового запасу Світлана Філіппова пропонує читати публіцистику, виписувати вдалі формулювання в блокнот, добирати синоніми до ключових понять. 

Можна запропонувати учнівству вести щоденник спостережень, у якому треба писати мінітексти (5–10 речень) на певні теми, наприклад:

• Що я сьогодні зрозумів/ла?
• Що мене вразило?
• Із чим я згоден/на, а з чим — ні?
• Чому ця тема важлива? 

«Такий щоденник рефлексії розвиває звичку мислити словами та використовувати мовні опори. Нам треба поєднати навичку ставити до себе запитання та звичку до короткого письмового осмислення. Це допомагає перейти від нечіткої думки до словесної форми», — пояснює Світлана Філіппова. 

На цьому рівні ще немає готового тексту й сформульованих речень, але є смисловий імпульс, думка або потреба щось пояснити чи розповісти. 

«Тут запускається процес програмування: людина визначає, що вона хоче писати, навіщо, для кого і з якою метою. Без внутрішнього авторського задуму текст буде формальним і позбавленим смислового центру», — акцентує нейропсихологиня. 

Які труднощі можуть виникати:

• складно ініціювати письмове висловлювання;
• бракує внутрішнього плану;
• власний смисловий задум нечіткий;
• тема наявна, але без сформованої авторської позиції щодо її змісту.

Що робити з труднощами на цьому етапі: 

1. Дати опору у вигляді трьох запитань: 

• Що я хочу сказати? 
• Що для мене тут головне?
• Яку думку я хочу донести іншим?

Після відповіді дитина має скласти одне речення (наприклад, на тему «Чому важливо читати книжки»), що може починатися зі слів «Я вважаю, що…». 

Відповіді за таким шаблоном можуть звучати так: «Я хочу сказати про користь книжок. Головне тут те, що книжки розвивають мислення. Я хочу донести, що читання допомагає нам краще розуміти світ». 

Підсумкове речення може виглядати так: «Я вважаю, що читання важливе, бо воно розвиває мислення й допомагає краще зрозуміти світ».

2. Починати з усного проговорювання думки, використовувати асоціації, ключові слова або короткий план і в такий спосіб зменшувати страх чистого аркуша.

3. Запропонувати дитині подумати над темою, наприклад «Улюблена пора року», у форматі «Намалюй — розкажи — напиши». 

• Нехай учень / учениця усно відповідає на запитання «Що я хочу сказати на цю тему?» (наприклад, «Улітку можна довше гуляти на вулиці»). 
• Створить малюнок на тему (наприклад, сонечко та м’яч). 
• За допомогою педагога/ині сформулює перше речення, спираючись на картинку й усну відповідь.

4. Дати вправу «За 60 секунд».

• Запропонувати дитині за 60 секунд сказати, що вона думає про тему.
• Виокремити з цих речень три або п’ять ключових слів і скласти їх у мініплан із трьох пунктів: що скажу спочатку, що буде в основі, чим буду завершувати. 

Наприклад, якщо ви берете тему «Чи потрібна людині відповідальність», усне проговорювання може виглядати так: «Мені здається, що відповідальність потрібна, бо без неї людина не думає про наслідки. Відповідальна людина виконує обіцянки, через це їй більше довіряють». 

Мініплан можна скласти так:

1. Відповідальність пов’язана з умінням бачити наслідки.
2. Відповідальність виявляється у виконанні обіцянок.
3. Відповідальність формує довіру між людьми. 

Після виникнення задуму починається добір змісту: дитина зіставляє загальну тему зі своїми знаннями, досвідом, асоціаціями, емоційними враженнями. 

«На цьому етапі важливо не лише визначити те, що треба сказати. Слід виокремити головне та встановити смислові зв’язки між елементами. Цей рівень дуже тісно пов’язаний із пам’яттю й виконавчими функціями: автор есе не просто пригадує інформацію, а структурує її», — акцентує Світлана Філіппова. 

Можливі труднощі на цьому етапі:

• виокремлення головного та другорядного;
• схильність до надмірної деталізації, до включення несуттєвих компонентів або, навпаки, до змістової обмеженості;
• недостатня сформованість смислових зв’язків між окремими положеннями тексту;
• труднощі з побудовою послідовності та аргументацією. 

«Треба вчити дітей виокремлювати головне та другорядне, працювати зі схемами: mind map, планами, опорними питаннями або пунктами. Можна також розбивати тему на мікротеми й формувати навичку послідовності», — радить Світлана Філіппова. 

Які вправи допоможуть подолати ці труднощі?

1. «Головне слово»

Учитель/ка читає три речення з тексту, а дитина має назвати головне слово. 

Наприклад: «Осінь прийшла рано. Листя пожовтіло. У парку стало тихо. Часто йшов дощ».

«Ми розвиваємо вибіркову увагу й смислове виокремлення головної думки. Це допомагатиме формулювати тезу й тему, на яку дитина писатиме своє висловлювання», — зазначає Світлана Філіппова.

2. «Що спільного та відмінного»

Запропонуйте дітям назвати дві спільні та дві відмінні ознаки, наприклад, між книгою і фільмом, другом і знайомим, школою і самоосвітою, мрією і метою. Далі треба зробити короткий висновок.

«Це розвиває аналіз, порівняння й категоризацію, допомагає будувати аргументацію в тексті», — пояснює нейропсихологиня.

На цьому етапі внутрішній сенс тексту вже окреслений, діти переходять до його мовного оформлення. Учні й учениці добирають слова, граматичні форми, синтаксичні конструкції, визначають послідовність речень і спосіб зв’язку між ними. 

«Думка не переходить у текст автоматично. Внутрішній зміст, який є у згорнутому стані в голові, має дозріти, щоб перейти в лексично-граматичну форму», — розповідає Світлана Філіппова.

Можливі труднощі на цьому етапі:

• наявність смислового задуму за недостатньої здатності до його чіткого вербального оформлення;
• обмежений словниковий запас;
• граматичні конструкції в письмовому мовленні;
• фрагментарність і синтаксична незавершеність речень;
• недостатня зв’язність між окремими фразами та частинами висловлювання. 

«Можуть траплятися уривчасті незавершені речення чи слабкий зв’язок між окремими фразами. Це може бути пов’язано з недорозвиненим мовленням, особливо якщо в анамнезі були труднощі, дитина пізно почала говорити, або ж так може бути через стрес чи обмежену здатність швидко добирати слова», — акцентує Світлана Філіппова.

Які вправи допоможуть подолати труднощі?

1. З’єднати речення в текст

Учитель/ка пропонує дитині кілька окремих речень на одну тему. Завдання учня / учениці — розташувати їх у правильній логічній послідовності і з’єднати словами-зв’язками.

Наприклад, на тему «Чому потрібно читати книжки?» список речень може бути таким:

• Книжки допомагають дізнаватися більше про цей світ.
• Книжки допомагають людині краще розуміти інших.
• Читання розвиває уяву.
• Книжки корисні для розвитку людини. 

Можливий варіант тексту: «По-перше, книжки допомагають дізнатися нове. Крім того, читання розвиває уяву. Завдяки цьому людина краще розуміє інших. Отже, книжки корисні для розвитку людини». 

2. Заверши речення: побудувати причиново-наслідковий зв’язок

Запропонуйте дітям продовжити речення, наприклад:

• На мою думку, природу треба берегти, бо…
• Я вважаю, що книга важлива, тому що…
• На мою думку, справжня дружба — це…

«Ця вправа запускає процес словесної ініціації та допомагати дітям, яким важко почати писати», — зауважує Світлана Філіппова. 

Цей етап охоплює механічний аспект письма, коли дитина фізично виписує літери на папері. Тут важливі графомоторні навички, координація рухів, автоматизоване написання літер, утримання рядка. 

«Якщо технічний бік письма недостатньо автоматизований, він починає перетягувати на себе ресурси уваги та робочої пам’яті. Авторові важче втримувати думку, будувати речення й додержуватися логіки викладу», — зауважує Світлана Філіппова. 

Можливі труднощі на цьому етапі:

• повільне письмо;
• нестійкий почерк;
• пропуски, перестановки, заміни літер;
• труднощі втримання рядка;
• сильна втома під час письма.

Читайте також:

«Коли пишу — зцілююся словом»: історії учнівства із проєкту «Пишемо есе»

Що робити, якщо виникли труднощі з процесом написання:

• тренувати графомоторні навички, ритм та координацію; 
• зменшувати надмірність навантаження через коротші письмові відрізки; 
• пропонувати альтернативні завдання для дітей із дисграфією (наприклад, переказ тексту);
• використовувати друкований текст для перенесення акценту з почерку на зміст.

«Основне — зробити процес письма менш енергозатратним, щоб виражати думки було легше», — додає Світлана Філіппова. 

Цей етап залежить від дитячого відпочинку, харчування, режиму сну та здатності концентрувати увагу. 

«Учень чи учениця має перечитати написане, зіставити це з початковим задумом, помітити змістові, мовні або структурні неточності та внести зміни. Самоконтроль допомагає побачити текст не лише зсередини, як автор, а й частково ззовні, як читач. Редагування — це не допоміжна частина, а обов’язковий елемент, який забезпечує зв’язність, логічність і завершеність тексту. В есе цей етап допомагає уточнити авторську позицію, посилити аргументацію і зробити висловлювання цілісним», — розповідає Світлана Філіппова. 

Можливі труднощі на цьому етапі:

• недостатня спроможність виявляти власні помилки;
• неусвідомлення смислових, логічних або структурних суперечностей у висловлюванні;
• труднощі скорочення, уточнення та перебудови тексту;
• невідповідність написаного початковому задуму.

Як долати труднощі на цьому етапі?

1. Вправа «Перевіряю текст покроково»

Світлана Філіппова радить використовувати чекліст для перевірки тексту на логіку, зв’язність чи граматику. За одне прочитання дитина має відстежувати лише один аспект, кожен недолік позначати окремим кольором і за можливості одразу виправляти. 

«Навичка перечитування з певною метою розвиває здатність бачити текст очима читача. Ми вчимо дитину не просто писати, а й усвідомлювати та перевіряти результат», — наголошує Світлана Філіппова.

2. Вправа «Перефразовую речення»

Можна запропонувати учнівству речення й попросити його скоротити, потім розширити та перефразувати.

• Наприклад, речення «Читання корисне для людини» можна скоротити до «Читання корисне»;
• розширити до «Читання корисне для людини, бо розвиває мислення, уяву й мовлення»;
• перефразований варіант може звучати так: «Книги допомагають людині краще думати й висловлювати власну думку». 

Найефективніші правила, які треба пам’ятати, щоб уникнути труднощів на різних етапах написання есе, — це:

• поетапність;
• зовнішні візуальні опори (картинки, малюнки, графіка);
• зниження перенавантаження;
• плавний перехід від усного до письмового мовлення, використання проговорювання;

регулярне тренування окремих компонентів письма (можна працювати з таблицями Шульте чи коректурними пробами).

Читайте також:

Як Національний проєкт «Пишемо есе» допомагає учнівству ставати вдумливими читачами й читачками

Світлана Філіппова зазначає, що робота з дітьми з дислексією, дисграфією, дискалькулією та іншими труднощами починається з психологічної рівноваги. З одного боку, критичний підхід допомагає усвідомити свої точки зростання, але відмінність від однолітків б’є по самооцінці та може провокувати насмішки.

«Складно почати корекційні втручання, доки з дитиною не попрацював дитячий психолог. Іноді робимо це паралельно, а іноді, якщо ситуація критична, спочатку стабілізуємо дитину, даємо їй ресурс, а потім плавно переходимо до нейрокорекції та розбору вправ», — розповідає Світлана Філіппова.

Психологиня радить відділити когнітивні та емоційні компоненти, адже напруга блокуватиме розгортання думки, тож процес письма зупинятиметься ще до появи першого абзацу.

«Нейропсихологи допомагають не напряму покращити текст, а зрозуміти механізм труднощів у дитини, дібрати спосіб компенсації і розвитку потрібного компонента, дають цілеспрямовану підтримку й рекомендації вчителю. Спеціалісти проводять аналіз особливостей уваги, робочої пам’яті, рівня мовленнєвої організації та здатності дитини до планування й самоконтролю, а також визначають вплив тривоги або виснаження», — пояснює психологиня.

Також нейропсихолог/иня може допомагати:

• розкласти письмо на етапи; 
• розвивати вміння виокремлювати головне й будувати смислову ієрархію; 
• працювати з регуляцією, самоконтролем та корекцією небажаної поведінки (коригування навички вчасно зупинятися, перевіряти написане, поетапного самоконтролю, надання стратегій перечитування тексту як читач/ка, добір чеклістів для перевірки);
• зменшити вплив тривоги та перфекціонізму завдяки формуванню реалістичнішої моделі письмового завдання для дітей.

Національний проєкт «Пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США). 

Фото Freepik

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.