Як Національний проєкт «Пишемо есе» допомагає учнівству ставати вдумливими читачами й читачками
Чи справді написання есе може покращити навички усвідомленого читання? Національний проєкт «Пишемо есе» від ГО «Вчися» доводить, що так. Особливість підходу, який використовують у проєкті, — поєднання усвідомленого читання публіцистичних і художніх текстів із подальшим аргументованим письмом.
Учнівство читає статті, добирає докази з текстів, на їх основі формує аргументи, власні коментарі до прочитаного та вчиться структуровано, логічно й чітко писати есе. Так читання перетворюється з пасивного споживання інформації на активний діалог.
Як же досягти такого результату й навчити учнівство вдумливо читати? Які вправи можна використовувати під час роботи з текстами?
Про це «Вчися.Медіа» розповіли амбасадори й амбасадорки проєкту «Пишемо есе» — Ірина Ковалінська, учителька української мови Нетішинської гімназії «Ерудит», Зоряна Косташ, учителька української мови та літератури ліцею № 10 (Чернівці), а також Катерина Молодик, методистка ГО «Вчися», тренерка проєкту, учителька української мови та літератури, й учасник проєкту Дмитро Кіяшко, учитель української мови та літератури комунального закладу «Дергачівський ліцей № 2» (Харківщина).
ЩО ТАКЕ ВДУМЛИВЕ ЧИТАННЯ І ЧОМУ ВОНО ВАЖЛИВЕ?
За результатами PISA-2022, лише 59 % українських учнів та учениць досягли базового рівня читацької грамотності. Це означає, що з читання наші підлітки відстають від своїх однолітків із країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) приблизно на два з половиною роки навчання.
Але мова не про те, що діти не вміють читати. Проблема в іншому: вони не вміють працювати з різними видами текстів і знаходити в них потрібну інформацію, аналізувати їх, відділяти факти від суджень,. Це стосується не тільки уроків української мови чи літератури, розповідає Катерина Молодик. Дослідники зауважують, що діти не можуть розв’язати задачі з математики та фізики, тому що вони буквально не розуміють запитання.
Саме тому важливо навчати дітей не просто читати, а робити це вдумливо.
«Люди дедалі рідше зупиняються, щоб прочитати щось повністю. Кліпове мислення забирає в них можливість читати вдумливо. Тож для нас, педагогів, вдумливе читання — це навчити дитину не просто технічно читати, а розуміти сенси, відчувати підтексти й бачити між рядків», — зауважує Ірина Ковалінська.
За її словами, коли людина читає вдумливо, вона не ковзає очима по літерах, не читає по діагоналі, а «розмовляє» з автором чи авторкою, ставить запитання до написаного й аналізує зміст. У контексті Національного проєкту «Пишемо есе» вдумливе читання допомагає добирати аргументи для власного висловлення, декодувати текст та обирати потрібну інформацію, щоб досягати власних цілей, зокрема написання есе.
«Щоб якісно писати, потрібно багато читати. І тут вдумливе пірнання в текст є надважливим. Дуже цінно, що Національний проєкт “Пишемо есе” вчить осмислено сприймати написане, взаємодіяти з іншими авторами й авторками, видобувати потрібні думки й на їх основі будувати своє бачення. Наші учні та учениці, які беруть участь у проєкті, у процесі читання мислять, переповідають, посилаються на джерела й відшуковують власний голос», — додає Зоряна Косташ.
ЯКИЙ ПІДХІД ДО ВДУМЛИВОГО ЧИТАННЯ ВИКОРИСТОВУЮТЬ У ПРОЄКТІ «ПИШЕМО ЕСЕ»?
Попри назву курсу «Пишемо есе», власне, саме написання есе — лише одна із частин цього пазлу. Спочатку — ґрунтовна підготовка, яка передбачає опрацювання текстової інформації, наголошує Дмитро Кіяшко.
Чому читати тексти перед написанням есе настільки важливо?
«Як приклад люблю згадувати перший рік пілотування проєкту й офлайн-тренінг у Києві. Однією з тем, на яку ми повинні були написати есе, раптово стали цукрозамінники. А я нічогісінько про них не знав. І по очах моїх колег розумів, що в них та сама ситуація. У мене сталося якесь прозріння. Такі самі емоції можуть мати й мої учні та учениці. Тривога, сум, десь навіть сором, що ти не знаєш, а в тебе це знання вимагають. Тоді я повністю усвідомив, що “пожива” та простір для роздумів — це важливо, а я не маю права запитувати в дітей того, чого з ними не вчив», — ділиться Дмитро Кіяшко.
Зокрема, щоб побороти страх висловлювати свою думку на тему, з якою учні та учениці мало знайомі, у проєкті використовують методику Стіл Етвуд — за іменем авторки, учительки та тренерки з письма Робін Етвуд.
Це приєднання до розмови, що триває (адже будь-яку тему так чи так уже обговорювали в суспільстві). Учням та ученицям потрібно уявити, що вони зайшли в кімнату, де за круглим столом сидять експертки й експертки, які уособлюють різні джерела інформації й погляди на певну тему. Кожен і кожна з присутніх за цим уявним столом має своє бачення проблеми, а також докази та аргументи на підтвердження своєї думки щодо певної теми. Початкове завдання учнів та учениць — зрозуміти суть твердження та доказу, написати парафраз того, про що говорять спікер/ка й експерти/ки.
«Потім учні та учениці мають долучитися до цієї розмови й написати, що вони думають. Так, розмова вже триває, але тепер за цей стіл сідають і вони — на рівних з усіма. Це дуже важлива метафора, особливо коли працюємо з дітьми.
Часто ми, дорослі, помилково вважаємо, що діти мають одразу знати відповіді, генерувати ідеї, знаходити аргументи — хоча в них може ще не бути потрібного досвіду. Ми очікуємо, що вони зможуть щось придумати “з голови”, але водночас забуваємо, що будь-яка думка спирається на попередні знання. І цим ми самі ставимо дітей у складну ситуацію», — пояснює Катерина Молодик.
За її словами, процес формування ідей — це спільна робота, коли ми збираємо думки, джерела, досвід, щоб на основі цього створити власне бачення. Саме в цьому суть метафори Столу Етвуд: діти чи дорослі долучаються до розмови, що вже триває, — тобто до накопиченого світу знань, книжок, ідей, досліджень. Але вони також мають право на те, щоб і їхній голос прозвучав.
«У такий спосіб ми боремося зі страхом бути дотичними до чогось, чого раніше не знали. Так ми розуміємо, що є рівноправними учасниками й учасницями розмови і що наші думки також цінні», — акцентує тренерка проєкту.
Щоб навчити учнівство працювати з різними поглядами та аргументами, у проєкті використовують добірки текстів. Здебільшого це три-чотири тексти, які показують широту окресленого питання. Вони повинні містити декілька протилежних або різних акцентів щодо теми. До речі, теми теж підібрані відповідно до сучасних інтересів учнівства: є, зокрема, тексти про поведінку в соцмережах, тайм-менеджмент, штучний інтелект, вегетаріанство, домашніх тварин та відповідальне власництво тощо.
Саме читання, як зауважує Катерина Молодик, відбувається в три етапи (за матеріалами з лекції Ольги Брюховецької, тренерки проєкту, викладачки академічного письма в НаУКМА):
- передчитання — швидке сканування тексту, щоб зрозуміти загальну картину, ключові імена, слова, визначити, на що варто звернути увагу;
- читання — на цьому етапі учнівство вдумливо працює з текстом, речення за реченням, вловлюючи зміст, аналізуючи аргументи. Тут можна підкреслювати ключові ідеї, ставити запитання до тексту на полях, записувати свої коментарі, але не робити геть докладних конспектів;
- перечитування — це найважливіший етап, на якому потрібно осмислити прочитане, зіставити з власними знаннями та досвідом. Тут також варто повернутися до тих речень й абзаців, які хотіли б обміркувати, дати відповіді на запитання: «Що в цьому тексті мене здивувало? Із чим у тексті я погоджуюся, а із чим — ні? Що в цьому тексті може бути корисним для мого есе?».
«На заняттях читання текстів ніколи не обмежується просто читанням. Учнівство має повну свободу виражати будь-яку думку в есе, бо правильної відповіді немає. Усі добірки текстів ми обговорюємо в парах чи в групах, а також усі разом, — акцентує Дмитро Кіяшко.
Оскільки тематика есе часто дискусійна, важливим елементом підготовки до його написання є визначення фактів та суджень у текстах. Тож на заняттях учнівство напрацьовує розуміння різниці між цими поняттями, погоджується з думками експертів та експерток чи спростовує їх.
Саме тексти, які дають різні погляди на певне дискусійне питання, допомагають черпати ідеї для власного висловлювання. Учнівству подобається міркувати, підкреслювати ключові думки, робити нотатки на полях, водночас виділяти й незрозумілі моменти, додає Зоряна Косташ.
«Проєкт “Пишемо есе” допомагає підвищити в учнів та учениць рівень читацької грамотності. Особливо цінно, що матеріали — власне самі тексти — входять до сфер зацікавленостей дітей. Аніме, використання штучного інтелекту, користь домашніх завдань, шкода відеоігор — це лише маленька частина текстів, з якими працювали мої підлітки минулоріч. Погодьтеся, звучить сучасно! І дітям відгукується наша відкритість та готовність сприймати нове», — ділиться Дмитро Кіяшко.
Ознайомитися детальніше з методикою проєкту та матеріалами можна на сайті.
ЯКІ ВПРАВИ ВИКОРИСТОВУВАТИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ВДУМЛИВОГО ЧИТАННЯ: ДОСВІД ПРОЄКТУ «ПИШЕМО ЕСЕ»
Перед читанням Катерина Молодик радить з’ясувати з учнями та ученицями, що вони вже знають із заданої теми, що хотіли б дізнатися, які здогадки мають. Далі обговорити, чи мають підлітки в групі суперечності або схожі ідеї щодо цього питання. Під час самого читання теж можна використовувати різні вправи, які допоможуть у цьому процесі.
- Одна з вправ, яку рекомендують амбасадори й амбасадорки, а також тренерки проєкту, — «Трекер думок». Учні та учениці фіксують у нотатнику власні реакції, запитання, асоціації та коментарі безпосередньо під час читання. Ці записи дають змогу відстежити, що учень чи учениця думає про певну тему або проблему на початку, у процесі й наприкінці роботи, як змінювалася його / її позиція.
- Також одна з головних практик під час роботи з текстами в проєкті — це коментоване читання. Учнівство шукає тези, аргументи, судження, ключові фрази та слова, виділяє їх, підкреслює маркерами, олівцями, пише нотатки та коментарі до важливих частин тексту.
- Ще можна запропонувати вправу «Кодування». Вона буде особливо помічною, коли учням та ученицям потрібно допомогти зорієнтуватись у структурі / аргументах / складних довгих текстах тощо. Учителю чи учительці потрібно пояснити учнівству символи:
«?» — щось не зрозуміло,
«!» — сильна думка,
«*» — ключова ідея.
Далі слід дати зразок тексту, який учнівство має прочитати й промаркувати відповідними символами. Опісля треба порівняти їх у парах, обговорити, чому помітили саме ці фрагменти.
«Ми можемо дати дітям зразки цих символів або ж запропонувати створити індивідуальну добірку, потім переглянути та обговорити логіку кодування, зрозуміти, як діти мислять через образи та знаки», — радить Катерина Молодик.
- Крім цього, можна використати вправу «Ідейне нашарування» (читання, письмо й міркування). Для цього потрібно поділити аркуш на дві частини: ліву частину назвати «Письмо», а праву — «Читання». Це допоможе учням та ученицям відокремити письмо від читання.
Почати варто із написання короткого тексту чи навіть слова. Наприклад, якщо ви хочете обговорити шкоду цукру, попросіть учнівство написати слова «цукор» або «шкода від цукру» й розпочати вільне письмо. Перший запис має підтвердити, що вони прийшли до ідеї, яка виникла на основі інтуїції, почуттів чи переконань.
Далі запропонуйте прочитати тексти на цю тему. Надайте учням та ученицям стратегію / інструмент для читання тексту, наприклад: визначити тезу й докази, зібрати інформацію, знайти сигнальні слова тощо. Нехай вони позначать це на правій стороні аркуша. Наприклад, якщо учні й учениці дивляться відео про соціальні мережі, вони можуть збирати інформацію про зображення, музику, текст, кольори, пропорції, щоб зрозуміти тезу або головну думку тексту.
Далі підлітки доповнюють свої письмові роботи новою інформацією з тексту, яка стосується теми й того, що вони думають. Потім додайте ще один текст. Учні й учениці мають прочитати його та занотувати думки й сигнальні слова на робочих аркушах, а згодом знову доповнити свої письмові роботи новою інформацією з тексту, яка стосується теми й того, як ідеї підтверджують, змінюють, ставлять під сумнів, як розширюють надану інформацію.
1. Продовжуйте нашарування з іншими текстами, які ви маєте щодо певної теми.
2. Після роботи з набором текстів учні та учениці готові до формулювання тези. Таке поєднання читання й письма надасть їм моделі, які допоможуть сформулювати тезу, що є чимось більшим, ніж просто «так / ні» чи «за / проти».
Робота з кількома джерелами на одну тему допомагає учнівству порівняти, зіставити аргументи та докази й зрештою сформувати власну позицію на основі аргументів і фактів. Коли текст стає джерелом відкриттів, читання припиняє бути обов’язком і перетворюється на захоплення.
Зоряна Косташ
- Дещо схожою на попередню є вправа «Подвійний щоденник». Вона допомагає виокремлювати основні ідеї та критично осмислювати текст. Учнівству потрібно поділити сторінку навпіл: ліворуч записувати цитати або ідеї з тексту, а праворуч — свої реакції, зазначати, що це означає, із чим резонує тощо. Потім обговорити свої нотатки в групах чи парах.
- Також ефективним може бути створення графіка як форми візуалізації. Він демонструє, як тексти пов’язані між собою, допомагає зрозуміти «географію» розмови, позицію різних авторів та авторок, зрештою, позицію самих учнів та учениць.
- Вправа «Генерація питань до тексту» спонукатиме учнівство не просто читати, а й аналізувати, думати між рядків. Для цього потрібно після читання уривка тексту в парах чи індивідуально сформулювати питання трьох типів: буквальні (що сказано в тексті), інтерпретативні (що означає), питання-узагальнення (який можна зробити висновок). Потім обмінятися питаннями й відповісти на них.
- Також можна запропонувати вправу «Деформований текст». Тут може бути кілька варіацій виконання. Наприклад, учитель/ка бере текст (~150–200 слів) і видаляє кожне п’яте чи шосте слово. Учні та учениці заповнюють пропуски без підказок. Або ж учні та учениці можуть виконати це завдання в парі: хтось готує текст із пропусками, а інший / інша — заповнює, потім разом аналізують помилки.
- Ще одна з вправ, яку рекомендують тренерки проєкту, — «Концептуальна карта». Її можна застосовувати для структурованих текстів, складних структур аргументів, коли потрібно візуалізувати зв’язки між ідеями.
Як це робити? Дати текст, який учнівство має прочитати в парах. Далі діти створюють концептуальну карту: на ній позначають найважливіші ідеї, їхні зв’язки, причиново-наслідкові схеми — і представляють це в групах. Наприкінці можна порівняти карти, обговорити, які ідеї / аргументи важливі, викликають сумнів тощо.
Більше вправ можна знайти тут.
«Усі ці прийоми не тільки допомагають покращувати навички усвідомленого та вдумливого читання, а й дають змогу позбутися тривоги перед написанням, розвивають медіаграмотність та критичне мислення, а ще розширюють кругозір учнівства», — підсумував Дмитро Кіяшко.
«Національний проєкт: пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США).
Над текстом працювали Ірина Троян та Катерина Бортняк
Фото Артема Галкіна, Анастасії Мантач (передрук світлин суворо заборонено), а також з особистого архіву співрозмовниць
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:
