Як навчити учнів та учениць вдумливого читання — ефективні методики від Василя Терещенка

Розуміти, інтерпретувати та критично оцінювати прочитане — усе це про розвиток читацької компетентності. Її мають розвивати в школі, щоб учні й учениці могли відсіювати фейки, читати тексти вдумливо й робити власні висновки на основі прочитаного. Однак результати міжнародного дослідження PISA-2022 показують, що лише 59 % українських учнів та учениць досягли базового рівня читацької грамотності.

Як допомогти дітям читати вдумливо? Які техніки можна запропонувати? Про це під час тренінгу «Національного проєкту: пишемо есе» від ГО «Вчися» розповів Василь Терещенко, заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО), кандидат філологічних наук. «Вчися.Медіа» занотувало головні тези з його виступу.

Читацька грамотність — одна з компетентностей, яку оцінюють у межах міжнародного дослідження якості освіти PISA (Україна долучилася до нього у 2018 році, удруге брала участь під час широкомасштабної війни у 2022-му, а навесні 2025 року провела третій цикл, результати якого будуть оприлюднені восени 2026-го).

Тести PISA не пов’язані з національними програмами для базової школи, натомість перевіряють, як учні та учениці можуть застосовувати здобуті знання в трьох ключових галузях:

• математичній; 
• природничо-науковій; 
• читацькій.

Математична грамотність — це вміння робити логічні умовиводи та математичні розрахунки в змодельованих, але близьких до реальних ситуаціях. Природничо-наукова — це здатність послуговуватися науковими ідеями для вирішення життєвих і навчальних ситуацій. А читацька — про розуміння й осмислення написаного, а не про техніку чи швидкість читання.

За результатами PISA-2022 школярі та школярки з України в галузі читання відстають на 48 балів від однолітків із країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Також дослідження показало, що наше учнівство із сільської місцевості в розвитку читацької компетентності відстає від однолітків із великих міст на 98 балів. Розрив у 20 тестових балів у циклі PISA дорівнює одному року навчання, пояснює Василь Терещенко.

«Що таке 48 балів? Це орієнтовно два з половиною роки (розриву з однолітками з країн ОЕСР — ред.), тобто нашим п’ятнадцятирічкам треба вчитися ще до 17 з половиною років, щоб досягти того, чого досягли австрієць, китаєць чи американець у 15», — резюмує Василь Терещенко.

Іноді труднощі з читанням постають через нерозвинену звичку читати. Цю проблему зафіксували у 2018 році, коли тестування PISA із читання містило завдання на «легкість читання». Підлітків просили оцінити змістовність речень і відповісти, чи має сенс певне твердження, обравши відповідь «так» або «ні». 

Глобальнішою ця проблема буде для «ковідного» покоління українських підлітків, що якраз підростає, адже через пандемію, а згодом широкомасштабне вторгнення воно не мало достатньо читацької практики, зокрема під час шкільних уроків. 

За спостереженнями українських екзаменаторів/ок PISA (сертифікованих кодерів, які перевіряють завдання з відкритою формою відповіді), учні та учениці мають такі проблеми з читацькою грамотністю:

• копіюють відповіді, надають надлишкову чи нерелевантну інформацію;
• переказують, а не аналізують текст;
• використовують неналежні вкладки для пошуку відповіді (що свідчить про брак досвіду цифрового читання, переходу між різними сайтами для пошуку інформації);
• надають узагальнені чи моралізаторські відповіді;
• погано орієнтуються в складно структурованій інформації;
• плутають факти й судження;
• часто не можуть сформулювати власну думку.

«PISA оцінює ту саму галузь як провідну кожні дев’ять років (однак через пандемію цикли подовжили — ред.). Читання було провідною галуззю у 2018 році, а далі матиме такий статус у 2028-му. За 10 років система освіти, яка побачила проблеми (із читацькою грамотністю учнівства — ред.), мала б їх подолати. У 2028 році оцінка читання буде цікавішою — з елементами застосування штучного інтелекту тощо. Якщо наші учні та учениці звичайні тексти важко читають, то можна тільки собі уявити, яких “успіхів” вони досягнуть (під час тестування у 2028 році — ред.)», —  розмірковує Василь Терещенко.

Щоб учні та учениці вчилися писати власні тексти, вони мають передусім читати чужі — різних стилів і жанрів. PISA, зокрема, класифікує тексти за типами:

• описи — наприклад, діаграми, таблиці;
• розповіді — романи, комікси, статті в газеті;
• виклади-роз’яснення — есе, вступ до онлайн-енциклопедії;
• аргументація — лист редактору;
• інструкції — рецепти, інструкції щодо роботи в застосунку;
• трансакції — повідомлення про призначення зустрічі.

Із деякими типами цих текстів українські учні та учениці майже не взаємодіють на уроках, наголошує Василь Терещенко. Наприклад, зазвичай учителі та вчительки проходять повз інструкції, через це учні та учениці працюють із ними лише тоді, коли читають пояснення до вправ у підручнику:

«Але досвід показує, що компетентнісні тести, які виконує учнівство, містять чимало таких (складних — ред.) інструкцій. Якщо діти бачать їх рідко, ігнорують — вони губляться: а де писати, а де ставити, як ставити тощо…»

Або ж інструкції до вправ у підручниках — одноманітні з року в рік та не враховують вік учнів й учениць. Як пояснює Василь Терещенко, завдання й типи текстів мали б ускладнюватися, зростати разом з учнівством, та, оскільки цього не відбувається, у дітей немає можливості глибше зануритися в зміст чи контекст вправ.

Зрештою, учні й учениці розуміють інструкції інтуїтивно, а також не мають досвіду в читанні та аналізі текстів-аргументацій і трансакцій. Крім того, часом діти не можуть взаємодіяти з перерваними текстами — тими, які не передбачають абзацної побудови (таблиці, афіші, інфографіки).

«Подекуди вчителі (мови й літератури — ред.) думають, що таблиці — це парафія математиків. Математики  натомість думають, що інші навчили учнів та учениць створювати таблиці й розуміти, як їх читати», — додає Василь Терещенко.

Утім, давати складні тексти в невідповідному віці буде помилкою. Якщо молодшим школярам/кам запропонувати заскладні тексти, їх просто не зрозуміють, а отже, не зацікавляться. І навпаки: якщо старшим учням та ученицям дати на розбір тексти, які вони вже переросли, інтересу також годі чекати.

Часом учителі та вчительки скаржаться, що учнівство не встигає читати всі тексти за програмою. Щоб розв’язати цю проблему, Василь Терещенко радить навчити учнів та учениць швидкого читання, а не пропонувати скорочені варіанти текстів.

Для цього можна скористатися техніками швидкого читання від літературного критика Ростислава Семківа: 

• не повертатися поглядом на початок речення;
• уважно читати лише перше речення абзацу;
• триматися поглядом середини сторінки.

На противагу швидкому читанню деякі тексти потребують сповільнення (повільного прочитання). Для цього можна читати з олівцем.

«У нас є правило, що в підручниках не можна креслити. В інших освітніх системах, крім підручників, є сканкопії потрібного фрагмента тексту, де учні та учениці роблять із текстом усе, що потрібно, під керівництвом наставників», — розповідає Василь Терещенко.

Під час читання з олівцем він радить послуговуватися, наприклад, системою знаків Ростислава Семківа: 

• знак питання — «Що — правда?» (сумнів в аргументації);
• знак оклику — «Ого!» (важлива думка, вдалий уривок);
• смайл — «Це смішно, панове!» (кумедні епізоди);
• крапка — «Зверни увагу!» (думка, яку варто не загубити);
• пташка (✓) — «Так і є» (думка, що збігається з нашою);
• тильда (~) — «Ти реально загнув» (сумніви та неприємності);
• паралель (||) — «Уже десь було» (думки, висловлені раніше, інтертекстуальність).

Коли олівця замало, а потрібен конспект, ідеться про аналітичне читання. Для цього потрібно призвичаювати учнів та учениць вести читацькі щоденники або ж читати, як Умберто Еко, — схематично зображати систему головних персонажів: виписати імена й позначити зв’язки між ними рисками.

Читайте також:

Розвиваємо в учнівства критичне та креативне мислення: добірка вправ

Щоб розвивати в учнів та учениць уміння вдумливо читати, Василь Терещенко пропонує вчителям та вчителькам впроваджувати на уроках різні методики.

1. Скімінг дає змогу прочитати більше за менший час, означає пошук лише загальних або основних ідей і найкраще працює з нехудожніми текстами. Скімінг потребує від читача/ки вдумливого зосередження лише на початковому абзаці. Далі для загального розуміння тексту можна читати лише початки абзаців (тематичні речення), а потім знову заглибитися в останній абзац. Основою для навчання скімінгу може стати складання розгорнутого плану тексту.

2. Сканування дає змогу знайти деталі, не читаючи всього. Для цього потрібно: 

• визначити, що саме необхідно знайти; 
• оцінити структуру тексту;
• пам’ятати шукану інформацію й завдяки рухам пальців шукати необхідне.

3. Маркування тексту. Ця система дещо схожа на ту, яку запропонував Ростислав Семків. Нею можна скористатися так:

• визначити мету читання;
• пронумерувати абзаци (це розвиває пошукові навички й дає змогу говорити про текст з іншими);
• обвести ключові дані, імена, дати;
• підкреслити важливе.

Ця методика може бути корисна не лише для мовно-літературної, а й для математичної та природничої галузей.

Читайте також:

Національний проєкт «Пишемо есе» оновив зміст: що додали, як змінилася структура та як це стане у пригоді вчителям

4. Метод «INSERT» тлумачать так:

• I — interactive (інтерактивна);
• N — noting (пізнавальна);
• S — system for (система для);
• E — effective (ефективного);
• R — reading (читання);
• T — thinking (та усвідомлення).

Цей метод передбачає заповнення таблиці відповідно до позначок:

• «V» — мені це відомо;
• «+» — це нова інформація для мене;
• «–» — я думав/ла інакше, це суперечить тому, що я знав/ла;
• «?» — це мені не зрозуміло й потребує додаткового пояснення чи уточнення.

Найзручніше використовувати такий метод у груповій роботі. Спрощено табличка може містити три колонки:

• знаю;
• хочу дізнатися;
• дізнався / дізналася.

5. Метод мапування — створення «мапи» тексту за таким принципом: місце дії:

• коли й де розгортається сюжет (може змінюватися протягом сюжету);
• персонажі: люди або тварини в сюжеті, включно з головними героями, чиї мотивації та дії рухають сюжет;
• сюжет: лінія розвитку історії, що зазвичай містить одну або кілька проблем чи конфліктів, які головний герой чи головна героїня має розв’язати;
• тема / ідея: головний урок або основна ідея, яку автор/ка прагне донести до читачів/ок через історію.

6. Метод схематизації варто використовувати тоді, коли треба скомпресувати й відобразити інформацію. Щоб зрозуміти, яка саме схема потрібна, Василь Терещенко радить поставити питання: «Який тип даних (потрібно схематизувати – ред.)?».

Якщо потрібно показати частину від цілого, підійде кругова діаграма, для зображення категорій — лінійна чи стовпчикова діаграма, а для тенденцій — накопичувальний лінійний графік чи накопичувальна стовпчикова діаграма.

• Якщо ідеться про процес, можна використати блок-схему;
• про плин часу — діаграму Ґанта;
• про порівняння категорій — діаграму Венна;
• про ієрархії — структурну схему;
• про діалог — комікс.

Ці методики урізноманітнять стандартизовані підходи до розбору текстів у підручниках, уважає Василь Терещенко, а також допоможуть учителю/ці поговорити про текст, а учням / ученицям — побачити різні зв’язки між персонажами, подіями та діалогами.

«Національний проєкт: пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США).

Над текстом працювали Олена Лаущенко та Ірина Троян

Фото Freepik, Readeat та Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено)