Профорієнтація в школі: які програми існують, із чого починати та як підтримати дитину у виборі професії

«Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» — це запитання чули всі школярі. У відповідь зітхали, знизували плечима або відповідали навмання. У 15–17 років підліткам доводиться ухвалювати рішення, яке впливає на подальше життя, — обирати заклад для навчання, професію або нове місце проживання. Та чи можна зробити усвідомлений вибір, якщо не встиг пізнати себе, свої інтереси й можливості?

«Вчися.Медіа» розпитало Ірину Плешакову, психологиню й експертку з кар’єрного консультування, як в українських школах працює система профорієнтації та як вчительство й батьківство може зарадити підліткам у виборі професії.

Наразі в Україні немає спеціальної державної програми профорієнтації для учнівства, як і системного підходу в цьому напрямі. За словами Ірини Плешакової, «усе тримається на проактивних, вмотивованих учителях та адміністрації шкіл».

Утім, наприкінці 2024 року Міністерство освіти і науки України розробило проєкт Національної концепції професійної орієнтації та кар’єрного консультування в системі освіти України на 2025–2027 роки (влітку документ винесли на громадське обговорення, інформації про його затвердження ще немає — ред.). Концепція має створити цілісну систему кар’єрної освіти для учнівства від початкової до старшої школи. До складу робочої групи, яку очолювала Ірина Плешакова, увійшли 52 учасники та учасниці: представники/ці МОН, Міністерства економіки, Державної служби зайнятості, громадських організацій, асоціацій роботодавців, педагогічних університетів, освітніх експертних спільнот і психологічних центрів. Ознайомитися з повним текстом проєкту можна за посиланням.

Доки система профорієнтації на державному рівні формується, учнівству й педагогам допомагає громадський сектор. Так, на початку 2025–2026 навчального року в межах проєкту «Зміст», спільної ініціативи ГО «savED» та фінської неурядової організації «Finn Church Aid», Ірина Плешакова розробила перший курс для старшокласників/ць «Особистісний розвиток і кар’єрне орієнтування». Він має курикулум — навчальну програму, яку затвердило МОН. До кінця лютого 2026 року, за словами авторки, з’явиться повний навчальний контент — 105 уроків, із яких 70 призначені для 10-го класу та 35 — для 11-го.

Ознайомитися з курсом та завантажити матеріали можна за лінком.

«Ідея курсу з’явилася у відповідь на реальні потреби учнівства, адже старшокласники часто стикаються з проблемою вибору: куди рухатися далі, який профіль навчання обрати, як зрозуміти власні здібності й інтереси. Програму схвалили дуже швидко, бо вона є частиною майбутньої реформи старшої школи», — пояснює психологиня.

Нагадаємо, у межах реформи учні й учениці вивчатимуть загальнообов’язкові та профільні предмети, а також матимуть змогу самостійно обирати частину курсів.

Докладніше читайте тут:

Профілізація, а не профанація — як академічним ліцеям створити якісний профіль

Крім того, Ірина Плешакова спільно з освітньою фундацією «GoGlobal» створила навчальну програму «Кар’єрний GPS» для восьмикласників/ць і дев’ятикласників/ць. Вона складається з 30 інтерактивних занять, розрахованих на один навчальний рік. Уроки побудовані у форматі модульних блоків, що поєднують теоретичну частину (розмови про професії, тенденції ринку праці, необхідні навички XXI століття) та практичні завдання (вправи на самопізнання, командну роботу, моделювання життєвих ситуацій тощо). 

«Ми хотіли створити справжній інструмент самопізнання для підлітків, щоб учень, який не має чіткого уявлення, ким хоче стати, міг розібратися у своїх інтересах і здібностях — без тиску з боку дорослих чи нав’язаних стереотипів. Адже сьогодні профорієнтація — це не про вибір конкретної професії, а про формування мислення, яке допоможе навчатися впродовж життя, гнучко реагувати на зміни та впевнено будувати власний шлях», — розповідає Ірина Плешакова.

У відкритому доступі програма з’явиться на сайті фундації після отримання офіційного грифа МОН.

Крім того, «GoGlobal» проводила навчання для освітян/ок, які хочуть впроваджувати кар’єрне консультування у своїх школах. А за підтримки швейцарсько-українського проєкту DECIDE та МОН у деяких громадах пілотують систему профорієнтації, у межах якої з учнями й ученицями 8‒9-х класів працюють кар’єрні радники.

Фахівчиня наголошує, що до профорієнтації часто долучаються організації, не пов’язані з освітою. Наприклад, культурні, молодіжні чи волонтерські ініціативи проводять кар’єрні фестивалі, ярмарки професій, зустрічі з представниками бізнесу, ІТ-компаній, сфери креативних індустрій. Живе спілкування під час таких заходів дає школярам/кам нагоду дізнатися більше про професії та «приміряти» їх на себе.

«Ми зараз на тому етапі, коли профорієнтація в Україні поступово перетворюється на справжній рух — живий, сучасний і потрібний», — наголошує пані Ірина.

Читайте також:

На базі Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту відкрили профорієнтаційний хаб «Не лише почути про різні професії, а й потестувати їх» — як працює новий профорієнтаційний хаб у Львові

За словами Ірини Плешакової, наразі Україна розглядає як взірці системи профорієнтації Фінляндії, Нідерландів, Німеччини, Канади, США та Великій Британії.

«Тут профорієнтація є частиною освітнього маршруту учня з наймолодшого віку. Дитина поступово вчиться пізнавати себе, свої інтереси, схильності й розуміє, які професії можуть їх розкрити», — пояснює психологиня.

• У Фінляндії профорієнтаційний підхід охоплює всі рівні навчання. У початковій школі діти знайомляться з різними видами діяльності через інтегровані уроки. У середній — кожен/а учень / учениця має персонального консультанта, який допомагає йому / їй визначати освітню траєкторію.
• У Нідерландах профорієнтація — частина державної освітньої політики. Там діє програма «Loopbaanoriëntatie en begeleiding» — буквально «орієнтація та супровід кар’єри». Учні й учениці з 12 років створюють портфоліо своїх досягнень і професійних уподобань.
• У Німеччині ключова роль належить дуальній освіті: старшокласники/ці поєднують навчання в школі з практикою на підприємствах.
• У Великій Британії профорієнтація починається з дитсадка. Дошкільнята беруть участь у тематичних днях, відвідують екскурсії, наприклад, до пожежної частини чи поліції. У старшій школі кожен учень та кожна учениця має кар’єрний план, який оновлюють щороку.
• У США профорієнтаційні програми тісно пов’язані з громадою. Батьків, випускників/ць та місцевих підприємців залучають як менторів. У школах діють спеціальні центри кар’єрного розвитку.
• У Канаді профорієнтація має виразну психологічну складову. Там працює система кар’єрних радників, які проводять для учнівства індивідуальні консультації та тестування.

В Україні функції кар’єрного консультування частково виконують працівники/ці служби зайнятості. Проте їхня робота спрямована переважно на доросле населення. У школах досі немає спеціаліста/ки — людини, яка могла б поєднати психологічну підтримку, профорієнтацію та педагогічну взаємодію. За словами Ірини Плешакової, сучасні заклади освіти давно потребують таких фахівців/чинь, адже учні й учениці часто губляться серед безлічі можливостей. А кар’єрний/а радник чи радниця може стати посередником/цею між освітою, особистістю дитини та реальним ринком праці.

«Психолог допомагає людині пізнати себе, а кар’єрний радник бере ці результати й допомагає скласти з них цілісну картину. Його завдання — перевести самопізнання в практичну площину, тобто показати, які конкретні освітні та професійні шляхи можуть підійти людині», — пояснює експертка.

Водночас, додає Ірина Плешакова, робота над запровадженням такої професії триває. В Українському інституті розвитку освіти розробляють спеціальну програму підвищення кваліфікації для шкільних психологів/инь, педагогів/инь та соціальних працівників/ць. Вони зможуть пройти навчання й здобути необхідні компетентності для виконання функцій кар’єрного радника у своїх закладах освіти.

Варто зауважити: у МОН неодноразово заявляли, що кар’єрні радники мають з’явитися у всіх закладах середньої освіти зі стартом реформи старшої школи у 2027 році. Обговорювали також запровадження такої спеціальності в педагогічній вищій освіті.

«Кар’єрний радник має стати людиною, яка допоможе школярам не просто обрати професію, а навчитися слухати себе, розуміти, чого вони хочуть і як цього досягти. Це про усвідомленість, а не про нав’язування готових рішень», — додає Ірина Плешакова.

Закордонний досвід, як уже йшлося вище, демонструє, що в багатьох країнах діє цілісна система ранньої профорієнтації, яка допомагає дітям пізнати власні здібності, інтереси й можливості різних професій. На думку Ірини Плешакової, Україні варто переймати цей підхід і починати знайомство з професіями якомога раніше. 

«Якщо дитина з раннього віку вчиться спостерігати, аналізувати, розуміти, що їй цікаво, то в старшій школі вона не боятиметься робити вибір, адже знатиме, у чому її сила», — пояснює вона.

Для малечі в дитсадках та в молодших класах профорієнтаційна робота може бути простою і невимушеною. Тут, за словами фахівчині, підійдуть ігрові форми, які допоможуть дітям через емоції та досвід пізнавати світ професій. Наприклад:

• сюжетно-рольові ігри («Лікар і пацієнт», «Будівельники», «Пекарня», «Школа»), у яких діти перевтілюються в різні ролі й пробують себе в діяльності дорослих;
• тематичні дні професій («День пожежника», «День фермера», «День архітектора»), під час яких діти спостерігають за роботою фахівців/чинь (або їх можна запросити до класу);
• екскурсії до пожежної частини, на ферму, до лікарні, бібліотеки чи магазину, щоб побачити, як працюють люди різних спеціальностей;
• ігри з картинками чи пазлами професій, створення «карти світу професій» або «міста мрії».

У середній школі, як додає Ірина Плешакова, профорієнтаційна робота має бути більш усвідомленою. Тут важливо навчити дітей розуміти свої сильні сторони, інтереси та цінності. Учні й учениці можуть виконувати практичні завдання, писати есе, проходити психологічні тести, брати участь у тематичних тижнях професій або в мініпроєктах.

Читайте також:

Профорієнтація в школах стартуватиме з 5-го класу — МОН

Цікавою формою є «шедуїнг» (від англ. shadowing — слідувати, як тінь, — ред.), коли дитина спостерігає за роботою конкретного/ї фахівця/чині протягом декількох годин або дня. Ще один сучасний інструмент — «спідміт» (від англ. speed meeting — швидка зустріч — ред.): це короткі зустрічі з представниками/цями різних професій, під час яких підлітки можуть поставити запитання фахівцям/чиням.

Для старших школярів/ок психологиня радить виводити профорієнтацію за межі шкільного кабінету. Це можуть бути професійні стажування, волонтерські ініціативи, проєктна діяльність, де учні й учениці застосовують свої знання на практиці.

Загалом, на думку експертки, профорієнтацію можна впроваджувати на будь-якому уроці. Учитель/ка біології може говорити про медиків, математики — про аналітиків чи фінансистів, мистецтва — про дизайнерів. 

«Нині є чимало інструментів для кар’єрного консультування. Треба не лінуватися й шукати їх. У підлітків до цього є величезний інтерес, а попит на фахівців із профорієнтації значно перевищує пропозицію. Якщо колись доводилося “штовхати” учнів і батьків у цьому напрямі, то тепер підлітки самі шукають, де навчитися, які навички потрібні, як спробувати різні професії», — пояснює Ірина Плешакова. 

Також вона звертає увагу, що часто батьки / опікуни й учителі/ки не знають про кар’єрне консультування. Тож фахівцям/чиням, які займаються відповідними ініціативами, важливо активно інформувати громаду: друкувати оголошення, розвішувати плакати, запрошувати на зустрічі. Головне — дати знати, що такі можливості є.

Підлітки спостерігають за своїми батьками, переймають їхні моделі поведінки, ставлення до роботи й життя, навіть якщо не визнають цього. Тож важливо, щоб поруч із юнаками та юнками був значущий дорослий. Це може бути мама чи тато, старший брат чи хрещена, сусід, знайомий, який досягнув успіху у своїй справі.

Водночас за останні 10 років позиція батьків у питаннях профорієнтації сильно змінилася. Якщо раніше вони намагалися контролювати вибір підлітків, то тепер частіше звучить: «Це твоя дорога. Обирай сам/а». 

«Навіть якщо дитина обирає не той напрям, у якому її бачите ви, головне не тиснути, а почути. Кар’єрний радник або психолог може допомогти батькам і дитині знайти спільну мову в такій ситуації. І знаєте, мені подобається порівняння з природою, адже пташине гніздо не летить за пташеням. Воно залишається на місці, доки пташеня розправляє крила. Так само і з підлітками: батьки мають відпустити, дати змогу літати самостійно», — запевняє Ірина Плешакова.

Найкраще, що можуть зробити дорослі, — це надихати власним прикладом, показувати різні шляхи, підтримувати, коли підліток / підлітка шукає себе.

Водночас Ірина Плешакова переконана: якщо юнаки та юнки пробують різні напрями, сумніваються, змінюють плани або беруть після школи геп’єр (від англ. gap year — проміжний рік — ред.) — це ознака здорової профорієнтації.

«Це не катастрофа, а нагода краще зрозуміти себе. Як ми можемо дізнатися, що нам подобається, якщо не спробуємо? Тільки через експерименти та досвід», — пояснює експертка.

До того ж більшість підлітків/ок, які беруть рік на роздуми, згодом вступають до закладів освіти з набагато чіткішим розумінням, навіщо це їм.

Утім, український контекст відрізняється від західного. У Європі чи США підлітки можуть з 14 років підпрацьовувати декілька годин у магазині — і це нормально. В Україні таких можливостей менше.

Докладніше про геп’єр читайте тут:

Вільний рік — як провести його з користю та які є можливості для самореалізації

За словами Ірини Плешакової, перш ніж відповісти на запитання «Ким бути?», дитині варто зрозуміти, хто вона є. Зокрема, дослідити:

• темперамент і те, як він впливає на стиль роботи;
• тип мислення й інтелектуальні переваги (логічне, просторове, емоційне, музичне чи тілесно-кінестетичне);
• тип інтелекту за Говардом Гарднером — наприклад, лінгвістичний чи природничий;
• рівень емоційного інтелекту;
• лідерські та комунікативні якості, здатність працювати в команді;
• рівень креативності та готовність до інноваційного мислення тощо.

Профорієнтаційні заняття варто почати з простих інтерактивних завдань, а потім перейти до глибших інструментів — тестів і психологічних методик. Серед інструментів, що довели свою ефективність, за словами фахівчині, є як українські, так і міжнародні методики. Ірина Плешакова радить користуватися:

• тестами на платформі «Дія.Освіта», які допоможуть школярам/кам визначити свої інтереси та сильні сторони;
• методикою «16 персоналій» (MBTI), яка визначає тип особистості за чотирма вимірами: екстраверсія / інтроверсія, інтуїція / сенсорика, мислення / почуття, судження / сприйняття;
• тестом Джона Голланда (Holland’s RIASEC), що визначає шість основних типів особистості (реалістичний, дослідницький, артистичний, соціальний, підприємницький, конвенційний) і професійні середовища, які можуть пасувати людині;
• концепцією множинного інтелекту Говарда Гарднера.

Окрім тестів, педагоги/ині можуть використовувати практичні кейси, які допоможуть учням / ученицям аналізувати реальні життєві ситуації. Наприклад:

• «Ти працюєш у команді над створенням соціального проєкту — яку роль береш на себе?»;
• «Як ти діятимеш, якщо не виходить завдання?»;
• «Що тебе надихає на роботу, а що швидко виснажує?».

Ірина Плешакова наголошує: головна мета цих методик — не «призначити» підліткам професію, а дати інструменти для самопізнання.

Крім того, фахівчиня радить освітянам/кам використовувати в профорієнтаційній роботі штучний інтелект. Він може стати й корисним помічником для учнівства на шляху саморозуміння. Наприклад:

• ШІ-платформи здатні обробляти великі обсяги інформації (результати тестів, тексти есе) і визначати, у яких сферах підліток / підлітка виявляє найбільшу зацікавленість або потенціал;
• освітні платформи з елементами ШІ можуть формувати персоналізовані маршрути навчання, підбираючи завдання відповідно до темпу та стилю мислення;
• чат-симулятори дають змогу «поспілкуватися» з імітацією представника/ці конкретної професії;
• системи з ШІ здатні створювати адаптивні тести, які підлаштовуються під відповіді користувача / користувачки;
• ШІ може прогнозувати, які професії зникають, а які — з’являються, тож порадить, що слід робити, щоб бути конкурентним через 5–10 років.

Читайте також:

Штучний інтелект в освіті: статистика використання, поради та правила безпечного впровадження

Утім, фахівчиня наголошує, що жодна технологія не замінить людського контакту й підтримки. Підліткам потрібен не лише алгоритм, а й педагог/иня або ментор/ка, який/а допоможе правильно інтерпретувати результати. Ірина Плешакова також звертає увагу на етичні аспекти використання ШІ, зокрема, захист персональних даних. Тож оптимальний сценарій той, у якому штучний інтелект є помічником у процесі самопізнання, а не головним радником.

«Профорієнтація — це про дослідження. Передусім себе, а потім — величезного світу професій і можливостей. Шукайте, читайте, ставте запитання, навіть штучному інтелекту. Головне — не зупиняйтеся та дійте. Бо коли ти щось робиш — неодмінно чогось досягнеш», — запевняє Ірина Плешакова.

Фото Ірини Плешакової, ЗДО № 5 (Ковель), Київської школи № 106, медіа «Твоє місто», Shutterstock, Артема Галкіна (поширення суворо заборонено), iStock, Pexels, «Карамельтур»