«Українська мова в школі має бути не тільки за дзвінком»: що робити, якщо вчительство й учнівство спілкуються російською

На вулицях знову чути багато російської, нею спілкується частина дітей та освітян у школах і садочках, забуваючи, що мова освітнього процесу — українська. Після початку широкомасштабного вторгнення суспільство активно переходило на державну мову, але здається, що ця тенденція нині вщухає.

Нещодавно в одному з ліцеїв Чернівців звільнили вчительку географії, яка проводила урок російською й образила учня після його прохання перейти на українську. А дослідження Державної служби якості освіти та Уповноваженої із захисту державної мови про використання української в школах спричинило чимало дискусій, зокрема через результати опитування в школах Києва. 

За даними цього дослідження:

• 24 % вчителів/ок під час уроків та 40 % під час перерв спілкуються російською мовою; 
• учні та учениці теж порушують мовний закон, зокрема під час уроків не державною мовою спілкується 66 % опитаних, на перервах — 82 %. 

Утім, середні показники по Україні значно нижчі. 

«Вчися.Медіа» звернулося по коментарі до Олени Івановської, Уповноваженої із захисту державної мови, Надії Лещик, освітньої омбудсменки, Артура Пройдакова, учителя української мови та літератури, фіналіста світової премії Global Teacher Prize 2023, та Інни Дьоміної, засновниці й директорки ліцею «Домініон».

Разом з експертами/ками з’ясовували:

• Що каже законодавство про використання не державної мови в закладах освіти?
• Які є важелі впливу на вчителів / учительок, які розмовляють у школах російською?
• Як мотивувати учнів та учениць говорити українською?

У Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», зокрема в статті 6, ідеться про те, що «кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою», тобто українською.

Опанування державної мови в Україні забезпечує система закладів дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної, фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, а також неформальна та інформальна освіта. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна. Це визначають частина перша статті 21 згаданого Закону та частина перша статті 7 Закону України «Про освіту», пояснює Олена Івановська у відповідь на запит «Вчися.Медіа».

Також, згідно із законодавством, володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані педагогічні, науково-педагогічні й наукові працівники та працівниці, крім іноземців чи осіб без громадянства, які запрошені до закладів освіти та/або наукових установ і працюють на тимчасовій основі як наукові, педагогічні, науково-педагогічні працівники/ці або викладачі/ки іноземної мови.

Крім цього, як ідеться в листі Міністерства освіти і науки України «Про застосування державної мови у сфері освіти», державну мову потрібно використовувати:

• у межах освітнього процесу;
• під час проведення навчальних занять (крім занять із навчальних предметів, які згідно з освітньою програмою закладу освіти викладають іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин);
• у спілкуванні вчителів, викладачів, іншого персоналу закладів освіти як зі здобувачами освіти (вихованцями), так і між собою.

Використання не державної мови в цих випадках є порушенням перерахованих вище норм законодавства.

Під час організації освітнього процесу незалежно від його форми (урок, лекція, практичне, семінарське заняття, гурткова робота тощо) необхідно використовувати навчальні матеріали, виготовлені державною мовою (крім занять із навчальних предметів, які викладають іноземними мовами або мовами корінних народів і національних меншин).

Також, як зауважує Уповноважена із захисту державної мови, відповідно до статті 52 Закону України «Про освіту» до учасників / учасниць освітнього процесу належать:

• здобувачі/ки освіти;
• педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники/ці;
• батьки здобувачів/ок освіти;
• фізичні особи, які провадять освітню діяльність;
• інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу в порядку, що встановлює заклад освіти.

Отже, вимоги щодо застосування державної мови стосуються всіх перерахованих осіб.

16 липня 2022 року набрала чинності стаття 188-52 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою за порушення вимог Закону щодо застосування державної мови, зокрема у сфері освіти, можуть:

• вдатися до попередження, якщо порушення вчинене вперше;
• накласти штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян/ок (від 3400 до 5100 грн);
• правопорушення, вчинене повторно протягом року, тягне за собою штраф від 500 до 700 неоподатковуваних мінімумів (від 8500 до 11900 грн), розповідають у Службі Уповноваженої із захисту державної мови.

Освітня омбудсменка Надія Лещик додає, що реагування на порушення може бути різним і залежить від ситуації. Загалом у 2024–2025 навчальному році Служба освітньої омбудсменки отримала 30 звернень від учасників / учасниць освітнього процесу щодо використання російської мови в освітньому середовищі.

У більшості звернень, як повідомили редакції в Службі, скаржилися на використання російської мови під час освітнього процесу, зокрема в спілкуванні педагогів і педагогинь зі здобувачами/ками освіти та батьками. Звертаються й самі вчителі та вчительки із запитанням, що робити, якщо учнівство та/або батьки спілкуються не державною мовою.

Також, як розповідає Надія Лещик, були звернення щодо:

• використання в освітньому процесі фільмів, мультфільмів, програм, розроблених країною-агресоркою;
• браку в керівників/ць закладів освіти сертифіката про рівень володіння державною мовою;
• поширення педагогічними працівниками/цями наративів країни-агресорки.

В останньому випадку, за словами освітньої омбудсменки, порушників звільнили. Однак вони можуть звернутися до суду й вимагати поновлення на посаді. Тож керівнику/ці закладу освіти треба мати вагомі докази щодо причин звільнення. Якщо, наприклад, провести атестацію і під час неї виявити, що вчитель чи вчителька не володіє державною мовою або знає її на дуже низькому рівні, це означатиме, що він або вона не відповідає вимогам до займаної посади й у такому разі може бути звільнений/а.

Освітня омбудсменка радить підходити до кожної ситуації індивідуально.

1. Якщо вчитель чи вчителька спілкується не державною мовою, варто першочергово звернутися до нього / неї та виважено попросити спілкуватися державною.
2. Якщо реакція агресивна й людина відмовляється говорити українською, то варто зафіксувати це (на аудіо чи на відео) і звернутися із доказами до директора/ки. Коли ж керівництво не реагує, потрібно подавати скаргу до Уповноваженої із захисту державної мови, а також до освітньої омбудсменки.

Нагадаємо, до Служби освітньої омбудсменки можна звернутися в один із двох способів:

• через онлайн-форму;
• завантажити електронний бланк звернення на комп’ютер чи гаджет, заповнити його та надіслати на email: [email protected]. 

1. Детально викласти суть: надати відомості про осіб, дії або бездіяльність яких оскаржуються (найменування, код ЄДРПОУ для юридичних осіб, прізвище, ім’я, по батькові, ІПН для фізичних осіб-підприємців), наявну інформацію про конкретних посадових осіб, працівників/ць, причетних до порушення;
2. зазначити дату, час, місце (адресу) події;
3. додати фото-, відео-, аудіозаписи, будь-які інші фактичні дані, на основі яких можна встановити факт адміністративного правопорушення.

Скаргу можна подати:

• поштою за адресою: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 34;
• або за допомогою електронної форми, розміщеної за посиланням.

У 2024 році до секретаріату Уповноваженої із захисту державної мови надійшло 105 скарг, які стосувалися порушень вимог мовного законодавства в закладах освіти, а у 2025 році (станом на кінець жовтня) — 115.

• Мова — можливість влаштуватися в школу

За словами Артура Пройдакова, передусім у школі має бути чітка позиція щодо мови. Наприклад, керівництво може на рівні педради, зустрічі з учительством чи в документі, який декларує цінності закладу, чітко зафіксувати, що в школі використовують виключно державну мову (за винятком уроків з іноземних мов). Правила мають бути зрозумілі, прописані й донесені до всіх, щоб уникнути помилкової інтерпретації.

У Службі Уповноваженої із захисту державної мови також пропонують під підпис ознайомлювати всіх працівників та працівниць закладу освіти з вимогами Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», зокрема в частині щодо застосування державної мови під час виконання службових обов’язків та під час освітнього процесу.

«Тут питання в тому, як заклад освіти подає свою позицію і чи колектив її проговорює. У моїй школі, наприклад, постійно наголошують, що українська мова — це наша цінність. Як на мене, перший крок — зафіксувати цю позицію на рівні адміністрації та вчительського колективу, а потім послідовно транслювати назовні: у спілкуванні з учнівством, батьками, у шкільних соцмережах тощо», — додає Артур Пройдаков.

Читайте також:

Учитель року Артур Пройдаков пропонує навчати батьків української мови на базі шкіл Києва

Таку думку підтримує Інна Дьоміна: у її закладі політика щодо використання української доволі чітка й артикулюється ще на етапі прийому вчителів/ок на роботу. Однією з головних вимог до кандидатів і кандидаток є вільне володіння українською мовою.

Додамо, що Уповноважена із захисту державної мови рекомендує відповідній службі кадрового забезпечення закладу освіти контролювати наявність документа, що засвідчує рівень володіння державною мовою, під час прийому на роботу педагогічних та інших працівників/ць за строковими трудовими договорами, зокрема й за сумісництвом, а адміністрація закладу має систематично перевіряти виконання вимог мовного законодавства.

«Загалом у нас із вчителями та вчительками прийнято, що ми ніколи не переходимо на російську під час роботи. Звісно, у вільний час поза межами нашого закладу освіти я не можу цього контролювати. Але в робочий час вони мають використовувати лише українську мову. Якщо людина із цим не погоджується, отже, нам із нею не по дорозі», — розповідає Інна Дьоміна.

На її думку, російська мова в школах досі звучить насамперед через ставлення до української дорослих, а не дітей. Останніх визначає середовище, у якому вони ростуть.

Школа — одне з тих місць, де дитина чує українську, де мова є живою та справжньою. Через це важливо, щоб і керівництво закладу, і вчительство спілкувалися українською не лише на уроках, а й між собою, під час перерв, нарад, засідань і розмов із батьками.

«Цього навчального року до нас прийшло кілька нових учнів, для яких російська була побутовою. Але в школі вони намагаються говорити українською, ми їх усіляко підтримуємо в цьому. Їх ніхто не засуджує, не висміює за помилки, і ми бачимо, як крок за кроком цей бар’єр зникає», — ділиться Інна Дьоміна.

• Вивчення мови через спільні проєкти

Директорка переконана, що проблема російськомовності деяких учителів та вчительок закорінена в незнання не так української мови, як історії України, у нерозуміння цінності мови як такої.

«Бачила, що в мережі пропонували проводити курси української мови для вчителів. Але я не вважаю, що вивчити українську мову є проблемою. На мою думку, основна перешкода — це якраз брак розуміння цінності мови. Я б починала з просвітництва, із занурення в історію України, нашої культури. Я, наприклад, не знаю жодного вчителя, який би розмовляв російською, викладаючи історію України. Якщо ж людина принципово не хоче переходити на українську, то тут питання, які цінності вона транслюватиме дітям, хай би яким фахівцем чи фахівчинею вона була», — зауважує Інна Дьоміна.

Щоб спонукати вчительство переходити на українську просвітницькими методами, директорка пропонує об’єднувати педагогів і педагогинь під час спільних проєктів. Наприклад, учитель чи вчителька історії України може ініціювати створення спільних тематичних проєктів для учнівства, долучаючи колег з інших предметів. Під час такої взаємодії вчительство зможе не тільки інтегрувати свої предмети, а й дізнатися щось нове від колег, зокрема, з історії, обмінюватися корисними українськомовними матеріалами, що теж може бути формою просвітництва.

Також, за словами Інни Дьоміної, корисними для колективу стануть читацькі клуби, де можна обговорювати українськомовні науково-популярні тексти та художні твори, які допомагають краще зрозуміти історичний контекст.

• Говорити про важливість української мови.

Як розповідає Інна Дьоміна, у її закладі перед початком навчання батькам та дітям наголошують, що школа українськомовна, учні й учениці мають бути заздалегідь готові до того, що поступово опановуватимуть тут українську, навіть якщо раніше не спілкувалися нею.

Звісно, бувають випадки, коли під час уроку хтось з учнів чи учениць відповість російською. У такі моменти, за словами директорки, важливо не тиснути, а побудувати розмову з чіткими аргументами.

«Якщо таке сталося на уроці правознавства, наприклад, то вчителька може розібрати з дітьми наше мовне законодавство, поговорити, що таке державна мова та мова національних меншин, чи вважають себе учні частиною нацменшини. Як правило, на цьому питанні учнівству стає все зрозуміло», — додає Інна Дьоміна.

На уроках із природничих дисциплін освітянка також пояснює дітям, що незалежно від того, у якій професії вони працюватимуть, їм знадобиться професійна українська мова. Якщо учні та учениці згодом хочуть позиціонувати себе як фахівців та фахівчинь, вони мають володіти українською термінологією, не кажучи вже про те, що після школи складатимуть іспити українською, читатимуть важливі загальнодержавні документи українською тощо. Тож якщо не практикувати державну мову, у дорослому житті буде складно вирішити чимало завдань.

• Не соромити за помилки.

Артур Пройдаков наголошує, що потрібно давати учнівству право на помилку. Якщо під час уроку учень чи учениця забули якесь слово, можна нагадати, попросити повторити ще раз фразу українською мовою.

«Варто пояснити дитині, що ми завжди підкажемо, як правильно все сказати. Можна перепитати, і це нормально. Але загалом скажу, що в мене на уроках із цим проблем немає. Усі розуміють українську й говорять нею.

Інша річ — перерви. Не завжди вчитель чи вчителька може проконтролювати, якою мовою спілкуються діти. І також виникає питання, чи я маю право втручатися в їхні приватні розмови й виправляти. Звісно, коли хтось з учнівства голосно говорить десь у коридорі російською, я можу сказати: “Спілкуймося українською”. Але не можу постійно стежити за цим, тому утворюється така собі сліпа зона», — зазначає вчитель.

Розв’язати це питання мав би проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про освіту” щодо забезпечення створення українськомовного освітнього середовища в закладах освіти». Він, як розповідає Олена Івановська, має ввести в українське законодавство термін «українськомовне освітнє середовище», а також закріпити на законодавчому рівні чіткі обов’язки для суб’єктів освітньої діяльності, їхніх засновників, керівників та працівників — створювати та підтримувати в закладі освіти українськомовне освітнє середовище.

Документ зареєстрували ще в жовтні 2024 року, однак наразі його не розглядають у профільних комітетах і не виносять до сесійної зали. Докладніше про те, чому так сталося і які є ризики, «Вчися.Медіа» розповідало в матеріалі «“Не торгуйте мовою”: як зміни в мовній політиці України можуть вплинути на освіту й науку».

• Спільно досліджувати українську історію та культуру.

Якщо є змога, Артур Пройдаков радить відвідувати разом з учнівством сучасні виставки, театральні вистави, дивитися українське кіно, слухати сучасну українську музику. До речі, раніше «Вчися.Медіа» опублікувало топ-10 вправ, які розробив учитель, щоб зацікавити сучасною українською музикою школярів та школярок. Ознайомитися із добіркою можна в матеріалі за посиланням.

«Але, звісно, вчителі та вчительки не завжди мають час на такі активності. Тож проводити їх дуже часто не вийде: потрібно й шкільну програму виконувати.  Найголовніше, на мою думку, бути прикладом для своїх учнів та учениць, адже не можна навчити того, чого не вмієш сам», — підсумував Артур Пройдаков.

Водночас Надія Лещик наголошує на тому, що плекання українськомовного середовища — це завдання не тільки закладів освіти, а й батьків та дітей. Лише спільними зусиллями можна досягти результатів.

Фото із фейсбук-сторінок співрозмовників та співрозмовниць, а також Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено)