Яка відповідальність передбачена за порушення мовного законодавства в закладі освіти: велика розмова з представником Офісу мовної омбудсменки Ігорем Спірідоновим

Як фіксувати порушення мовного законодавства в закладах освіти, яка відповідальність передбачена за використання недержавної мови та що можуть зробити батьки, учнівство й учительство, якщо стикаються з порушеннями, — розповів Ігор Спірідонов, представник Офісу мовної омбудсменки, під час зустрічі «Година з експертом (або експерткою)».

Нагадаємо, нещодавно «Вчися.Медіа» започаткувало рубрику «Година з експертом (або експерткою)», щоб разом із фахівцями та фахівчинями шукати відповіді на запитання, які найбільше хвилюють освітян/ок та батьків.

Для тих, хто не зміг приєднатися, ми підготували короткий конспект розмови. Переглянути відеозапис можна за посиланням.

— Нещодавно в Києві виявили підпільну школу, у якій дітей навчали російською мовою та за радянськими підручниками. Наше медіа зверталося до Департаменту освіти і науки КМДА, щоб з’ясувати, чи реагуватимуть на цю ситуацію, чи проводитимуть перевірки. Нам повідомили, що в офіційній мережі закладів освіти столиці такого закладу немає, тож жодних дій не передбачено. Пане Ігорю, якою може бути реакція Офісу мовної омбудсменки на такі випадки?

— Наразі відомо, що нелегальний заклад освіти, який діяв при монастирі Української православної церкви московського патріархату «Голосіївська пустинь», припинив роботу. Так звана директорка цієї школи публічно заявила, що діти більше не отримуватимуть той «освітній продукт», який, на її думку, був корисним. Утім, кожен оприлюднений факт у цій історії є вкрай тривожним: від використання недержавної мови в освітньому процесі до глорифікації держави-агресора, застосування забороненої символіки та навчання за підручниками 1960-х років, надрукованими російською мовою.

Ба більше, організатори підпільної школи відкрито заявляли, що навчають дітей не за стандартами Міністерства освіти і науки України, вважаючи їх такими, що нібито обмежують свободу громадян. Утім, таке трактування «свободи» є вкрай сумнівним.

З боку Офісу мовної омбудсменки реакція також буде в межах наших повноважень. Діти, які відвідували підпільну школу, формально були зараховані до приватного закладу освіти в Хотянівці за межами Києва (зареєстрований як товариство з обмеженою відповідальністю). Заклад декларує навчання українською мовою відповідно до законодавства. Водночас керівниця приватної школи підтвердила: формально діти були зараховані до цього закладу, але фактично навчалися на території Голосіївського монастиря.

Саме щодо цього суб’єкта господарювання (приватної школи — ред.) будуть проведені відповідні перевірки. Рішення ухвалять у встановленому порядку, а інформацію про нього оприлюднять на офіційних ресурсах Офісу мовної омбудсменки.

— Чи мають представники Офісу мовної омбудсменки повноваження відвідувати заклади освіти, якщо стає відомо про використання там російської мови або російськомовних підручників?

— Якщо до закладу освіти вже застосовують заходи державного контролю, представник чи представниця Офісу мовної омбудсменки має право відвідати його за наявності відповідного наказу та службового посвідчення. Водночас можливі й неофіційні візити, зокрема у випадках, коли є потреба з’ясувати, як садочок, школа чи коледж насправді функціонує (без попередження про перевірку).

Однак більшість закладів освіти в Києві навчилися готуватися як до планових, так і до позапланових перевірок. У разі появи представника органу контролю інформацію про це миттєво поширюють внутрішніми каналами комунікації, і заклад швидко створює «показову картинку», яка не завжди відображає реалії.

Очевидно, що під час перевірки в присутності представника Офісу жоден працівник не спілкуватиметься недержавною мовою. У разі потреби персонал оперативно переходить на українську, а порушення маскують зовнішніми атрибутами «патріотичності».

Без доказів суд може скасувати справу. Водночас за їх наявності притягнення до відповідальності особи, що вчинила порушення, є неминучим.

Зафіксувати таке порушення може кожен учасник та кожна учасниця освітнього процесу. Наприклад, учнівству старших класів достатньо непомітно здійснити аудіо- або відеозапис уроку, якщо навчання відбувається недержавною мовою. Те саме можуть зробити й педагоги, які усвідомлюють порушення з боку колег.

— Які загалом важелі впливу має Офіс у таких ситуаціях?

— Станом на сьогодні порушення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у сфері освіти підпадає під частину другу статті 188-52 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Безпосередніх порушників притягують до адміністративної відповідальності через застосування штрафних санкцій.

Розмір штрафу становить від 3400 до 5100 гривень. У разі повторного порушення впродовж року застосовують посилені заходи відповідальності.

Нагадаю, що Конституційний Суд України чітко зазначив: насадження українсько-російської двомовності суперечить державному статусу української мови. Як наслідок, керівники чи керівниці закладів освіти мають законне право вимагати невикористання мови держави-агресора в освітньому процесі та за потреби забороняти її застосування на території закладу. Такі дії повністю відповідають чинному законодавству.

Водночас, згідно зі статтею 21 мовного закону, мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова, тобто українська. І жодних винятків для використання мови держави-агресора закон не передбачає.

Ці вимоги стосуються не лише проведення уроків, а й перерв, виховних заходів, а також будь-якої комунікації між педагогами, учнями та батьками впродовж навчального дня.

Фактично впродовж усього навчального дня — умовно з 8:00 до 17:00, незалежно від розкладу конкретного класу, — учасники й учасниці освітнього процесу мають застосовувати українську мову. Винятком є уроки іноземних мов (англійської, німецької, іспанської чи іншої). Водночас педагог чи педагогиня має пояснювати учнівству матеріал українською мовою у випадках, коли діти не розуміють іноземних слів або формулювань.

Неприпустимою є практика, коли викладання іноземної мови супроводжують поясненнями російською. Як приклад, в одному із закладів вищої освіти викладач англійської мови пояснював матеріал російською. За результатами перевірки його притягнули до відповідальності, а керівництво закладу оголосило педагогу останнє попередження: у разі повторного порушення його звільнять.

— Якщо узагальнити: яким може бути алгоритм дій для батьківства, учнівства чи студентства, якщо вони помітили порушення мовного законодавства в закладі освіти?

— Фіксація порушень можлива як під час уроків, так і на перервах чи інших заходах у межах освітнього процесу, як на території закладу освіти, так і за його межами, якщо йдеться про офіційні навчальні заходи.

Зафіксовані факти необхідно надіслати Офісу мовної омбудсменки у формі скарги. У зверненні слід зазначити всі відомості, передбачені законодавством про звернення громадян:

• назву закладу освіти; 
• дату і час порушення;
• його суть;
• дані особи, яка допустила порушення — вчителя, директора або іншого працівника.

Водночас надзвичайно важливо, щоб скарга була підкріплена доказами. Ми неодноразово отримували звернення без жодних підтверджень, після чого заклади освіти надсилали письмові відповіді солідного обсягу з формальними запевняннями в дотриманні мовного законодавства. У таких випадках об’єктивно розібратися в ситуації складно, а притягнути порушників до відповідальності неможливо.

Тож закликаю батьків, учнів та студентів не боятися фіксувати порушення. Звісно, не потрібно відкрито попереджати про зйомку чи запис. Вони мають відбуватися непомітно та з урахуванням безпеки. 

Головне, щоб скарга про порушення мовного законодавства була належним чином задокументована, адже програш справи в суді через брак доказів шкодить репутації захисту державної мови та заохочує порушників до повторення таких дій.

— Чи були у вашій практиці реальні випадки, коли звернення до Офісу мовної омбудсменки дало результат і порушників мовного законодавства вдавалося притягнути до відповідальності?

— У нашій практиці є чимало випадків притягнення освітян до відповідальності, і це стосується не лише Києва. Такі ситуації були, зокрема, в Одесі, Дніпрі, Харкові та Запоріжжі. В окремих випадках після встановлення фактів порушення мовного законодавства педагогів звільняли — заклади освіти знаходили правові підстави для розірвання трудових відносин і припинення співпраці з такими працівниками.

Я обіймаю посаду представника з квітня 2025 року, і мій основний регіон відповідальності — саме столиця. За цей час я помітив, що студентство закладів вищої освіти є значно активнішим у поданні скарг на викладачів, ніж учнівство або батьки.

Зі шкіл і садочків звернення надходять переважно від батьків. Водночас значна частина скарг, отриманих із квітня, не містила належних доказів.

Навіть якщо порушник на суді заявляє про нібито монтаж запису, такі твердження можна перевірити з допомогою експертизи, яка встановлює автентичність матеріалів і відповідність голосу конкретній особі.

— Ми вже частково говорили про недосконалість чинного законодавства, яке фактично дозволяє школам у певних ситуаціях використовувати російську мову. Під час підготовки матеріалу про стандарт нової дошкільної освіти ми звернули увагу, що там чітко зафіксована заборона використовувати мову держави-агресора в закладах дошкільної освіти. Наразі, наскільки нам відомо, в освітньому комітеті парламенту зареєстрували законопроєкт, який пропонує поширити аналогічну норму й на школи. Чи відомо вам про цю ініціативу? У чому її суть і що саме вона змінить?

— За законодавством мовою освітнього процесу є державна. Водночас у правовому полі залишаються певні прогалини, які дають змогу по-різному тлумачити окремі норми.

Зокрема, чинне законодавство прямо не визначає мовного режиму під час перерв. Хоч із погляду логіки та освітньої практики перерва є частиною освітнього процесу, брак чітко прописаної норми дозволяє окремим працівникам спекулювати цим питанням і фактично обходити вимоги закону.

Поширена аргументація така: мовляв, уроки проводять українською, а перерва — це «приватний простір», який освітнє законодавство не регулює. Формально саме брак прямої прописаної норми в мовному законі та законі «Про освіту» дає підстави для таких заяв, хоч по суті вони є хибними.

Саме для усунення цих правових колізій і підготували відповідні законодавчі ініціативи. Ідеться про два законопроєкти: документ авторства Наталії Піпи та спільний доопрацьований варіант за участі інших народних депутатів. Обидва документи містять чітку норму: мовою спілкування в закладах освіти, зокрема під час перерв, є державна мова.

— Одне з питань, яке ми отримали від читачів, стосується того, чому російська мова досі прямо не заборонена в закладах освіти. Багато хто вважає, що відповідний закон мав бути ухвалений давно. Чи є в цього питання певна передісторія? І чому так склалося?

— Наразі в Україні діє норма статті 21 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка чітко визначає: мовою освітнього процесу є державна мова. Окрім того, є рішення Конституційного Суду України, який визнав мовний закон таким, що відповідає Конституції.

У цьому рішенні Конституційний Суд прямо зазначив, що насадження українсько-російської двомовності в суспільних сферах є несумісним із конституційним статусом державної мови. Фактично ці норми дають керівництву закладів освіти достатні правові підстави не толерувати використання російської мови як мови держави-агресора. Тож директори / ректори мають повне право вимагати застосування української мови впродовж усього навчального дня на всій території закладу. 

Варто також нагадати, що російську мову виключили з переліку мов Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Її включення понад двадцять років тому було результатом свідомих політичних маніпуляцій, коли в українській владі просували тезу про нібито потребу особливого захисту російської мови. Насправді це була антиукраїнська диверсія, яка загальмувала розвиток української мови та поглибила суспільні розколи.

Наслідком цього стало ухвалення так званого закону Колесніченка — Ківалова, який на декілька років легалізував домінування російської мови на півдні та сході України.

Читайте також:

«Не торгуйте мовою»: як зміни в мовній політиці України можуть вплинути на освіту й науку

Сьогодні ж Європейська хартія стосується саме міноритарних мов, тобто тих, що реально перебувають під загрозою зникнення. Російська мова до таких не належить — так само як не належали б англійська чи іспанська, які є мовами міжнародного спілкування і не потребують жодного спеціального захисту.

Навіть у Законі України «Про національні меншини (спільноти) України», ухваленому на вимогу Європейського Союзу з урахуванням численних зауважень і пропозицій, чітко визначили межі мовного захисту. Ці зміни спрямовані на врегулювання питань, важливих для угорської національної меншини, щоб зняти блокування євроінтеграційних процесів України. Водночас це викликає дискусії щодо допустимості беззастережного задоволення вимог держави, яка займає проросійську позицію, особливо в освітній сфері.

Утім, важливо, що в цьому законі прямо вказано: право на захист не поширюється на мову, яка є державною мовою держави-агресорки, якщо ця держава визнана такою Верховною Радою України. Відповідно, Уповноважений Верховної Ради з прав людини не здійснює парламентського контролю щодо захисту такої мови.

Російська мова не підлягає захисту як мова національної меншини ще й тому, що в Україні не існує узаконеної російської національної меншини. На відміну від, наприклад, угорської спільноти, яка має чітко визначений статус, культурні інституції та історично сформовану присутність, значна частина громадян України, які спілкуються російською мовою, ідентифікує себе як українців, а не як етнічних росіян. В умовах широкомасштабної війни така ідентифікація є зрозумілою, адже називати себе представником російської національної меншини сьогодні, певно, не лише дискомфортно, а й небезпечно. Отже, підстав для захисту так званої «російськомовної національної меншини» немає. Адже й сама національна меншина відсутня.

До того ж саме росія своїми діями знищила значну частину російськомовного населення на сході України, де його було найбільше. Держава-агресорка власноруч зруйнувала ту спільноту, на захист якої посилалася.

— Як реагувати педагогам, якщо учні чи студенти продовжують спілкуватися російською мовою під час занять і на перервах? Про такі ситуації ми чуємо доволі часто. Розуміємо, що є законодавчі механізми, на які можна спиратися. Водночас у практичній площині цього часто недостатньо: просте зауваження підліткам на кшталт «не говоріть російською» навряд чи дає результат. Які дієві алгоритми ви порадите?

— Насамперед варто визнати: не в усіх закладах освіти вчителі й учительки чітко й спокійно поінформували учнівство про те, що мовою спілкування на території закладу освіти впродовж усього навчального дня є державна мова. Із цього потрібно починати.

Я регулярно буваю в школах Києва з робочих питань і неодноразово стикався з тим, що деякі педагоги щиро дивуються: мовляв, хіба перерви теж підпадають під дію мовного законодавства? Після моїх зустрічей із керівниками управлінь освітою та окремих закладів освіти цей процес поступово зрушує, але час уже втрачений. А це можна й потрібно було зробити значно раніше. Закон діє давно: норма про обов’язкове застосування державної мови в освітній сфері чинна вже приблизно п’ять років.

Тож перший крок — чітке й спокійне озвучення правил. Це варто робити на початку навчального року, семестру або чверті.

Пояснення мають бути простими й однозначними, як у випадку з іншими заборонами: вчителі, наприклад, не читають довгих лекцій про шкоду куріння, а просто повідомляють, що воно заборонене.

Якщо після таких зауважень ситуація не змінюється, наступний етап — робота з батьками. Очевидно, що до неповнолітніх не може бути застосована адміністративна відповідальність, і закон цього не передбачає. Однак у випадках системного ігнорування вимог закладу освіти відповідальність несуть батьки — так само, як у ситуаціях із булінгом.

Крім того, ми ж добре знаємо результати досліджень: 33 % київських дітей удома спілкуються українською, у школі під час уроків — 26 %, а на перервах — 19 %. Це зменшення не відбувається випадково. Причин може бути декілька, але одна з ключових — відповідальність за мовну політику закладу освіти, яку несе керівник чи керівниця.

У кожному закладі має бути затверджене положення про застосування державної мови. Формально такі документи є в більшості шкіл, однак у них повинні бути чітко прописані норми й відповідальність педагогічних та інших працівників за їх порушення. Усі співробітники мають бути ознайомлені з цими положеннями під підпис. 

— Ще одне запитання від читачів стосується російськомовного контенту. Підлітки активно споживають його, часто зростають у ньому, і нерідко він переважає українськомовний. Пане Ігорю, що ви могли б порадити в цій ситуації та яку позицію займає Офіс мовної омбудсменки?

— Російськомовний контент справді є надзвичайно агресивним — і так само агресивно його нав’язують алгоритми стримінгових платформ. Адже молодь — і не лише вона — споживає його майже щодня. Часто можна почути аргументи на кшталт: «Це хороший російський артист, він висловлюється проти путіна».

Водночас навіть якщо користувач цього цілеспрямовано не шукає, сервіси на кшталт YouTube чи Google часто пропонують російськомовні сторінки та продукти.

Ця проблема має комплексний характер, і її не можна розв’язати виключно на національному рівні. Алгоритми YouTube формуються в Сполучених Штатах Америки, Spotify — у Швеції, іншими платформами також керують власники з-за кордону. Саме тому питання модерації потребує міждержавних переговорів.

Наскільки мені відомо, Україна веде такі перемовини. Водночас одним із ключових контраргументів з боку керівництва платформ залишається фінансовий інтерес. Українські користувачі, споживаючи російськомовний контент — свідомо чи ні, — забезпечують прибутки як для російської федерації, так і для стримінгових сервісів.

Було й таке, що під час переговорної зустрічі представники однієї з платформ прямо заявили: Україна приносить їм приблизно п’ять мільйонів доларів доходу на рік. Тож їх цікавило, чому вони мають відмовитися від цих коштів або в який спосіб наша держава готова компенсувати втрати?

Саме з цієї причини станом на сьогодні платформи відмовляються повністю блокувати російськомовний контент на території України, включно з міжнародно визнаними, але тимчасово окупованими територіями.

— Пане Ігорю, у Києві, наприклад, діє мораторій на публічне використання російськомовного культурного продукту в будь-якій формі. Як, на вашу думку, можна використовувати цей мораторій у сфері освіти? Чи можуть педагоги посилатися на нього, щоб забороняти відтворення російськомовного контенту в закладах освіти, зокрема й батькам, які вмикають його на власних пристроях?

— Перш ніж говорити безпосередньо про мораторій, варто згадати статтю 15 Закону України «Про культуру», зміни до якої ухвалили у 2022 році. Вони передбачають заборону поширення й розповсюдження на території України культурних продуктів, створених громадянами російської федерації або особами, пов’язаними з рф за походженням.

Водночас залишається питання контенту, який виготовили не громадяни росії, але який є російськомовним. Одним з інструментів його обмеження якраз і стали місцеві мораторії. Наразі вони діють приблизно в 10 обласних центрах України, а також у декількох районних.

Зокрема, у рішенні Київської міської державної адміністрації зазначено, що публічне використання російськомовного культурного продукту — у книгах, музиці чи інших формах — заборонене. Однак адміністративної відповідальності за порушення мораторію немає, так само як і чітко визначеного органу контролю.

За загальним правилом, якщо законодавство не визначає орган, уповноважений притягати до відповідальності, це робить Національна поліція України. Проте під час внесення змін до статті 15 Закону «Про культуру» законодавці не синхронізували ці норми з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У результаті поліція змушена кваліфікувати такі дії за іншими, формально не відповідними статтями.

Наприклад, прослуховування російськомовної музики в публічному просторі можуть кваліфікувати за статтею 173 КУпАП («дрібне хуліганство») з мінімальними штрафами, або за статтею 155 КУпАП («порушення правил торгівлі»), якщо йдеться про магазини. Штрафи в таких випадках незначні, 500 гривень, і не мають стримувального ефекту.

Мораторій сам собою є важливим сигналом, але його ефективність обмежена. Сила закону завжди вища за силу рішення місцевої влади. Розв’язання проблеми можливе лише через комплексні зміни до законодавства з чітко прописаною відповідальністю та механізмами контролю. Хотілося б, щоб у майбутньому законодавці враховували це й не залишали правових прогалин.

Фото Freepik, «Інтерв’ю з України», «Новинарні», УНІАН, «України молодої», «Вголос»

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм,
• Х, тредс, ютуб.