Чи справді фінська освіта в кризі: переосмислення результатів PISA та уроки для України

Фінська система освіти переживає кризу. Країна офіційно визнала, що освітня система зазнала значного регресу порівняно з іншими державами (основою для цих висновків стали результати міжнародного дослідження якості освіти PISA, де Фінляндія втрачає передові позиції).

Через це місцевий уряд ініціював низку змін, зокрема планує повернутися до розвитку твердих навичок, обмежити користування смартфонами під час уроків і виділити додаткове фінансування школам у складних регіонах.

Свого часу фінська модель освіти стала основою для реформи «Нова українська школа», яку в Україні масово впроваджують із 2018 року. Тож після кризи в системі освіти Фінляндії виникли сумніви: 

• наскільки ефективна реформа в обох країнах;
• чи впливає фінська криза на проблеми в українській освіті;
• чи є підстави для перегляду НУШ?

Своїми думками в колонці для «Вчися.Медіа» поділилася Галина Пирин, тренерка НУШ, ексзаступниця начальника управління освітою Львова, аналітикиня напряму конкурентоспроможного суспільства ГО «Могилянська стратегічна агенція». Далі — пряма мова експертки.

* PISA (Programme for International Student Assessment, Програма міжнародного оцінювання учнів) — це міжнародне дослідження якості освіти, яке започаткувала в 1997 році та координує Організація з економічного співробітництва та розвитку (OECР). PISA надає доказові дані про якість освіти, допомагаючи урядам країн світу змінювати освітні політики там, де це потрібно. У фокусі уваги дослідників — читацька, математична та природничо-наукова компетентності 15-річних підлітків. Україна долучається до проведення PISA із 2018 року. 

Сьогодні конкурентоспроможність суспільства й нації визначає швидкість. У ХХІ столітті перемагають не найбагатші, а ті, хто швидше навчається, помиляється й коригує свої помилки. Реформи часто розглядають як інструмент демократизації та розвитку, коли старі методи управління перестають бути ефективними. 

У 2018 році в Україні почали масово впроваджувати реформу «Нова українська школа» через кризу радянської моделі освіти:

• шкільна освіта не відповідала сучасному ринку праці та світовим стандартам;
• 11-річна школа не забезпечувала формування необхідних компетентностей;
• учні та учениці не встигали вивчати предмети, щоб скласти їх на зовнішньому незалежному оцінюванні (зараз це національний мультипредметний тест — ред.);
• бракувало часу для поглибленого вивчення.

Також освіта не відповідала потребам економіки: бракувало інновацій та сучасної матеріальної бази, програми були застарілими, а діти з особливими освітніми потребами не мали відкритого доступу до освіти. Ми були ізольовані від стандартів Європейського Союзу, мали низькі позиції в PISA та потребували компетентнісного підходу до навчання.

Щоб подолати ці виклики, як основу моделі реформи НУШ узяли численні практики та підходи системи освіти Фінляндії. На той час (2017–2018) вона була однією з найуспішніших у світі.

Читайте також:

«Просто навчання» більше не працює: як навчати дітей в умовах нових освітніх та воєнних викликів

Фінська освіта на початку 1970-х мала серйозні структурні проблеми, пов’язані із соціальною нерівністю та низьким рівнем охоплення дітей. Система освіти була розділена:

• коротка народна школа (kansakoulu, навчання тривало лише 6–7 років) для 80 % дітей із бідних / сільських сімей;
• гімназія (для еліти).

Лише 20 % населення здобували повну середню освіту в 1970 році. Більшість мала обмежений доступ до якісної освіти. Економічна депресія 1930-х та Друга світова війна (1939–1945) затримали модернізацію. Жорсткий централізований контроль, практично відсутня автономія шкіл, низька мотивація до навчання через брак практичних навичок — ці проблеми призвели до реформи освіти у Фінляндії 1970-х (точніше 1972–1994) років. Ця реформа стала поворотним моментом, адже змінила елітарну систему освіти на інклюзивну.

​Що змінилося?

• Запровадили єдину дев’ятирічну школу для всіх дітей: учнів та учениць із різними здібностями інтегрували в змішані класи, без ранньої диференціації.
• Муніципалітети, учителі та вчительки отримали право самостійно розробляти програми в межах національних рекомендацій.
• Залучили вчительські профспілки до планування впровадження реформи тощо.

Завдяки цим змінам частка населення з повною середньою освітою збільшилася з  20 %  у 1970 році до понад 90 %, що заклало основу для лідерства в PISA. Основні принципи реформи зараз доповнюють сучасні ініціативи:

• усі школи одержують однакове фінансування та ресурси незалежно від розміру чи розташування. Учнів / учениць не ділять на «сильних» чи «слабких», а дітей з особливими освітніми потребами інтегрують у загальні класи;
• учительству надають повну автономію: педагоги й педагогині самі планують уроки без жорстких стандартизованих тестів;
• повна освіта від дитсадка до університету безплатна, включаючи харчування, навчальні матеріали та транспорт;
• для кожного учня та кожної учениці створюють персональний план навчання з урахуванням сильних і слабких сторін дитини. Акцент роблять на самостійності та практичних уміннях;
• навчальну програму фокусують на ключових навичках, серед яких мислення, мультиграмотність, саморегуляція, культурні компетентності та повсякденні вміння, а не на заучуванні конструкцій без усвідомлення їх практичного застосування;
• у молодших класах немає домашніх завдань, пріоритетним є добробут учнівства (позитивні емоції, залученість, стосунки тощо).

Я була в кількох фінських школах, і ось те, що вдалося побачити:

• учитель/ка — центральна фігура під час уроку;
• демократія є керованою. Для тих, хто порушує дисципліну та заважає іншим, — окремі приміщення, де збирають усіх порушників/ць у присутності педагога/ині. Попри це, фінські учні й учениці обожнюють школу й «горять» процесом навчання.

Якщо фінська реформа 1970-х фокусувалася на структурній рівності та уніфікації, то після 2020-го — на коригування наслідків змін через посилення дисципліни та базових навичок. Зверніть увагу на ключові відмінності між цими етапами:

Фінляндія була лідеркою PISA до 2006 року, але згодом почала втрачати позиції, особливо в математиці та читанні (2025 рік). Причини, які визнав уряд у звітах, зокрема за результатами PISA:

• спрацювала комбінація системних змін, соціальних чинників і зовнішніх впливів;
• зросла нерівність через децентралізацію: школи самі сортували учнівство за рівнем (спеціальні класи), що погіршило середні результати дітей із нижчою успішністю;
• брак стандартів спровокував суб’єктивність у викладанні та оцінюванні;
• криза 1990-х скоротила ресурси на базову освіту;
• дається взнаки відсутність дисципліни та зосередженості через гаджети та відкриті простори;
• діти з бідних / іммігрантських сімей відстають у навчанні;
• перехід дітей із забезпечених сімей до елітних шкіл посилює розрив;
• спостерігають брак підтримки для учнів та учениць із низькими результатами (24 % потребують допомоги);
• COVID-19 посилив спад;
• змінилася демографічна ситуація (стало більше іммігрантів).

Уперше про проблеми у фінській освіті я почула від колег-фінів приблизно рік тому. Вони навіть висловлювали намір ділитися своїми рішеннями з українською освітянською спільнотою.

Як і будь-яка країна, яка вже реформувала чи реформує певну галузь, Фінляндія усвідомлює: реформа освіти не може відбуватися безболісно. Певні її зміни адаптували неправильно — або ж зараз такий підхід не дуже ефективний. Це закономірна еволюція: щось виходить, щось втрачає актуальність, але аж ніяк не йдеться про провал усієї системи освіти.

Як на мене, головна потреба реформи фінської системи освіти — це повернення престижу професії вчителя, адже від статусу й мотивації вчительства залежить успішність дітей. Навіть у Фінляндії визнають, що із цим є труднощі.

Та загалом проблема неефективності багатьох механізмів реформи освіти полягає в тому, що суспільство не встигає швидко адаптуватися до змін у світі та своєчасно активізувати свої дії.

Реформу НУШ критикують через перейняття іноземного досвіду. Але не розумію, чому дослідження PISA використовують як засіб маніпуляції? Чому його беруть до уваги, а підтверджену успішність фінської освіти відкидають?

Чи є в Україні якісні дослідження на кшталт PISA, які визначають рівень і глибину проблем у системі освіти? Чи були такі дослідження у 2016 році? Хіба перед реформою, коли проводили невеликий моніторинг, ми не «підтасовували» відповідей, щоб певний заклад мав хороший рейтинг? То ми й отримали результат комплексних старань — брак реальної картини щодо результату успішності учнів та учениць і системи загалом. А фіни натомість визнали свої помилки й розповіли про них.

Також не розумію, чому наріжним каменем в обговореннях реформи НУШ стали м’які навички, мовляв, вони погіршили якість знань дітей. Але це лише інструмент для кращого засвоєння й застосування комплексних прикладних знань. 

Звісно, реформа НУШ має свої прогалини. Насамперед це неуспішна комунікація управлінців із керівниками закладів і педагогами/инями, учителів/ок із батьками — або ж повна відсутність цієї комунікації.

На жаль, ми не пояснили батькам у 2018 році, що реформа НУШ не є чарівним розв’язанням усіх проблем. Вона не усуває їх миттєво, а радше допомагає змінити підхід до навчання та поступово покращити систему. Йдеться не про «ігри на уроці», а про викладання з урахуванням особливостей дитячого розвитку, роботи мозку та сприйняття інформації.

Так само формувальне оцінювання задумувалося не для того, щоб ускладнити розуміння успішності дитини. Навпаки: воно мало допомогти батькам та учнівству краще бачити прогрес і зони для розвитку.

Коли ж ми говоримо про недоцільність реформи НУШ в умовах воєнного стану, про неактуальність 12-річної системи освіти, то підіграємо ворогу. Орієнтація на європейські цінності та стандарти є частиною нашого стратегічного вибору. Саме за них боролися українські студенти та студентки у 2013 році, і саме вони відрізняють нас від росіян.

Твердження, що НУШ є головною проблемою української освіти, абсурдне. Інша річ — її впровадження на всіх рівнях. Будь-яка реформа потребує часу, ресурсів та якісної імплементації.

Також варто розуміти: якщо кілька десятків років тому, в інших умовах життя, в основі освіти людини були базові когнітивні навички, то навряд чи цього достатньо сучасним дітям. Сьогодні світ змінився, і ми не можемо цього ігнорувати.

Критика має сенс тоді, коли її супроводжують конструктивні пропозиції. Якщо є намір якось вплинути на ситуацію — треба діяти й не боятися брати відповідальність. Освіта має бути гнучкою і відповідати на нові виклики — у цьому й полягає розвиток.

Фото з особистого архіву Галини Пирин, а також Freepik

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб;
• Х, тредс, вайбер