Від НУШ до дуальної освіти: які головні освітні реформи за останні 10 років

Українська система освіти змінюється з моменту здобуття незалежності, відходячи від совєцької освітньої парадигми. У 2000-х роках важливими віхами були приєднання до Болонської системи з переходом на ступеневу модель освіти (бакалавр-магістр-доктор філософії) та створення умов для визнання українських дипломів за кордоном, а згодом і впровадження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Ці рішення є першими кроками до прозорості, академічної мобільності та адаптації до європейських стандартів.

Однак основні зміни відбулися в останні 10 років, після Революції Гідності: від запуску Нової української школи до реформ у професійній та вищій освіті, з акцентом на автономію, інтеграцію освіти та ринку праці й оновлення підходів до навчання. Водночас останнє десятиріччя стало випробуванням на міцність.

Пандемія COVID-19 та широкомасштабне вторгнення росії змусили систему миттєво адаптуватися — до інфраструктурних втрат, безпекових викликів і, що не менш важливо, нових форматів навчання: гібридних чи дистанційних. Попри це, освіта далі змінюється, демонструючи гнучкість, інноваційність і здатність до відновлення.

Щоб оцінити подоланий шлях, аналітикиня платформи «Вокс Україна» Вікторія Виговська описала головні реформи, які вже змінюють українські школи, профтехи та університети.

У 2024 році Верховна Рада оновила закон «Про дошкільну освіту». Він формує нову філософію дошкілля, яка органічно продовжує ідеї Нової української школи: орієнтація на дитину та забезпечення рівних прав усіх дошкільнят. 

Одним зі стратегічно важливих елементів нового закону є легалізація альтернативних форматів дошкільної освіти:

• ясла для немовлят із трьох місяців;
• мобільні садочки;
• сімейні садки;
• мінісадки до п’яти дітей. 

Упровадження нових форм дитсадків особливо актуальне для сільських та гірських регіонів, де традиційні садочки економічно недоцільні, також для уражених війною громад, для сімей, які не потребують повноцінного стаціонарного садка щодня, бо мають гнучкий графік.

Окрім того, дошкільні заклади зобов’язані створювати спеціальні умови для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату та слуху. У 2024 році у 26 % від усіх закладів дошкільної освіти діяли інклюзивні групи. Основними викликами, які не дають розширити мережу інклюзивних груп, лишаються проблеми із фізичною доступністю закладів, браком належних навчальних методик та нестачею кадрів. Тож закон встановлює обов’язок дошкільних закладів усунути ці недоліки та забезпечити як інфраструктурні умови, так і сприяти підготовці кадрів та адаптації навчальних програм.

Читайте також:

Садочки на базі шкіл і центри педагогічного партнерства: як Кривий Ріг адаптує дошкілля під потреби батьків та воєнний час

Докорінна реформа шкільної освіти, відома як Нова українська школа (НУШ), стартувала у 2017 році. Тоді ж відбувся перший набір першачків у пілотні класи, а вже у 2018 році — проєкт масштабували на всі українські школи. НУШ стала зсувом від совєцької освітньої парадигми до сучасної, орієнтованої на дитину, її розвиток, потреби та можливості.

Мета реформи — надавати не лише знання, а формувати базові компетенції:

• розвивати критичне мислення;
• уміння аналізувати;
• висловлювати власну думку;
• формувати соціальні навички учнівства.

Замість традиційних лекцій акцент змістили на практичні завдання, групову роботу та дискусії. Такі формати тренують комунікацію, емпатію, навички співпраці. У МОН підтвердили, що учні й учениці пілотних класів НУШ демонструють кращі показники за наскрізними вміннями, ніж однолітки в традиційних класах. Один із головних здобутків НУШ — це розвиток інклюзивної освіти: понад 40 тисяч дітей з особливими освітніми потребами мають змогу вчитися разом зі своїми однолітками.

Суттєві зміни в професійній освіті зумовлені адаптацією до потреб економіки та сучасного ринку праці. Для кращої орієнтації на потреби ринку уряд затвердив у 2019 році Концепцію дуальної освіти, яка передбачає поєднання навчання в закладі з практикою на підприємстві. На початку 2023 року орієнтовно 27 % закладів профтехосвіти вже навчали за дуальною формою. Це підтверджує, що професійна освіта поступово переходить від відірваної від виробництва теорії до моделі «Навчайся і працюй», що допомагає студентству здобувати практичні навички ще під час навчання, знайомитися з технологічним середовищем, а іноді й укладати перші трудові договори.

Дуальна освіта не може розвиватися без якісної матеріально-технічної бази. Із 2020 року активізувалося створення навчально-практчиних центрів (НПЦ), які забезпечують студентам/кам доступ до сучасного обладнання. У 2021 році за підтримки держави створили 49 таких центрів, і ця цифра зростає щороку.

Це точки модернізації не лише для молоді, але й для дорослих, які отримали змогу проходити короткострокові курси перекваліфікації або підвищення кваліфікації. Створення центрів є критично важливим в умовах воєнної економіки та масових професійних міграцій, коли мільйони людей змушені змінювати сферу зайнятості або повертатися на ринок праці після перерв.

Починаючи із 2014 року, вища освіта в Україні пережила справжню трансформацію. Після ухвалення закону «Про вищу освіту» університети здобули вкрай необхідну автономію — академічну, фінансову, організаційну. Заклади можуть впроваджувати власні освітні та наукові програми, самостійно розпоряджатися фінансами, відкривати власні рахунки, акумулювати доходи від надання освітніх та наукових послуг, залучати гранти й донорські кошти, формувати цільові фонди. ЗВО не зобов’язані узгоджувати кожну транзакцію із МОН, завдяки чому вони можуть швидко інвестувати в інфраструктуру, оновлення лабораторій, підвищення кваліфікацій працівників/иць.

Ще одним ключовим кроком стало закріплення можливості студентства впливати на вибори керівників закладів вищої освіти. Чинна модель виборів передбачає, що студентська спільнота може делегувати своїх представників, які на рівні із науково-педагогічним складом можуть узяти участь у виборах ректора. За такою системою сьогодні оновлюють керівництво більшості університетів країни, винятком є ЗВО, де в межах експериментального проєкту ректора обирають наглядові ради.

Фінансування закладів вищої освіти тепер залежить від результатів рейтингу університетів, який формується відповідно до їх академічних та дослідницьких здобутків. Кількість місць державного замовлення у ЗВО залежить від показників роботи закладу. У процесі «перегонів за студентами» університети мають бути зацікавлені в підвищенні якості освіти: впроваджувати інновації, залучати гранти та укладати міжнародні партнерства.

Успіхом на рівні вищої освіти є запровадження електронної системи вступу. Під час вступної кампанії електронна система формує рейтинг абітурієнтів/ок за результатами вступного іспиту — Національного мультипредметного тесту (раніше ЗНО). 

Через виклики пандемії COVID-19 система освіти була вимушена оперативно цифровізуватися. Сьогодні ті речі, які у 2019 році були експериментом, є нормою: електронні журнали, онлайн-платформи для навчання, електронні підручники тощо. У 2022 році майже половина шкіл повністю перейшла на системи електронних журналів, завдяки чому батьки можуть контролювати успішність онлайн, а вчителі/ки — оперативно фіксувати оцінки й відвідуваність. Нормою стало і впровадження в освітній процес інструментів дистанційного навчання.

Проте цифровізація це не лише Zoom чи Google Meet, а й державні цифрові рішення. Активно розвивається EdTech-сектор, зокрема з’являються національні освітні платформи для вчителів/ок, учнів/иць і батьків. Так, платформу Мрія, створену Міністерством цифрової трансформації, тестують 2600 шкіл. Паралельно діє «Всеукраїнська школа онлайн», яка з 2020 року підтримує дистанційне та змішане навчання через відеоуроки та тести, доступні для всіх учнів й учениць.

Цифрові рішення роблять освіту більш гнучкою, сучасною та доступною для кожного й кожної. Для повної реалізації потенціалу цієї реформи треба забезпечити доступність, якість і стабільність технічних рішень. Адже саме так цифрова школа стане доступною для кожного учня і кожної учениці в Україні.

Читайте також:

Як уберегти себе в інтернеті: корисні ресурси та практичні поради з цифрової безпеки для підлітків

Широкомасштабна війна загострила глибокі системні проблеми: зростальну освітню нерівність, ризики втрати знань, емоційне вигорання учнівства й учительства, розрив між потребами економіки й підходами до навчання. Водночас цей період дає унікальний шанс не просто відновлювати те, що було втрачено, а створювати нову архітектуру освіти — стійку, інклюзивну, адаптивну.

Сьогодні надзвичайно важливо не зупиняти розпочаті реформи, а адаптувати їх до зовнішніх викликів. Один із напрямів — розвиток альтернативних освітніх форматів (короткі курси, модульне навчання), які допомагають навчатися в зручному темпі без прив’язки до фізичного місця навчання, що буде особливо актуальним для тих, хто втратив доступ до традиційної школи через війну, чи тих, хто навчається вдома.

Окремої уваги заслуговує підтримка учнівства з вразливих категорій: дітей з особливими освітніми потребами й тих, хто постраждав від війни. 

Інший важливий вектор — посилення зв’язку освіти з економікою. Освітні заклади мають готувати кадри, які здатні швидко інтегруватися у відновлення країни. Це означає оновлення стандартів, розвиток дуального навчання, участь роботодавців у формуванні освітніх програм. Університети та профтехи мають стати не лише місцем передачі знань, а й простором інновацій і підготовки до реальної праці.

Попри воєнні виклики, держава має розвивати освітню систему, орієнтовану на розвиток дитини, інвестувати в цифрову та інклюзивну інфраструктуру, довіряти школам і громадам, формувати довгострокові стратегії з урахуванням реальних потреб.

Фото Canva та Артема Галкіна, передрук суворо заборонено