Як уряд пропонує змінити мережу фахових та професійних коледжів

Нові методичні рекомендації уряду щодо формування мережі закладів професійної та фахової передвищої освіти швидко стали предметом обговорення серед освітян/ок. Попри задекларовану мету — оптимізацію мережі та підвищення якості освіти, — рекомендації, на думку педагогів/инь та експертів/ок, містять низку суперечливих положень і залишають чимало запитань як концептуального, так і практичного характеру. Зокрема, ідеться про спробу об’єднати різні рівні освіти без чіткого правового підґрунтя та з використанням розмитих механізмів реалізації.

Що саме пропонує уряд, які ризики містить новий документ і чого в результаті чекати фаховій передвищій освіті найближчим часом? Докладніше про це в колонці для «Вчися.Медіа» розповів Володимир Зелений, кандидат історичних наук, в. о. директора у відокремленому структурному підрозділі «Верхньодніпровський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету».

1. Формування єдиної мережі. Документ продовжує курс на створення «потужного» рівня професійної освіти. Один із виявів цього підходу — об’єднання в одну мережу закладів двох окремих складників системи освіти України: професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої, які наразі регулюють окремі спеціальні закони (і це головна вада).

2. Зв’язок із профільною середньою освітою. Автори/ки документа уникли безпосередньої прив’язки нової мережі до системи профільної середньої освіти (у попередніх ітераціях чомусь ішлося про прив’язку до забезпечення здобуття профільної середньої освіти). 

З іншого боку — чому формування мережі коледжів має узгоджуватися з мережею закладів загальної середньої освіти, якщо раніше йшлося також про розвиток освіти дорослих, адаптацію ветеранів/ок та програми перекваліфікації?

3. Різні вимоги до контингенту студентів / студенток. Авторам/кам не вдалося уникнути дискримінації за належністю закладу до відповідного складника освіти, зокрема:

• для закладів професійної освіти мінімальний контингент визначили в 300 осіб;
• для закладів фахової передвищої освіти — у 400 осіб.

Причини такої різниці в тексті документа не пояснюють.

4. Роль місцевої влади. Значну частину практичної реалізації документа поклали на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Водночас більшість фахових коледжів (відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти) має державну форму власності. Попри це, у пункті 5 вказано, що представники МОН можуть входити до складу робочих груп лише за згодою.

Чому майбутню долю фахових коледжів — відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти — вирішуватимуть органи, які (за всієї поваги) не пов’язані із цими закладами: не здійснюють їх фінансування, не сприяють профорієнтації вступників/ць і не покращують їхньої матеріально-технічної бази?

5. Представництво інтересів коледжів. 

Їхні інтереси на рівні робочих груп у найкращому разі представлятимуть ректори/ки закладів вищої освіти, і лише на рівні районних підгруп — керівники/ці закладів фахової передвищої освіти. Водночас у документі використовують формулювання «можуть входити», що не гарантує обов’язкової участі останніх.

Практичне запровадження методичних рекомендацій також викликає низку запитань, передусім через нечіткість термінології та брак конкретних механізмів оцінювання.

1. Що саме мають на увазі під «галузевим принципом» і в якому значенні вживають цей термін? Якщо йдеться про Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюють підготовку здобувачів/ок вищої та фахової передвищої освіти, то із самої назви документа логіка об’єднання закладів професійної та фахової передвищої освіти в одну мережу виглядає недоречною.

2. Як визначатимуть показники критерію «задоволення освітніх запитів молоді та дорослого населення на здобуття професійної або часткової професійної кваліфікації»?

3. На підставі яких даних і методик вимірюватимуть «потреби регіональної освітньої політики, ринку праці та економіки»?

4. Що таке «територіальний принцип», якщо в документі не визначили жодних одиниць вимірювання відстані?

5. У яких одиницях вимірюватимуть «ефективне використання навчально-виробничої бази закладів професійної та фахової передвищої освіти»?

6. Як визначатимуть «раціональну концентрацію та ефективне використання матеріальних, фінансових і кадрових ресурсів регіону»? При цьому не зрозуміло, що робити, якщо йдеться про ресурси не на рівні регіону. І який саме «регіон» мають на увазі?

7. У контексті дуальної форми здобуття освіти варто враховувати спорідненість фахової передвищої освіти з вищою освітою (відповідно до чинного нормативного регулювання).

8. Як на практиці визначатимуть та оцінюватимуть «залучення інвестицій для оновлення інфраструктури та змісту професійної та фахової передвищої освіти»?

9. Текст рекомендацій переважно оперує дієсловом «можуть», що є типовим для методичних документів. Водночас це означає необов’язковість виконання / дотримання запропонованих підходів, що ставить під сумнів їх практичну дієвість.

10. Про яку саме «частку надходжень до спеціального фонду закладів професійної та фахової передвищої освіти в загальному бюджеті закладу» йдеться, якщо цей критерій в ухваленому документі (на відміну від проєкту), не має кількісного визначення?

11. Наскільки достовірним є критерій «показник працевлаштування випускників за даними, отриманими МОН від Пенсійного фонду України» з огляду на значний рівень тіньової / неформальної зайнятості?

12.  У яких одиницях вимірюватимуть «обсяг міжнародного співробітництва» закладу? Чи враховуватимуть індивідуальні досягнення керівників/ць або працівників/ць (наприклад, участь у міжнародних програмах) і як це впливатиме на оцінку закладу? Наприклад, якщо директор фахового коледжу — учасник International Visitor Leadership Program (IVLP), то чи можна закладу п’ять років нічого робити?

13. Як фахових коледжів стосується критерій «врахування того, що особам, які належать до національних меншин (спільнот), та корінним народам України гарантується право на вивчення мови відповідних національних меншин (спільнот) та корінних народів України в комунальних закладах професійної освіти або через національні культурні товариства»?

14. Якщо планування мережі здійснюють з урахуванням критерію «стан матеріально-технічної бази та її відповідність сучасним вимогам галузі», то в чому винен заклад, засновник якого систематично не виконував своїх функцій у частині фінансування?

15. Як здійснюватимуть аналіз демографічної ситуації в регіоні, якщо проведення повноцінного перепису населення в умовах воєнного стану неможливе?

16.  Чи застосовуватимуть під час визначення контингенту коефіцієнт 0,1 щодо студентів/ок заочної форми навчання — і якщо так, то чи не створює це дискримінаційних умов?

Окрему увагу привертає абзац другий пункту 6 методичних рекомендацій. У ньому зазначено: «Під час підготовки пропозицій до проєкту регіонального плану формування мережі закладів професійної та фахової передвищої освіти підгрупа на рівні району враховує потреби в спеціалістах та фахівцях на регіональному та/або національному ринку праці, демографічні показники, транспортне сполучення, територіальне розташування, соціальні потреби тощо». Попри те, що наведений абзац містить перелік критеріїв для ухвалення рішень, жоден з них не має кількісного визначення. 

На відміну від проєкту на громадському обговоренні, у фінальному варіанті документа немає жодних чітких кількісних індикаторів або методик оцінювання. Це створює ризик довільного трактування під час практичної імплементації.

Крім того, використання узагальнювального формулювання «тощо» в нормативному контексті є великою проблемою. Воно відкриває нагоду для розширеного й часто суб’єктивного тлумачення переліку критеріїв (власне, під «тощо» можна підігнати що завгодно). Будь-який/а притомний/а юрист/ка має автоматично вмикати «червону лампочку», коли бачить таке в документі, адже невизначеність може створювати передумови для непрозорих рішень і потенційних зловживань.

Ідеться про механізм закриття або реорганізації («оптимізації») закладів професійної та фахової передвищої освіти. При цьому така термінологія не має чіткого закріплення в законодавстві: поняття «заклади професійної та фахової передвищої освіти» як єдиної категорії формально не існує.

Запропонована модель дає змогу перекласти відповідальність за можливі негативні наслідки. У разі суперечливих рішень завжди можна сказати: «Це ж у регіональному плані ваш заклад віднесли до...».

Ключові виклики цілком зрозумілі: демографічний спад, надмірна мережа закладів, значні витрати на їх утримання. Водночас, як не дивно, проєкт методичних рекомендацій, який перебував на громадському обговоренні до 6 січня 2025 року, містив значно ширший перелік чітких і вимірюваних критеріїв. Їх навіть можна було застосувати в практичних дискусіях як аргумент.

До речі, існує альтернативний проєкт, який здається більш узгодженим із чинним законодавством, зокрема завдяки тому, що різних складників освіти не змішують в одному документі.

Фото Canva, Freepik

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб
• Х, тредс, вайбер