Виїхати з окупації та навчатися в Україні: які труднощі спіткають молодь із ТОТ і якої підтримки не вистачає

Молодь, яка виїжджає з тимчасово окупованих територій (ТОТ), щоби жити і навчатися в Україні, часто починає все з нуля. Потрібно оформити документи, знайти житло, адаптуватися до нового середовища й водночас розібратися з правилами вступу до університету. Не всі знають про освітні можливості та доступні види підтримки, а після зарахування можуть зіткнутися з фінансовими труднощами й нерозумінням у закладах вищої освіти (ЗВО).

Чи достатньо можливостей має молодь із ТОТ, щоб вступити до українського університету, завершити навчання та почуватися частиною суспільства? Про власний досвід «Вчися.Медіа» розповіли студентки Поліна й Софія (імена змінені з міркувань безпеки — ред.), а про системні проблеми й необхідну підтримку — Наталія Гуменюк, фахівчиня з реінтеграції ГС «Українська мережа за права дитини».

Поліна народилася в Криму. Коли росія окупувала півострів, дівчина була ще дитиною, тому української системи освіти не застала: до школи вона пішла вже після 2014 року й навчалася за російською програмою.

Після закінчення 11 класу Поліна спочатку планувала вступати до так званого «Кримського федерального університету», на українську філологію. Вона вбачала в цьому можливість зберегти зв’язок з Україною через мову й культуру, а також здобути освіту, з якою пов’язувала більше перспектив для майбутнього. Попри те, що в умовах окупації ця спеціальність досі там існує, потрапити на навчання дівчині не вдалося через постійні зміни в умовах. Тоді Поліна вирішила у 2026 році виїхати на підконтрольну Україні територію.

«Мені хотілося нормального життя, дуже хотілося жити в Україні... Плюс у мене є велика мрія — розповідати світу про Крим і його культуру», — каже дівчина.

Зрештою Поліна обрала Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського та вступила на психологію. Про освітній центр «Крим — Україна» та спеціальні умови вступу вона дізналася випадково — коли до центру благодійної організації Save Ukraine, де дівчина перебувала, прийшли представники/ці університету.

(Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського (ТНУ) працює на підконтрольній Україні території після переміщення з окупованого Криму. Так званий «Кримський федеральний університет» діє в окупації та був створений російською владою на базі кримських закладів освіти, зокрема ТНУ).

Нагадаємо, для абітурієнтів й абітурієнток із ТОТ передбачені окремі механізми вступу. Залежно від обставин вони можуть використовувати результати НМТ або вступати через співбесіди. Крім того, для абітурієнтів/ок із ТОТ діє квота-2. Під час вступної кампанії також працюють освітні центри «Крим — Україна» та «Донбас — Україна», які мають консультувати вступників/ць і допомагати з проходженням процедур — ред.) 

Інша студентка, Софія, виїхала з тимчасово окупованої частини Луганської області незадовго до завершення 11 класу. Після окупації рідного міста у 2022 році вона навчалася дистанційно в українській школі й водночас відвідувала школу, відкриту рф. За її словами, значна частина освітнього процесу в останній була пов’язана з ворожою пропагандою: щотижня для учнів і учениць проводили обов’язкові класні години, під час яких демонстрували тематичні презентації, виступи російських чиновників або військових. Дітей також залучали до різних «патріотичних» заходів і молодіжних організацій.

«Я намагалася максимально уникати участі в таких активностях. Навіть не закінчила російську школу. Буквально за місяць прийшла до директора й сказала, що забираю документи. Щоб не викликати зайвих запитань, вигадала, ніби збираюся вступати до коледжу в Луганську, бо не зможу скласти іспити в російський університет. Сказала, що мені вистачить свідоцтва за дев’ятий клас, — і мене відпустили», — розповідає Софія.

Шлях до бажаної спеціальності виявився складнішим, ніж дівчина очікувала. Після переїзду вона зіткнулася з нестачею інформації. Софія переглядала сайти університетів, вивчала правила прийому та вимоги. Проте вступниці, яка одночасно вирішує питання виїзду, проживання, документів, складання НМТ та адаптації в новому середовищі, зорієнтуватися було вкрай нелегко. Дівчина почувалася розгубленою.

У результаті Софія вступила на бюджет до університету, який згодом не виправдав її очікувань. Перевестися в інший заклад на бюджет вона не змогла через відсутність вільних місць. Зрештою дівчина вирішила вступити на контракт в Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Про те, що можна скористатися спрощеною процедурою вступу Софія дізналася вже після складання НМТ — у деканаті університету. 

Наталія Гуменюк зазначає, що за останні роки система вступу для молоді з ТОТ поступово стала більш зрозумілою. Водночас питання доступу до інформації та супроводу вступника/ці залишаються актуальними.

«Навіть якщо певна процедура передбачена державою, скористатися нею складно, якщо людина не знає про своє право або не розуміє, куди звертатися. Утім, за цей рік, а може й за два, з вступною кампанією відбулася позитивна трансформація. На державному рівні збудували структуру й доступ, стало більш-менш зрозуміло, як діяти», — зазначає вона.

Одним із найбільших випробувань після виїзду з окупованого Криму Поліна називає оформлення українських документів. Насамперед їй потрібно було отримати український паспорт, на що пішло приблизно два місяці. Процедуру ускладнювало й те, що особу дівчини мали онлайн підтвердити батьки, які залишалися в окупованому Криму. 

«У день, коли необхідно було це зробити, батьки відмовилися. Тому я їздила й проходила цю процедуру ще раз», — каже Поліна.

Утім, як додає Наталія Гуменюк, Поліні пощастило отримати згоду батьків на проходження ідентифікації, у складних випадках для підтвердження особи доводиться шукати людей, які знали молоду людину ще до окупації, або звертатися до суду. Така процедура може тривати довго, а весь цей час дівчина / юнак не має повноцінного доступу до необхідної підтримки.

«Якщо людині вже 18+ і в неї жодного разу не було українського паспорта, пройти ідентифікацію дуже важко: її просто немає в українських базах. Навіть за наявності українського свідоцтва про народження процедура може затягнутися. Багато залежить від людського фактору: різні підрозділи ДМС можуть по-різному трактувати законодавство. Для одного це може бути відносно простий шлях до розв’язання питання, а для іншого — складна процедура», — пояснює Наталія Гуменюк.

Відсутність документів впливає також на можливість оформити передбачену державою допомогу, вирішувати адміністративні й побутові питання та офіційно працевлаштуватися, а отже, забезпечувати базові потреби.

Ще одна проблема, з якою стикається молодь, що навчалася на ТОТ за російською освітньою програмою, — підтвердження здобутої освіти. Цей процес потребує додаткових зусиль, навіть якщо людина має документ про закінчення школи.

«Я закінчила 11 класів, тому могла вступати до університету. Є люди, які мають дев’ять класів освіти й вступають до коледжу. [...] Ми переклали мій атестат, внесли оцінки до української системи, після чого я складала іспити з української мови, історії України, англійської мови та математики», — розповідає Софія.

Водночас молодь, яка тривалий час навчалася в окупаційній системі освіти або дистанційно, може мати освітні втрати й потребувати додаткового часу, щоб опанувати українську навчальну програму як для підтвердження атестата, так і для складання НМТ. Звісно, абітурієнти й абітурієнтки з ТОТ можуть скористатися спрощеними процедурами вступу. Проте такий формат звужує вибір університетів.

«Навіть просто знати історію України українською мовою для дитини, наприклад, з Макіївки, яка якось навчалася онлайн, зовсім не легко. Також може бракувати розуміння українського історичного й культурного контексту. Тому можливості спрощеного вступу варто доповнювати підготовчими курсами й роботою з репетиторами», — зазначає експертка.

Та навіть запланована підтримка не завжди надходить вчасно. Софія розповідає, що організація, яка мала надати їй репетитора, не змогла зробити цього в потрібний момент: викладач вийшов на зв’язок уже після того, як дівчина склала НМТ. Додаткові труднощі також виникли через те, що Софія обрала творчу спеціальність. За її словами, вимоги до творчих конкурсів у ЗВО відрізнялися, а програми випробувань могли змінюватися. Через це вступниці було складно зрозуміти, до чого саме потрібно готуватися.

За словами Наталії Гуменюк, часто трапляється, що батьки залишаються в окупації та не підтримують рішення дитини виїхати. Тому молоді люди повертаються на підконтрольну Україні територію навіть потай, як у випадку Софії. Інші ж, як Поліна, виїжджають за згодою родини, яка, однак, не може залишити окуповану територію через догляд за старшими родичами чи інші життєві обставини.

Утім, формальне повноліття не означає, що людина вже має достатньо досвіду й ресурсів для самостійного життя. Тому, як зазначає Наталія Гуменюк, їй потрібна допомога відразу після приїзду: 

• тимчасове житло;
• харчування;
• найнеобхідніші речі;
• оформлення документів. 

«Є такий період одразу після повернення, коли хтось має подбати про людину: поселити її, нагодувати, допомогти придбати необхідне», — каже експертка.

Затримки з документами, незрозумілі процедури й брак інформації ускладнюють вступ. Перешкоди виникають у період, коли молода людина й без того має адаптуватися до нового середовища та організувати самостійне життя. За словами Наталії Гуменюк, повторні невдачі й невизначеність можуть поступово підривати мотивацію. Тому частина молоді зрештою вирішує виїхати за кордон.

Утім, є й позитивні приклади. Так, для Поліни перші місяці після виїзду з окупованого Криму минули дещо легше завдяки підтримці ГО Save Ukraine. Про можливість виїхати з допомогою фахівців ГО дівчина дізналася із соціальних мереж, а також від знайомого, який раніше скористався їхньою підтримкою. 

«Я тривалий час мешкала в центрі допомоги безоплатно. Також отримувала гуманітарну допомогу: продукти, речі. Фахівці дуже допомогли з документами, щоб отримати паспорт: розповідали, куди треба їхати й що для цього потрібно. Допомагали й із тим, як податися на ці 50 тисяч гривень», — розповідає Кіра.

Важливо, щоб на кожному етапі після виїзду молоді люди зустрічали зрозумілі процедури та готовність допомогти, адже від цього залежить, чи зможуть вони побудувати життя в Україні, резюмує Наталія Гуменюк.

Вступ до університету не означає, що молода людина автоматично отримує ресурси для подальшого навчання. Навіть на бюджеті потрібно оплачувати житло, харчування, транспорт, одяг, техніку й навчальні матеріали. Для студентства, яке виїхало з ТОТ без батьківської підтримки, ці витрати особливо відчутні. До того ж на творчих спеціальностях фінансове навантаження може бути ще більшим. 

«Ми маємо друкувати роботи за гроші. Тобто спочатку робимо їх на комп’ютері, а потім повинні ще роздрукувати й повісити. Без цього роботи не оцінюють. Незрозуміло, навіщо це потрібно, але доводиться платити. Також потрібно купувати холсти, фарби й багато іншого», — розповідає Софія.

Фінансові труднощі посилюються через високу вартість навчання на контракті й потребу самостійно забезпечувати себе. «Минулого року навчання коштувало 70 тисяч гривень, цього року — вже 109 тисяч. Більшість студентів у нас реально працює. Водночас навчання забирає багато часу: потрібно відвідувати заняття, виконувати самостійні роботи, а часто й на вихідних робити домашні завдання. Через це складно знайти час і на роботу, і на відпочинок», — каже Софія.

Поєднувати роботу з навчанням доводиться й Поліні. Спочатку дівчина хотіла вивчати кримськотатарську мову, однак обрала психологію, оскільки планувала паралельно працювати. 

Наталія Гуменюк також наголошує, що деякі молоді люди після працевлаштування втрачають виплати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

(Працевлаштування не означає автоматичної втрати допомоги на проживання для ВПО. Право на виплати залежить, зокрема, від середньомісячного сукупного доходу на одну особу та інших умов, визначених законодавством. У 2026 році граничний показник доходу становить 10 380 грн на людину на місяць. Якщо дохід перевищує цей поріг, виплати можуть припинити — ред.)

За словами Наталії Гуменюк, ще донедавна молодь віком від 18 до 23 років випадала з частини державних механізмів підтримки. Адже постанова № 551 спочатку стосувалася дітей до 18 років, однак із ТОТ повертаються й повнолітні — 18-, 19- та 20-річні, які так само потребують житла, допомоги з документами та фінансової підтримки.

«Після адвокації громадських організацій до постанови внесли зміни: до категорії отримувачів допомоги додали осіб з-поміж дітей віком до 23 років, а також передбачили одноразову виплату в розмірі 50 тисяч гривень. Для молоді, яка повертається без батьківської підтримки, це важливий крок», — розповідає Наталія Гуменюк.

Утім, зміни в законодавстві ще не означають, що всі потреби молодих людей враховані. Частина тих, хто вже виїхав з окупації, проходила цей шлях у період, коли відповідних інструментів допомоги не було. Крім того, одноразова виплата може покрити першочергові витрати, але не забезпечує фінансової стабільності на кілька років навчання. Тому, як вважає Наталія Гуменюк, держава має розробити пакет довгострокової підтримки студентства з ТОТ.

«Наступний крок — на законодавчому рівні змінити систему соціальної підтримки студентів так, щоб вона діяла впродовж усіх п’яти років навчання. Ідеться про соціальні стипендії, пільги, безоплатне проживання в гуртожитку та інші форми допомоги. Громадські організації можуть частково покривати ці потреби, але їхні програми обмежені в часі й не гарантують підтримки на весь період навчання. Немає проєктів, які охоплювали б усі п’ять курсів», — наголошує фахівчиня.

Зокрема, ГС «Українська мережа за права дитини», де працює Наталія Гуменюк, допомагає молодим людям як виїхати з ТОТ, так і адаптуватися після переїзду. Організація координує подальшу допомогу, сприяє забезпеченню базових потреб у перші місяці після виїзду, надає психологічну підтримку, допомагає з відновленням і оформленням документів, а також супроводжує молодь у процесі вступу до українських закладів освіти. Водночас така підтримка не може охопити всі потреби молоді й не скасовує необхідність у системній державній допомозі.

Для молоді, яка переїхала без родини, університет стає основою нового життя в незнайомому місті. Якщо батьки залишилися в окупації, юнаки й дівчата не мають можливості просто поїхати додому на вихідні чи провести канікули з близькими. У таких обставинах важливо мати людей, до яких можна звернутися по підтримку та спілкування.

«До самотності додається психологічне навантаження. Окупація, вимушений виїзд, розлука з родиною, переїзд до нового міста, фінансові труднощі й навчання потребують значних ресурсів для адаптації. Коли ці обставини накладаються одна на одну, молодій людині може бути складно впоратися з навантаженням самостійно», — додає Наталія Гуменюк.

Софія розповідає, що після сесії переживала періоди сильного виснаження. Іноді вона могла місяць лежати в ліжку, оскільки психологічно не вдавалося впоратися з навантаженням.

«Я терпіла, терпіла, терпіла, а потім просто лежала, тому що психіка не витримувала — і обстрілів, і ставлення, і відсутності мотивації до творчості», — розповідає дівчина.

Софія ділиться, що не завжди відчувала розуміння з боку викладачів. Їй здавалося, що в освітньому середовищі не усвідомлюють, як війна та вимушене переміщення впливають на здатність навчатися й повсякденне життя.

«Мені здається, університетам бракує підготовки до роботи зі студентами, які живуть в умовах війни та переживають особисті втрати й кризові ситуації. Викладачі не завжди знають, як спілкуватися з людьми зі статусом ВПО. Складається враження, що вони дивляться на тебе так, ніби в усіх є проблеми й нічого особливого ти не переживаєш. Тому я вже й не бачу сенсу розповідати про свою ситуацію. Що це дасть?» — каже Софія.

Адаптація до нового середовища потребує часу. Софія згадує, що після приїзду їй було складно перебувати серед людей. Коли вона розповідала, що приїхала з окупованої території, співрозмовники/ці часто не знали, як реагувати, через це дівчині було складно відкрито говорити про пережите. Наскільки різним може бути повсякденний досвід молодих людей, свідчить також історія Лізи з Олешок, докладніше дізнатися про яку можна за посиланням.

«Те, що для одних є звичним, для тих, хто тривалий час жив в умовах окупації, обстрілів і нестачі базових послуг, може здаватися незвичним або навіть вражати. Тому адаптація не відбувається миттєво, а оточенню важливо зважати на досвід людини, не очікуючи, що вона відразу почуватиметься як удома», — наголошує Наталія Гуменюк.

Накопичена втома й відсутність відчуття, що університет готовий зважати на обставини студентства, впливають і на їхні плани щодо подальшого навчання. Софія зізнається, що через психологічне виснаження замислювалася про переведення до іншого закладу вищої освіти або вступ за кордон.

За словами Наталії Гуменюк, одним із найменш врегульованих питань залишається супровід студентства після зарахування до університету.

«Вступивши до університету, вони фактично лишаються без підтримки, якщо самі не попросять. А звернутися по допомогу буває непросто. Спочатку потрібно усвідомити, що підтримка необхідна, потім з’ясувати, куди звертатися, і наважитися розповісти про свої обставини», — додає фахівчиня.

Тому експертка вважає, що університетам варто не чекати, поки студент або студентка самостійно повідомить про труднощі, а пропонувати допомогу проактивно. Для цього в закладах вищої освіти могли б працювати куратори або соціальні працівники, які знають про молодь, що приїхала з ТОТ без родинної підтримки. Вони могли б пояснювати доступні можливості, допомагати з пошуком соціальних послуг і з’ясовувати, чи має людина ресурси для навчання та повсякденного життя.

«Важливо, щоб така підтримка не перетворювалася на контроль і не позбавляла молодих людей самостійності. З ними треба радитися, питати, чи вони не проти, але не робити все за них », — зазначає Наталія Гуменюк.

Іноді, за словами фахівчині, достатньо поцікавитися:

• чи вистачає студенту/ці грошей на необхідне;
• чи є де провести канікули;
• чи потрібна допомога з навчальними матеріалами або психологічною підтримкою. 

Такі запитання допомагають вчасно помітити проблему й запропонувати рішення, перш ніж труднощі накопичаться. Експертка також наголошує на важливості громадоцентричного підходу.

«Заклад, як громада, має знати, що може допомогти, і сам прийти з пропозицією. Це може передбачати організацію дозвілля під час канікул, наставництво, допомогу з пошуком психолога та можливість поговорити з людиною, яка готова вислухати», — вважає Наталія Гуменюк.

Водночас важливо враховувати індивідуальні обставини. Не всі вступники й вступниці з ТОТ мають однакові потреби: хтось живе з батьками чи родичами, хтось одержує фінансову допомогу, а хтось від моменту приїзду мусить самостійно забезпечувати себе. Підтримка має бути доступною, але водночас відповідати конкретній ситуації людини.

Крім того, Наталія Гуменюк зазначає, що держава й університети мають думати й про те, як дати змогу молоді з ТОТ завершити навчання та реалізувати себе в Україні.

«Україна — для них і про них. Майбутнє — це вони, і те, що вони зробили цей крок, виїхали звідти сюди, дуже героїчно. Утім, повернення з окупації не завершується в момент перетину кордону. Це тривалий процес, який охоплює оформлення документів, пошук житла, вступ, адаптацію, навчання та перші кроки до самостійного життя. І якщо на кожному з цих етапів молода людина мусить самостійно шукати, куди звернутися, система ризикує втратити тих, хто вже зробив складний крок, щоб пов’язати своє майбутнє з Україною», — наголошує фахівчиня.

Нагадуємо, що отримати допомогу та консультації щодо виїзду на підконтрольну Україні територію та вступу до українських ЗВО можна:

• БФ «Схід SOS»: організація від 2014 року приймає заявки на евакуацію та розселення, документування воєнних злочинів, приїзд мобільної бригади психосоціальної підтримки, правову допомогу, консультації та супровід під час вступу до українських закладів освіти з ТОТ тощо;
• інформаційний ресурс «Вступ із ТОТ» від БФ «Схід SOS»;
• Центр громадянської просвіти «Альменда»: займається питаннями доступу до української освіти на ТОТ, безпечної реінтеграції, документуванням злочинів та порушенням прав дітей. На сайті ви знайдете чимало інформації щодо особливостей навчання дітей та молоді на ТОТ, а також отримаєте юридичну консультацію за номером: 095 136 47 27;
• ГО «Донбас SOS»: юридичні консультації постраждалим від війни, допомога з евакуацією та пошуком житла, соціальні питання, інформаційна підтримка (гаряча лінія: 0 800 309 110);
• ініціатива Bring Kids Back UA: допомагають виїхати безоплатно, конфіденційно та з повним супроводом — навіть якщо немає документів. Для кожного добирають безпечний маршрут: [email protected];
• сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (гаряча лінія: 0800 50 17 20 або 044 299 74 08);
• перелік організацій і державних інституцій, які надають підтримку для вступу молоді з ТОТ.

Титульне фото ілюстративне  — КНУБА, фото в тексті з Magnific та фейсбук-сторінки Наталії Гуменюк

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є виключною відповідальністю «Вчися.Медіа» й за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.