Від «я не знаю, що робити» до «я впораюся»: як супервізія допомагає вчителям

Учитель звик бути людиною, яка знає відповіді. Допомагати учням, пояснювати складне, знаходити рішення, підтримувати колег і взаємодіяти з батьками. Але що робити, коли складна ситуація виникає вже у самого педагога — і готової відповіді немає?

Саме для таких випадків існує супервізія — форма професійної підтримки, під час якої педагог може розібрати складну робочу ситуацію, подивитися на неї з іншого боку, знайти власне рішення та визначити подальші кроки.

Це може бути індивідуальна або групова робота. І головне — супервізія не передбачає оцінювання чи пошуку винних, про це розповідає МОН.

Одна з найбільших перепон для педагогів — страх показати власну професійну невпевненість.

Ольга Боярчук, методистка навчально-методичного кабінету «Науково-методичний центр професійного розвитку» Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, працювала супервізоркою Лілії Бойко. Вона говорить, що супервізія допомагає зруйнувати уявлення про педагога як про «всезнаючого експерта».

«Супервізія для мене повністю ламає стереотип про “всезнаючого експерта”. Тут ніхто не вчить жити і не дає готові рецепти з методички».

За словами Ольги, це простір, де педагог може відмовитися від образу «ідеального вчителя», чесно розповісти про складний випадок і не боятися осуду.

Супервізор не дає готового рецепта. Натомість допомагає педагогові самому побачити ситуацію під іншим кутом, помітити власні сильні сторони та знайти опору для подальших дій.

Лілія Бойко, вчителька англійської мови Білоцерківської гімназії-початкової школи №11, працює в освіті понад 20 років. Вона зізнається: що більший професійний досвід, то іноді складніше сказати вголос, що чогось не знаєш або не можеш одразу знайти рішення.

«Для вчителя із понад двадцятирічним досвідом говорити, що щось не вдається в роботі, — надскладна задача».

Від досвідченого вчителя часто очікують, що він знає, як працювати з будь-якою ситуацією. Але сучасні учні, зміни в освіті, професійне навантаження та особисте виснаження створюють проблеми, для яких не завжди існує універсальна методика.

Супервізія допомогла Лілії зрозуміти, що професійні труднощі — не ознака некомпетентності.

«Супервізія дала мені можливість подолати страх невдачі, бо у моєму колі були люди, які теж не з першого разу впоралися із проблемою».

Водночас змінився і її підхід до власної роботи. Тепер вона не намагається заходити до класу в ролі «ідеального педагога», який знає все.

«Я і досі навчаюся розуміти дітей, себе, обставини, можливості. Чудово розумію, що маю право бути втомленою, чогось не знати, помилятися».

Саме страх перед оцінюванням часто заважає педагогам відкрито говорити про професійні проблеми.

Людмила Микитюк, методистка навчально-методичного кабінету «Науково-методичний центр професійного розвитку» Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, наголошує: супервізія — не контроль і не перевірка роботи вчителя.

На початку зустрічі педагог може прийти з думкою: «Чи не будуть мене оцінювати?». А завершити її — з розумінням, що проблему можна вирішити. 

Під час супервізії можна відкрито говорити про втому, конфлікти, професійні сумніви чи складнощі у взаємодії з учнями та колегами.

Наприклад:

• «Я не знаю, як вирішити цей конфлікт»;
• «Я втомилася»;
• «У мене опускаються руки»;
• «Я не розумію, як працювати з цим класом».

Замість критики педагог отримує можливість спокійно розібрати ситуацію, поставити запитання та разом із групою чи супервізором пошукати вихід.

Василина Чернійчук, учителька початкових класів та заступниця завідувача Світильнянської філії Плосківського ліцею, проходила групову супервізію в Людмили Микитюк.

Учасники зустрічей працювали з темами професійних стосунків між колегами, вигорання, довіри в колективі, конфліктів, різних поглядів на робочі ситуації та складних випадків у взаємодії з учнями.

Для Василини супервізія стала не лише способом професійного розвитку, а й формою внутрішньої підтримки.

Після участі в ній вона почала активніше використовувати у своїй роботі рефлексивні запитання, паузи в діалозі та техніки «повільного слухання». Більше уваги стала приділяти емоційному стану інших учасників освітнього процесу.

Особливо важливим для неї стало створення простору, де можна сумніватися і помилятися.

Професійна підтримка педагогів — це не лише про те, як учителю краще виконувати свою роботу. Це також про можливість залишатися в професії, коли навантаження стає надмірним.

Супервізія дозволяє подивитися на складну ситуацію не як на особисту невдачу, а як на професійний кейс, який можна дослідити.

Іноді найважливішим результатом такої зустрічі стає не конкретний алгоритм дій, а просте усвідомлення: «зі мною все гаразд, я не один/одна, і я можу знайти рішення».

Замовити супервізію можна через платформу «Вектор»: там доступні програми супервізії, їхні умови та можливість подати заявку.

У межах пілотування політики «Гроші ходять за вчителем» педагогічні працівники можуть використовувати отримані віртуальні кошти на підвищення кваліфікації та інші форми професійного розвитку, зокрема супервізію.

Фото Magnific  

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.