Як бути класним керівником: поради для вчителів-початківців

Класні керівники — ті відповідальні дорослі, які допомагають дітям пройти певний етап їхнього шкільного життя.

• Де межа між наставництвом і надмірною опікою?
• Чи має класний/а керівник/ця бути другом для своїх учнів та учениць?
• Як вибудувати довіру з дітьми та їхніми батьками?
• Про які правила комунікації варто домовитися на самому початку?

Своїми порадами із «Вчися.Медіа» поділилися Катерина Молодик, заслужена вчителька України з десятирічним досвідом класного керівництва, координаторка розроблення змісту освіти в Офісі впровадження НУШ, який підтримує Світовий банк у межах реалізації програми LEARN, та Наталія Зима, учителька хімії ліцею № 3 імені Артема Мазура Хмельницької міської ради, фіналістка національної премії «Global Teacher Prize Ukraine 2020».

Перше, з чого варто розпочати роботу класного керівника, — попереднє дослідження класу, радить Катерина Молодик. Сьогодні сім’ї перебувають у дуже різних обставинах: серед учнів та учениць можуть бути внутрішньо переміщені особи, діти військовослужбовців/иць чи ветеранів/ок, ті, хто пережив втрату батьків або друзів.

Також важливо дізнатися, чим цікавляться діти, які гуртки, спортивні секції, музичні чи мистецькі школи відвідують. Якщо це ваш перший рік роботи з класом, таке заочне знайомство допоможе краще зрозуміти учнів та учениць і їхні потреби.

Для цього можна використати анкетування — наприклад, у Google-формі. Корисно провести й короткі особисті зустрічі з дітьми та батьками. Такій розмові достатньо приділити 15–20 хвилин на сім’ю. Запитайте батьків, чи є щось важливе, що вам, як класному керівнику, потрібно знати про дитину на початку навчального року, адже не вся інформація є в медичних документах чи особовій справі. Наприклад, у дитини можуть бути труднощі з читанням абощо. Учителю/ці важливо знати про це, щоб правильно організувати навчання.

Далі освітянка радить визначити спільну мету, до якої клас прагнутиме в межах навчального року. Вона теж має залежати від віку дітей та їхніх актуальних потреб. Наприклад, для п’ятикласників/ць це може бути адаптація до базової школи, знайомство та формування дружного колективу. Для дев’ятикласників/ць — профорієнтація та підготовка до завершення базової школи.

На кожен конкретний клас варто визначити конкретну мету, яку потім розбити на цілі й протягом року разом із дітьми відстежувати їх виконання (наприкінці кожного семестру й навчального року). Це саме варто зробити з кожною дитиною окремо: визначити її індивідуальну ціль на навчальний рік, зафіксувати, чого вона хоче досягти, і періодично нагадувати, повертати до цієї первинної точки.

«У такий спосіб ви зможете з кожною дитиною встановити індивідуальний контакт. Дитина бачитиме, що її розуміють, приймають і цінують як окрему особистість, а не лише як частинку групи. Але ці домовленості важливо зафіксувати. Свого часу на кожну дитину я мала окремі сторінки, де записувала дати зустрічей, домовленості, власні роздуми та рефлексії, а потім поверталася до них. Такі записи за потреби можна використовувати і в спілкуванні з батьками. Для кожної конкретної сім’ї також варто мати подібні нотатки», — додає Катерина Молодик.

Загалом система нотаток для класного/ї керівника/ці має бути обов’язковою, адже вона полегшує роботу й допомагає орієнтуватися, що відбувається в певному напрямі, вважає освітянка.

Також, за її словами, важливо ділитися своїми спостереженнями щодо дітей із колегами. Часто проблеми виникають через те, що вчителі/ки не знають особливостей конкретних дітей і потрапляють у кризові ситуації, яких насправді можна було б уникнути, якби класний керівник або керівниця вчасно надали необхідну інформацію та супроводжували цей процес.

«На мою думку, основна мета класного керівника — бути тим, хто об’єднує батьків, учительство та адміністрацію, щоб разом створити дітям безпечне й комфортне середовище для навчання. Саме класний керівник може допомогти всім працювати, як одна команда, заради добробуту й розвитку учнів та учениць», — акцентує Катерина Молодик.

Класний/а керівник/ця — це людина, яка часто перебуває поруч із класом: спілкується з учнями й ученицями на уроках і перервах, допомагає їм адаптуватися, помічає зміни в поведінці, підтримує в складних ситуаціях і допомагає класу стати колективом, зауважує Наталія Зима.

• Починати формувати таку атмосферу в класі варто з довіри.

І тут, за словами освітянки, важливо бути чесними з дітьми. Не потрібно намагатися постійно демонструвати свою ідеальність. Якщо ви чогось не знаєте — так і скажіть. Якщо помилилися — визнайте помилку. Краще говорити чесно, не намагаючись сподобатися всім.

• Також варто створити спільні домовленості з дітьми вже на самому початку.

Із молодшими учнями й ученицями їх можна написати на великому плакаті й повісити біля дошки. Зі старшими — зафіксувати в електронному документі чи класному чаті.

«Але тут важливо розрізняти правила й домовленості. Правила безпеки, евакуації, внутрішнього розпорядку, поведінки під час пожежі — це правила, яких потрібно дотримуватися незалежно від думки класу. Їх не обговорюють. А от те, як саме клас спілкується між собою, як вирішує конфлікти, як поводиться під час спільної роботи, що вважає (не)прийнятним у взаємодії, потрібно обговорити разом», — зауважує Наталія Зима.

Наприклад, освітянка радить:

• на початку роботи з новим класом поговорити про цінності. Можна роздати групам перелік цінностей і запропонувати обрати три найважливіші. Потім із цих варіантів сформувати спільні цінності класу.
• Також важливо наголосити: якщо виникла проблема, то про неї варто говорити, а не замовчувати.
• Якщо дітям складно говорити відкрито, можна використовувати анонімні опитування — наприклад, через Mentimeter чи інші подібні інструменти. Але якщо ви обіцяєте дітям анонімність, вона справді має бути анонімною.

Також у разі першого знайомства з учнями й ученицями старших класів вона радить запросити їх до школи ще до початку навчального року. Не обов’язково організовувати офіційну зустріч. Можна просто повідомити: «Я буду в школі такого-то дня і в такий-то час. Якщо хочете познайомитися — приходьте». Прийдуть, можливо, не всі. Але ті, хто прийде, першого вересня вже почуватимуться інакше. Для них класний керівник перестане бути зовсім незнайомою людиною.

«Та потрібно пам’ятати: кожна дитина приходить у новий клас зі своїм попереднім досвідом. Він може бути позитивним, а може — негативним. Наприклад, дитина пережила конфлікти чи булінг у попередній школі. У такому випадку вона може бути особливо обережною, не одразу довіряти новим дорослим та однокласникам. Тож варто це враховувати», — наголошує Наталія Зима.

• Класний керівник — не друг, а безпечний дорослий.

Часто озвучують дві крайнощі: педагог/иня має стати другом для дітей — або, навпаки, бути максимально авторитарним/ою.

Із самого початку варто проговорити з дітьми, що їхні батьки залишаються найближчими людьми, які мають їх захищати й підтримувати. Дитина може помилитися, отримати погану оцінку чи вчинити щось неправильне, але це не означає, що батьки перестануть її любити.

На жаль, не всі родини вміють пояснювати дітям таку безумовну любов. Іноді дитина думає: якщо вона провинилася, батьки більше її не любитимуть. Тому класному/ій керівнику/ці важливо бути тією людиною, яка може сказати: «Ти зробив щось неправильно, але це не означає, що ти погана людина. Ми можемо розібратися з тим, що сталося».

Бувають і ситуації, коли вчитель/ка стає єдиним/ою безпечним/ою дорослим/ою. І тут важливо не ігнорувати того, що спричиняє занепокоєння. У школах досі інколи працює принцип «не виносити сміття з хати», але така позиція може бути небезпечною для дитини. Якщо бачите проблему, яка стосується безпеки чи прав дитини, її не можна замовчувати, наголошує Наталія Зима.

Читайте також:

Покоління без емпатії чи покоління стресу: що насправді відбувається із сучасними підлітками

• У фокусі — інтереси дітей.

Катерина Молодик радить планувати будь-які активності, спираючись насамперед на зацікавлення дітей, а також створювати спільні традиції та певні ритуали, які даватимуть дітям відчуття безпеки й стабільності.

«Наприклад, перед початком навчального року ми завжди проводили своєрідну посвяту — спільний пікнік, під час якого обговорювали з дітьми, як минуло літо, налаштовувалися на новий навчальний рік і знову звикали одне до одного», — ділиться освітянка.

• Замість виховної години — похід у кіно чи невелика подорож.

Наталія Зима зауважує: підходи до роботи з класом мають змінюватися залежно від віку дітей. Те, що добре працює в п’ятому чи шостому класі, не обов’язково буде ефективним у старшій школі.

Однак не завжди потрібно вигадувати складні виховні заходи. Іноді достатньо просто створити простір для спільного досвіду: піти разом у кіно, театр, музей, організувати екскурсію, невелику подорож або навіть якусь волонтерську ініціативу в школі.

Але під час організації таких заходів потрібно враховувати безпекову ситуацію, адже це додаткове навантаження й відповідальність для класного/ї керівника/ці, додає Катерина Молодик. За потреби можна залучати до організації батьків. Це теж дає їм нагоду інтегруватися в динаміку групи без додаткового втручання чи тиску.

«Такі виходи за межі освітнього простору дають дітям іншу перспективу, допомагають краще познайомитися одне з одним, дізнатися більше про інтереси класного керівника, а також бути інтегрованими у свою громаду, місто, область і загалом у контекст України», — зауважує Катерина Молодик.

1. Встановіть межі в спілкуванні з батьками

Для початку потрібно створити зрозумілий і зручний канал для комунікації. Якщо є змога, краще робити не звичайний чат, а спільноту, де адміністратор керує комунікацією, зокрема вмикає чи вимикає коментарі.

«Звичайний чат дуже швидко може перетворитися на простір, де кожен пише все, що думає, особливо якщо батьки ще не знайомі між собою. Хтось один залишає емоційне повідомлення, інші починають реагувати, і ситуацію стає складно зупинити. Тому краще заздалегідь створити такий формат комунікації, який дозволяє класному керівнику модерувати спілкування», — додає Наталія Зима.

Також важливо одразу пояснити, як працюватиме цей канал зв’язку, представитися, розповісти, де клас розміщений у школі, вказати години, у які ви будете доступні для відповідей на повідомлення, також проговорити організаційні моменти (який розклад, як повідомляти про відсутність дитини тощо).

Так само важливо домовитися про деякі деталі. Наприклад, коли класний/а керівник/ця надсилає важливе повідомлення, батькам потрібно просто поставити реакцію, щоб було зрозуміло: повідомлення прочитане, інформацію взяли до уваги.

Якщо батьки ставлять запитання, класний/а керівник/ця не зобов’язаний/а одразу мати на них відповідь. Це важливо, зокрема, для молодих педагогів/инь, у яких може бути страх здатися некомпетентними. Якщо ви чогось не знаєте, нормально сказати:

• «Я наразі не готовий/а відповісти на це запитання. Уточню інформацію і повернуся до вас із відповіддю».

«Натомість категорично не варто вступати в емоційні дискусії в батьківському чаті. Якщо хтось хоче конфліктувати, це не означає, що весь клас має ставати учасником цієї суперечки. Що менше емоцій у робочій комунікації, то краще. Факти, конкретні запитання, конкретні відповіді — і жодних публічних з’ясувань стосунків.

Водночас складні ситуації не варто приховувати. Якщо в школі відбулося щось, що стосується дітей і може мати для них наслідки, батькам краще чесно про це повідомити», — зауважує Наталія Зима.

2. Перші батьківські збори — це теж про атмосферу.

Навіть те, як організовані перші батьківські збори, може впливати на подальші стосунки. Наталія Зима радить: замість того щоб садити всіх батьків за парти рядами, можна поставити стільці колом. Ця проста деталь змінює сам формат розмови. Батьки бачать одне одного, учителя/ку — і комунікація стає більш відкритою.

3. Якщо запрошуєте батьків до школи на розмову, варто говорити з кожним окремо й не в присутності дітей.

Якщо виникла проблема між дітьми, не дозволяйте батькам одразу заходити в клас і самостійно з’ясовувати стосунки з учнями/цями. Краще запросити кожного з батьків окремо, поговорити без присутності дітей — і лише після цього зрозуміти, як людина реагує на проблему.

«Ми ніколи не можемо знати наперед, якою буде реакція батьків. Хтось спокійно визнає, що його дитина могла вчинити неправильно, а хтось одразу почне її захищати за принципом “Моя дитина такого зробити не могла”. Тому краще спочатку поговорити з батьками окремо. Це дасть змогу оцінити, чи в складній ситуації вони не стануть додатковим джерелом конфлікту», — пояснює Наталія Зима.

Читайте також:

Чому зростає агресія підлітків під час війни та як реагувати дорослим

4. Обирайте конкретну тему зустрічі для кожних батьківських зборів.

Катерина Молодик радить не зводити батьківських зборів лише до обговорення академічних досягнень дітей чи окремих проблем.

«Я проводила їх у форматі тренінгів, де ми разом із батьками говорили про вікову психологію, особливості психоемоційного та фізичного дозрівання дітей, тайм-менеджмент й організацію роботи з домашніми завданнями. Також обговорювали м’які навички, профорієнтацію, подальший вибір університету. Тем може бути багато — залежно від віку дітей і тих потреб, які ви визначили на початку навчального року», — ділиться освітянка.

Вона наголошує: батьки — це партнери вчительства в роботі з дітьми, тому такі формати батьківських зборів, як тренінги та майстерки, де можна обговорювати конкретні запити й розбирати практичні кейси, допомагають підвищувати рівень довіри між батьками та класним/ою керівником/цею.

5. Не забувати про власні потреби.

Молоді педагоги/ні часто приходять у школу з бажанням допомогти всім: підтримати, розібратися з усіма проблемами, зробити кожну дитину щасливою. Але це, на жаль, не завжди можливо.

Буває, що підліток переживає складний період. Наприклад, дитина кілька разів переїжджала через війну, втратила звичне середовище, почала багато часу проводити за комп’ютерними іграми й не дуже хоче включатися в життя класу. Це не обов’язково означає, що в родині є проблема або що дитину треба терміново «виправляти».

Важливо також позбутися уявлення, що хороший/а класний/а керівник/ця — це людина, яка повністю присвячує себе дітям і фактично стає частиною кожної родини.

Освітянка порівнює класне керівництво з подорожжю поїздом: до вас приходять люди, ви певний час їдете разом, а потім вони виходять на своїй зупинці. Хтось залишає клас після 9-го, хтось — після 11-го, хтось приходить у 10-й і вже через рік іде далі. Ви пам’ятаєте цих дітей, знаєте їхні історії, можете підтримувати з ними зв’язок і після школи. Але професійна відданість не означає, що вчитель чи вчителька має відмовитися від власного життя, відпочинку чи особистих меж, зауважує Наталія Зима.

«Для мене класне керівництво — це найвищий рівень педагогічної майстерності. Я завжди сприймала його як унікальну можливість і досвід, який дала мені професія. Було дуже цінно, що вдалося побудувати хороші взаємини і з дітьми, і з батьками. І це стало можливим тому, що я навчалася в батьків, навчалася в учнів та учениць, вони навчалися в мене, а ще — ми довіряли одне одному. Тож нам вдалося сформувати ту спільноту, яка стала для нас опорою», — підсумувала Катерина Молодик.

Фото з особистого архіву співрозмовниць, а також з Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.