«Нічим не можемо допомогти»: які проблеми заважають реінтеграції молоді з ТОТ та як їх розв’язати

«Нічим не можемо допомогти», — саме ці слова почув сімнадцятирічний Сергій із Донецька, коли приїхав до Києва. Так відреагували представники поліції, зустрічаючи хлопця на вокзалі. Правоохоронці не мали готових алгоритмів та інструкцій, як посприяти сироті з відновленням документів та підготовкою до вступу до університету.

Для молоді — та й не лише — виїзд із тимчасово окупованого регіону стає складним викликом, який, на жаль, не завершується після прибуття на підконтрольну Україні територію. Проблеми з документами, отриманням державних пільг, обслуговуванням у банках, вступом до закладів освіти — усе це ускладнює реінтеграцію.

Які основні труднощі виникають у молоді з ТОТ після виїзду з окупації та як їх можна розв’язати — пояснюємо на прикладі реальних історій.

Оля, Тимофій та Сергій (прізвищ не називаємо з міркувань безпеки) хотіли виїхати з окупованих територій, щоб вступити до українських університетів. У Києві всі троє зіткнулися зі схожими труднощами: без українського паспорта вони не могли отримати банківської картки чи навіть купити абонемент у спортзал.

Від однолітків іноді чули підозри в «шпигунстві» на користь росії та стикалися з нерозумінням того, чому людям в окупації доводиться отримувати російські документи. Також підліткам бракувало української мови на вулицях Києва — їх тривожила російська, яку чули від перехожих.

Молодим людям було складно будувати соціальні зв’язки з однолітками через різний досвід дитинства, а також переконувати інших, що з людиною із ТОТ можна говорити на будь-які теми, а не лише про окупацію.

Оля з Донеччини

У 2014-му, коли почалася російсько-українська війна, Олі було сім років. Старша сестра дівчини виїхала з Донеччини ще тоді, а сама Оля вивчала українські предмети за уроками на ютубі, щоб згодом перебратися до сестри в Київ. Сестра й допомогла з адаптацією: знайомила Олю зі столицею та Україною загалом — і, як каже, дівчина, з іншим життям.

Оля склала екстерном іспити з української мови та історії України, що дало змогу отримати свідоцтво про повну загальну середню освіту. Далі за квотою-2 для абітурієнтів/ок із ТОТ вступила до університету. Перший рік навчання пішов на адаптацію до нового соціуму. Зрештою дівчина відрахувалася із закладу й вирішила вступати до іншого університету вже за результатами НМТ. 

Тимофій із Нью-Йорка (Донеччина)

Селище Нью-Йорк кілька років було на лінії фронту, а після широкомасштабного вторгнення росії опинилося в окупації. Тимофій наполягав на виїзді всієї родини, навіть був готовий іти пішки. Із другої спроби разом з мамою та братом їм вдалося виїхати з фронтової зони до Києва. Тут сім’ю тимчасово прихистила хрещена мати юнака. Хлопець пригадує, що перші дні в столиці, попри російські обстріли, здавалися прекрасними — після дев’яти днів без електрики в Нью-Йорку.

Доки мама шукала роботу та квартиру, Тимофій продовжував навчатися онлайн. Зараз він готується вступати до театрального університету й наголошує, що не сприймає себе як переселенця, а живе життям звичайної людини.

Сергій із Донецька

Юнак виїхав з рідного міста в сімнадцять років. Увесь час в окупації читав українські медіа та соціальні мережі. Оскільки Сергій не мав батьків, то після виїзду до Києва цей факт треба було довести, щоб отримати документи та пільги від держави.

У Києві на вокзалі юнака зустріла поліція, яка не знала, що з ним робити. У перші дні Сергій відчував стрес, але згодом разом із другом, який допомагав влаштуватися в столиці, почав займатися відновленням документів. Від працівників служби у справах дітей, до яких звернувся по допомогу, Сергій почув те саме, що й від поліції: у них не було розуміння, як підтримати неповнолітнього з окупації — бракувало готових алгоритмів.

Попри це, після виїзду підліток готувався до складання НМТ. Із підготовкою до тесту та з адаптацією до нового міста йому допомогли фахівчині благодійного фонду «Голоси дітей» (безоплатну психологічну допомогу можна отримати за номером 0 800 210 106).

Історії Олі, Тимофія та Сергія відрізняються деталями, але показують спільну проблему: бажання вчитися в українських закладах є головним мотивом для виїзду, однак повернення на підконтрольну Україні територію не означає автоматичної інтеграції в українське суспільство. 

Міністерство освіти і науки апелює до того, що вступ до українських закладів має бути мотивацією для виїзду, а самі ЗВО — місцем підтримки молоді з тимчасово окупованих територій. Для цієї категорії вступників та вступниць діють пільгові умови вступу, які залежать від дати виїзду та наявності документів. Однак про ці можливості мало хто знає через труднощі з поширенням інформації на ТОТ. Іноді навіть приймальні комісії університетів не обізнані з особливостями вступу молоді з тимчасово окупованих територій.

«Разом з Міністерством освіти і науки ми працюємо над тим, щоб інформувати дітей і молодих людей про можливості навчання в Україні, вступ до закладів освіти, отримання українських документів та подальшу підтримку після повернення. Водночас росія активно протидіє таким комунікаціям. Українські державні ресурси блокують, доступ до інформації в соціальних мережах обмежують, тому доводиться шукати нові канали зв’язку з молоддю, зокрема через онлайн-спільноти та інші цифрові платформи», — розповіла Олександра Дворецька, керівниця з питань політик ініціативи Президента України «Bring Kids Back UA» (ініціатива координує зусилля держави та партнерів для повернення українських дітей, незаконно вивезених або утримуваних росією).

Як показують історії трьох підлітків, вступ або повернення до навчання є лише одним з етапів реінтеграції. Молоді люди, які тривалий час перебували в окупації або були депортовані, потребують додаткової підтримки, адаптації та супроводу.

Навіть якщо державні органи розуміють, що саме треба робити для підтримки молоді з ТОТ, то на локальному рівні — в університеті чи громаді, де мешкає молода людина, — такої обізнаності часто немає. Через це молодій людині не вдається швидко й безпроблемно реінтегруватися.

Про це свідчить історія студентки, яка повернулася до України самостійно після досягнення повноліття. Наталія Гуменюк, фахівчиня з реінтеграції ГС «Українська мережа за права дитини», яка допомагала з адаптацією, розповіла: дівчина вступила до університету за квотою для молоді з тимчасово окупованих територій і розпочала навчання за спеціальністю, про яку мріяла, однак після вступу виникли нові труднощі. Студентка залишилася сам на сам із побутовими й фінансовими викликами. Допомоги ВПО та студентської стипендії було недостатньо для життя. Довелося поєднувати навчання з роботою — як наслідок, стало складніше вчитися й адаптуватися до нового середовища.

«Окремим викликом була соціальна інтеграція. Університетська спільнота сприймала дівчину як звичайну студентку, не знаючи про особливий досвід життя в окупації та самостійного повернення до України. Через це вона почувалася самотньою, особливо в періоди, коли інші студенти роз’їжджалися додому», — додає Наталія Гуменюк. 

Тож реінтеграція молоді з тимчасово окупованих територій має включати не лише доступ до освіти, а й систему підтримки під час навчання. Йдеться про наставництво, психологічний супровід, соціальну підтримку та допомогу з адаптацією в освітньому середовищі.

Важливо, щоб заклади освіти розуміли потреби таких студентів і студенток. Для багатьох із них університет стає не лише місцем навчання, а й першою громадою, яка має допомогти відчути себе частиною українського суспільства. 

Процес повернення з ТОТ не завершується в’їздом на підконтрольну територію — це лише стартова точка, після якої має запрацювати низка механізмів, що допоможуть молодій людині з фінансами, житлом, навчанням, документами тощо.

Держава підтримує дітей та молодих людей, які виїхали з ТОТ, упродовж півтора року. Це допомога з відновленням документів, юридичні консультації, психологічна та медична підтримка, доступ до освіти. Але, якщо йдеться про надолуження освітніх втрат чи соціальну адаптацію, цього часу може бути замало.

За таку різносторонню підтримку відповідає Координаційний центр із розвитку сімейного виховання та догляду дітей. Як зауважила його керівниця Ірина Тулякова, про можливості центру розповідають у громадах та в освітніх осередках, що працюють у закладах вищої освіти під час вступної кампанії — якраз для допомоги молоді з ТОТ.

Однак підтримка — точкова. Частково зробити її ефективнішою заважає й недовіра самої молоді. Наприклад, торік освітні центри розповідали вступникам та вступницям із ТОТ про можливість матеріальної та психологічної підтримки, але по допомогу звернулося лише кілька людей.

Інший приклад — локальні ініціативи з підтримки молоді з ТОТ, які можна було б масштабувати на інші регіони. У Києві успішно практикують проєкт із соціальними квартирами для молодих людей, які повернулися з окупації або депортації. Там вони можуть певний час жити із супроводом соціальних працівників/ць і психологів/инь, адаптуватися та визначитися з подальшими планами. Але подібних проєктів немає в маленьких містечках чи селах.

«Сьогодні одним із головних завдань є створення сталої державної системи підтримки. Спільно з партнерами вже розроблено соціальну послугу реінтеграції дітей та молоді. Також розширено повноваження Державної служби у справах дітей, яка тепер може супроводжувати молодих людей до 23 років. Однак виклики залишаються. Найбільша проблема — нерівномірна готовність громад працювати з такими кейсами. Громади, у яких є діти чи молодь із ТОТ, мають знати, що з ними робити. Цього зараз немає, крім деяких проактивних регіонів», — зауважила Ірина Тулякова.

З одного боку, держава намагається допомогти дітям та молоді з ТОТ: пропонує різні види підтримки, пільгові умови вступу тощо. Однак про такі можливості мало відомо тим, кому вони адресовані. Водночас історії Олі, Тимофія та Сергія доводять, що найкраще реінтегруються не ті, хто просто повернувся, а ті, хто після повернення має поруч людину або спільноту, які супроводжують на кожному етапі адаптації до нового життя.

Фото Magnific

Цей матеріал було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є виключною відповідальністю «Вчися.Медіа» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.

Над текстом працювали Анастасія Загідулліна та Інна Лиховид

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.