Гендерна рівність у школі: як пояснювати учнівству складні теми

Головна ідея гендерної рівності не в тому, щоб заперечити біологічні відмінності між чоловіками й жінками, а в тому, щоб кожна людина мала однакові права, можливості та свободу вибору незалежно від статі.

• Як учительству пояснити це дітям різного віку?
• Які акценти розставити під час розмови?
• Як загалом має виявлятися гендерна рівність у школі?
• На що звернути увагу педагогам і педагогиням, які лише починають знайомитися із цією темою?

Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Іриною Дєдушевою, гендерною експерткою, керівницею медіанапряму «Гендеру в деталях», та Анною Єфімцевою, методисткою ГО «ЕдКемп Україна», сертифікованою експерткою і тренеркою з недискримінаційного підходу в освіті.

Насамперед гендерна рівність у школі означає, що на всіх рівнях — як серед учнівства, так і серед учительства — немає гендерних стереотипів, наголошує Ірина Дєдушева. Ідеться про те, щоб діти мали однакові можливості для розвитку незалежно від статі, а їхні здібності, інтереси та майбутній професійний вибір не визначали усталені уявлення про те, що нібито «пасує» хлопчикам чи дівчаткам.

Деяких людей, за її словаи, і досі насторожує навіть саме слово “гендер”. Частина помилково вважає, що поняття гендеру заперечує біологічні відмінності між людьми або є певною пропагандою, зокрема пов’язаною з темою ЛГБТК+. 

На практиці це означає відмову від поділу на «хлопчачі» та «дівчачі» предмети чи сфери діяльності. Не варто стверджувати, що хлопці нібито схильні до STEM-дисциплін, а дівчата — до гуманітарних наук. Так само не потрібно розділяти завдання за гендерними стереотипами на уроках трудового навчання, адже хлопці так само можуть вчитися щось готувати, а дівчата — майструвати, додає експертка.

Не менш важливою, за її словами, є і повсякденна комунікація, яку використовують у школі. Наприклад, недискримінаційна мова та використання фемінітивів, що роблять видимою присутність жінок у різних професіях і сферах життя. Варто уникати й висловів на кшталт «слабка стать» чи інших формулювань, які підтримують упередження. Так само не можна покладати певні обов’язки лише на дівчат, як-от просити їх прибирати клас або витерти дошку, аргументуючи це тим, що вони «майбутні господині», або ж залучати до якоїсь допомоги лише хлопців, мовляв, вони сильніші.

Також варто звертати увагу на те, які навчальні матеріали використовує вчительство. Підручники не мають відтворювати гендерні стереотипи. У матеріалах потрібно представляти і чоловіків, і жінок у різних професіях та сферах діяльності. Якщо діти читають лише про чоловіків-науковців чи винахідників, це формує викривлене уявлення про можливості людей. Тому важливо забезпечувати гендерний баланс і серед рольових моделей, додає Ірина Дєдушева.

Крім цього, заклади освіти мають подбати про безпечну інфраструктуру: роздільні туалети з кабінками, що зачиняються, наявність засобів гігієни та загалом комфортні умови для всіх учнів й учениць.

«Гендерно чутлива школа — це насамперед простір, у якому кожна дитина почувається безпечно, незалежно від статі. У такому середовищі дитину не соромлять за вияв емоцій і не змушують відповідати нав’язаним гендерним ролям»,  — наголошує  Ірина Дєдушева.

У молодшій школі немає потреби використовувати складні терміни. Найкраще говорити про свободу вибору, право бути собою, обирати власні інтереси, заняття та майбутній шлях незалежно від статі, додає Анна Єфімцева.

Найважливіше, що має почути дитина: у кожної людини є право на емоції, мрії та інтереси. Наприклад, якщо дівчинці не дозволяють грати у футбол лише через її стать, варто поставити просте запитання: «Чи це справедливо?». Якщо хлопчика засуджують за те, що він плаче або любить танцювати, це також привід поспілкуватися про те, що кожна людина має бути собою.

«Із дітьми важливо проговорювати: якщо хлопчику подобається рожевий колір — це нормально. Якщо дівчинка хоче гратися машинками — це також нормально. Діти можуть обирати будь-які іграшки, друзів чи заняття незалежно від статі», — зауважує Ірина Дєдушева.

Такі розмови з дітьми молодшого шкільного віку варто будувати на прикладах із повсякденного життя, а також аналізуючи відомі казки чи мультфільми, пропонує Анна Єфімцева. Запитання про поведінку героїв та героїнь допоможуть критично подивитися навіть на добре знайомі сюжети й побачити, що життєвих сценаріїв може бути більше.

У середній школі експертки радять переходити до теми професійного вибору й того, як раніше гендерні стереотипи обмежували можливості людей.

«Ще донедавна жінки не мали права, наприклад, працювати машиністками метро через законодавчі заборони. Водночас історія знає чимало жінок, які ставали видатними науковицями, винахідницями чи військовослужбовицями навіть тоді, коли суспільство цього не схвалювало. Такі приклади допомагають дітям зрозуміти: багато правил, які здаються “традиційними”, можна змінювати», — додає Анна Єфімцева.

Також, за її словами, корисно ставити дітям відкриті запитання: наприклад, хто вирішив, що жінки нібито менш успішні в ІТ? Чому існує уявлення, що чоловіки не можуть бути хорошими вихователями? Чи є для цього реальні докази, чи це лише стереотипи, які передають із покоління в покоління? Це спонукатиме до міркувань та дискусій.

У старшій школі доречно переходити до складної термінології, говорити про права людини, використовувати дані соціологічних досліджень. Ірина Дєдушева радить обговорити:

• поняття «скляна стеля», яке ввели в ужиток американські феміністки в минулому столітті: воно означає перешкоди, що заважають просуватися вгору кар’єрними щаблями;
• гендерний розрив в оплаті праці;
• «штраф за материнство» (економічну невигоду, з якою жінки часто стикаються на ринку праці після народження дитини: нижчу оплату праці, повільніше кар’єрне зростання) і «бонус за батьківство» (протилежна тенденція, коли чоловіки після появи дітей можуть отримувати переваги на ринку праці, зокрема вищу зарплату);
• партнерські стосунки;
• домашнє насильство тощо.

Не менш важливо говорити й про емоції, стверджує Анна Єфімцева. Суспільство досі нав’язує хлопцям думку, що вони не повинні плакати чи виявляти слабкість, тоді як дівчатам, навпаки, приписують надмірну емоційність. Такі установки однаково обмежують усіх дітей.

«Із підлітками найкраще працює формат дискусії. З ними можна аналізувати реальні приклади сексизму в рекламі, о́брази персонажів у фільмах, комп’ютерних іграх, книжках чи блогосфері, запропонувати назвати стереотипи, які вони знають або в які вірять, а потім разом перевірити їх за допомогою фактів, статистики та логічних аргументів. Важливо не засуджувати учасників та учасниць дискусії, а створювати простір, де вони можуть критично осмислювати власні уявлення», — акцентує Ірина Дєдушева.

1. Повага до людської гідності. Важливо пояснювати, що стать — це лише одна з характеристик людини, а не критерій, який визначає її розум, здібності, цінність чи потенціал, зауважує Ірина Дєдушева.
2. Свобода вибору. Діти мають розуміти, що можуть обирати заняття, професію, спосіб самовираження відповідно до власних інтересів, якщо це не завдає шкоди іншим. Як і будь-яка свобода, свобода вибору завершується там, де починаються права й свободи іншої людини.
3. Не менш важливо формувати емпатію, взаємопідтримку та солідарність. Дитина має навчитися бачити в іншій людині насамперед особистість, а не набір стереотипних характеристик.
4. Окрему увагу варто приділяти розвитку критичного мислення. Дітей потрібно вчити помічати гендерні стереотипи, аналізувати їх і ставити запитання: «Чи справді це відповідає дійсності — чи це лише стереотип, який давно втратив актуальність?».

• Насамперед варто поглибити свої знання в цій темі. Сьогодні є чимало якісних ресурсів, присвячених гендерній рівності, зокрема «Гендер у деталях» та освітні курси, як-от «Освіта без дискримінації, мова без бар’єрів» від ГО «ЕдКемп Україна». Про цей курс ми детально розповідали в матеріалі за посиланням.
• Також Ірина Дєдушева радить учительству провести своєрідний гендерний аудит. Поспостерігати за власною поведінкою і запитати себе: «Чи не використовую я висловів, які лише підсилюють гендерні стереотипи?». Така рефлексія допомагає помітити власні упередження та поступово їх позбутися.
• Бути чесними з дітьми. Якщо учні та учениці ставлять запитання, на які педагог/иня не знає відповіді, не варто цього соромитися. Навпаки, можна чесно сказати, що відповідь потребує додаткового пошуку, а потім разом із дітьми знайти статистику, дослідження чи інші експертні матеріали та обговорити їх на наступному уроці.

«Але найкращий спосіб — бути прикладом. Повага до колег незалежно від статі, використання недискримінаційної мови, фемінітивів, відкритість до діалогу та щира цікавість до світу впливають на дітей значно сильніше, ніж будь-яка лекція. Саме повсякденна поведінка, яку діти спостерігають від дорослих у школі та вдома, формує ту атмосферу, у якій гендерна рівність стає не теоретичним поняттям, а звичною нормою повсякденного життя», — підсумувала Ірина Дєдушева.

Фото з особистого архіву Ірини Дєдушевої, а також Magnific

Спецпроєкт «Формула свободи» створено «Вчися.Медіа» за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні. Матеріал представляє позицію героїв і не обов’язково відображає позицію Фонду Фрідріха Науманна за Свободу в Україні.

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.