«Підліткові балачки» — як старшокласники Запоріжжя шукають себе та планують майбутнє
«Як жити підліткове життя, якщо над головою російський КАБ, а в голові крутиться: куди вступати і яку професію обрати?» — це одне із запитань, яке обговорює учнівство в прифронтовому Запоріжжі. Ці розмови відбуваються в межах проєкту «Підліткові балачки» — серії офлайн-зустрічей із лідерами думок: військовими, ветеранами, письменниками й артистами. Публічні дискусії проходять у підземних концертних просторах міста, де молодь може відкрито говорити про виклики війни, власне майбутнє та пошук себе.
Засновниця проєкту — Сєда Власова, освітня діячка та меценатка із Запоріжжя, менторка й наставниця для підлітків. До широкомасштабної війни вона жила в Києві, але в перший рік російського вторгнення повернулася до Запоріжжя, бо зрозуміла: хоче розвивати рідний регіон і піклуватися про місцеву молодь.
«Вчися.Медіа» поспілкувалося із Сєдою Власовою про те, яким зараз є учнівство та студентство на прифронтових територіях, а також про те, як і навіщо організовує для них безплатні зустрічі з відомими людьми.
ВІД ПОШУКУ ІДЕНТИЧНОСТІ ДО ПІДТРИМКИ ПІДЛІТКІВ У ПРИФРОНТОВОМУ РЕГІОНІ
Із дитинства Сєда Власова пов’язана з освітою. Мама працювала вихователькою в садочку, а в шкільні роки дівчина старанно вчилася та їздила на олімпіади.
Сєда Власова
Я виросла в зросійщеному середовищі, у родині кавказьких біженців. Але на мою українізацію вплинули вчительки історії та української мови й літератури.
«Пригадую, що на шкільних уроках історії квітнула русофобія, коли це не було аж так поширено. А ще мою ідентичність сформували шпаринки до світу українськості, яких було мало, та вони все ж були. Це українські телеканали з майстерними озвучками мультфільмів, і ведучі, які вели програми живою українською мовою, і українські книжки, і дитяча газета “Казковий вечір”», — ділиться Сєда Власова.
Після школи дівчина вступила на факультет журналістики Запорізького національного університету і мріяла стати спортивною репортеркою. На це її надихнув батько: у дитинстві водив доньку на футбольні матчі місцевого клубу «Металург» і читав разом з нею газету «Футбол». Саме в університетські роки Сєда Власова опинилася в проукраїнській спільноті: викладачі й викладачки просили спілкуватися на заняттях виключно українською.
Останні п’ять років Сєда Власова працювала в Малій академії наук, де очолювала креативні комунікації, ще півтора року — креативною директоркою в благодійному фонді savED, який займається допомогою деокупованим та прифронтовим громадам. Рік тому Сєда перейшла в бізнес і розвиває благодійні проєкти самостійно, зокрема й фінансує їх. Ініціативи спрямовані на підлітків Запоріжжя як цільову авдиторію:
«Якщо сфокусуватися на вузькій ніші, буде гарний результат. Я зосереджена на рідному Запоріжжі та роботі з підлітками і мрію, щоб активні громадяни на місцях теж ставали амбасадорами регіонів і брали за них відповідальність».
ЗУСТРІЧІ З ПІДЛІТКАМИ В ПІДЗЕМНИХ ПРОСТОРАХ
Наприкінці грудня 2024 року Сєда Власова запустила власний незалежний благодійний проєкт «Підліткові балачки» — серію офлайн-зустрічей лідерів думок із молоддю Запоріжжя. Регулярно події відвідує приблизно пів сотні людей: більшість із них — це учасники/ці спільноти, а ще частина приходить за рекомендацією друзів. Для керівниці проєкту важливо, щоб молодь відвідувала зустрічі за власним бажанням. Наразі в спільноті є підлітки зі шкіл, профтехів, позашкільних закладів, університетів, а також із місцевого юнацького руху «Байда» та формаційного проєкту «Ліга Лідерів».
«Моя спільнота відкрита для всіх. Буває, іду вулицею, бачу дітей, які байдикують під супермаркетом, а з їхніх телефонів лунає російське чорті-шо, і розумію, що саме їх маю залучити до балачкової спільноти. Вмотивовані діти й так прийдуть, а мені цікаво розширювати авдиторію і залучати тих, хто не знає про проєкт», — ділиться Сєда Власова.
Для цього освітня діячка активно популяризує «Підліткові балачки» в соцмережах, відвідує заклади освіти й спілкується з директорами шкіл, щоб запросити до спільноти нових учасників та учасниць.
Під час зустрічей підлітки спілкувалися зі співаком Володимиром Дантесом, поетом та військовослужбовцем Сергієм Жаданом, керівницею медичної служби «Ульф» Аліною Михайловою, ветераном Олександром Тереном, ветеранкою Оленою Риж, засновником видавництва «Лабораторія» Антоном Мартиновом, комікесою Наталією Гаріповою, прем’єр-міністеркою Юлією Свириденко (тоді вона була міністеркою економіки), учителем фізики та інформатики Русланом Ігоровичем, льотчиком армійської авіації ЗСУ Володимиром «Крижиком». Наразі триває другий сезон проєкту.
«Молодь любить балачки з військовими, а військові — моїх хлопців і дівчат: потім діляться, що для них ці зустрічі терапевтичні, адже відчувають, що їхній досвід цікавий і потрібний. Що це, як не win-win?» — розповідає Сєда Власова.
Організація зустрічей, пошук приміщення, добір теми розмови, поширення анонсу та запрошення підлітків через анкети й реєстраційні форми, бронювання готелю для гостей, створення мерчу й закупи книжок, які дарує авторам найкращих запитань, — усе це на Сєді Власовій.
«Після заходів я, звісно, виснажена, але щаслива, бо свідома місії, яку поклала на себе сама: я бодай на дрібочку повертаю дітям відчуття дитинства, мотивую двіжувати, мріяти та діяти», — додає активістка.
ЯКОЮ Є МОЛОДЬ У ПРИФРОНТОВОМУ ЗАПОРІЖЖІ
Сєда Власова бачить у молоді Запоріжжя ініціативність і великий потенціал. Вона розповідає про семикласників/ць, які розробляють застосунок на основі штучного інтелекту для автоматичного добору технологій відновлення будівель, які зруйнували росіяни. Або про учнів та учениць місцевої школи, що створили гурток і знімають фільми, які виходять у прокат у місцевому кінотеатрі.
Не менше захоплюють підлітки, які цікавляться літературою, здебільшого ветеранською. Щойно Сєда Власова згадує в соцмережах якусь книгу, вони одразу пропонують прочитати та обговорити її разом.
«Я внескую в молодь, вкладаю час, увагу та ресурси, щоб вона могла розвиватися. Саме завдяки цим дітям і підліткам ми матимемо гарне майбутнє. Я часто жартую, що вкладаюся в них, бо хочу мати спокійну старість. Або не жартую…» — зауважує освітня діячка.
Для підлітків і молоді Запоріжжя Сєда Власова стала менторкою, наставницею, безпечною дорослою, якій довіряють. Вона активно спілкується не лише з молодими людьми, а й з освітянами та батьками, які нерідко самі звертаються з проханням долучити їхніх дітей до спільноти.
Зважаючи на досвід Сєди Власової в освіті, дорослі запитують у неї, як екологічно допомогти підліткам визначитися з власними інтересами та напрямами розвитку. Попри природне хвилювання, вони відпускають дітей на заходи й зустрічі, адже розуміють, наскільки важливими є спілкування з однолітками, нові знайомства й відчуття належності до спільноти.
«Я завжди хвилююся, щоб дорогою до нашої балачкової локації з моїми хлопцями й дівчатами нічого не сталося. Але іншого вибору немає: або жити в постійному страху, або вишукувати світло за найтемніших часів. Як прифронтове місто, ми розуміємо, що російська загроза нікуди не зникне найближчим часом», — розповідає Сєда Власова.
ПРО ЩО НАЙЧАСТІШЕ ЗАПИТУЄ МОЛОДЬ
Зазвичай учнівство розпитує про те:
- яку професію обрати та ким бути;
- як реалізуватися без коштів і зв’язків;
- як бути собою попри все та впоратися з булінгом.
«Я не вказую дітям, які рішення варто ухвалити, ким стати, куди вступати. Натомість формую в них самозарадність, показую множинність кар’єрних шляхів. А ще наголошую: професію не обирають раз і назавжди, тож за потреби можна змінити сферу, стати світчером (людиною, яка кардинально змінює кар’єру, — ред.)», — зауважує співрозмовниця.
Продовжувати діяльність Сєді Власовій допомагають відгуки, які вона отримує від молоді:
«Для мене цінно, коли хлопці й дівчата з моєї спільноти пропонують допомогу: розкласти стільці, посунути диван чи прибрати залу після заходу, розіслати запрошення учасникам тощо. Вони між собою спілкуються, а я тішусь, що творю свідому спільноту, де діти дружать та спільнотворять!» — ділиться освітня діячка.
Сєда Власова зберігає всі відгуки «своїх дітей» та перечитує їх у складні моменти. Вони трапляються, коли доводиться чути звинувачення в тому, що благодійні проєкти — це лише спосіб здобути медійність чи створити базу для того, щоб зайти в політику.
Із часом Сєда Власова помітила, що їй легше знаходити спільну мову зі свідомими підлітками та студентством, ніж із частиною дорослих, яких потрібно переконувати в очевидних речах:
«Якщо доросла людина досі не зрозуміла, чому потрібно перейти на українську мову, я не витрачатиму часу на її перевиховання. Натомість у комунікації з підлітками я готова до гри в довгу: вони в мене open-minded, а я в них менторка, яка готова танцювати гопака з бубнами, щоб залюбити в українське або надихнути на активізм. Я не маю права впадати в розпач — точніше, мій внутрішній цензор, якого часто називають токсично-позитивним, мені це забороняє. Втім, уся наша активна спільнота прифронту не має ані емоційного ресурсу, ані часу чубитися. Ми маємо внескувати в дітей, скільки стане сил: мусимо лаштувати тил, за який не буде соромно».
Фото з архіву Сєди Власової
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:
