«Тут не борються з природою дитини, а враховують її»: цікаві факти про шведські садочки й школи

У садочках та школах Швеції діти звертаються до педагогів/инь на «ти», змалку вивчають орієнтування на місцевості та фінансову грамотність, класи тут не перевантажують яскравими деталями, щоб не створювати зайвого інформаційного шуму, а чітке планування та передбачуваність на заняттях допомагають зменшувати стрес і тривожність в учнівства.

Такими спостереженнями з «Вчися.Медіа» поділилася освітянка Катерина Яковчук-Бесараб, яка нещодавно в межах освітньої подорожі відвідала мережу шведських садочків і шкіл Raoul Wallenberg skolan, заснованих на честь місцевого дипломата Рауля Валленберга, який урятував тисячі угорських євреїв під час Другої світової війни (створив цю мережу закладів Пер Егон Йоханссон у 2006 році — ред.).

Більше про те,

• як працюють садочки й школи у Швеції;
• на які цінності спираються в роботі з дітьми;
• чому вирішили повернутися до паперових підручників;
• як забезпечують інклюзивність та доступність у закладах освіти;
• чому роблять акцент на практичності знань і як це виявляється,

читайте в матеріалі.

У всіх школах та дитсадках Швеції навчання побудоване на загальних цінностях шведського суспільства, як-от: демократія, рівність, недискримінація, повага до людської гідності та життя. І вони не лише зафіксовані на папері — їх активно впроваджують у закладах освіти щодня.

У мережі освітніх закладів Рауля Валленберга, окрім загальнонаціональних цінностей, виокремили ще чотири ключові чесноти, які послідовно розвивають у дітях:

• чесність;
• співчуття;
• хоробрість;
• активна дія.

«Незалежно від того, чи змінює дитина школу або садочок, ці цінності залишаються сталими й супроводжують її протягом усього навчання. Взагалі у Швеції між дошкіллям та школами є чітка наступність», — ділиться Катерина Яковчук-Бесараб. 

Як виявляються цінності в щоденному житті садочків та шкіл Швеції?

Освітянка розповідає: цінності — частина освітнього середовища, тому діти щодня взаємодіють із ними. Вони знають їх, розуміють і можуть легко пояснити, що означає кожна з них.

Наприклад, в одному з дитячих садків облаштували невелику тематичну бібліотеку, де позначили, у якій книжці можна дізнатися про ту чи ту цінність. Ці книжки батьки можуть узяти додому, щоб поговорити з дітьми на певну тему. Поруч вихователі/ки також зробили підказки, які запитання поставити дитині, на що звернути увагу під час такої бесіди.

У школах цю роботу продовжують у різних форматах: учні та учениці втілюють творчі проєкти, оформлюють тематичні виставки, готують презентації та малюнки. Важливо, що ці роботи не ховають у папках після завершення проєкту — вони стають частиною шкільного простору й постійно залишаються на видноті.

Ще однією цікавою практикою є спеціальні дипломи, розташовані на відкритому місці у шкільній їдальні, де їх може роздивитися кожен і кожна. Їх вручають дітям за вияв певної цінності. У дипломі детально описують конкретну ситуацію, у якій дитина, наприклад, виявила хоробрість, співчуття чи чесність, а також пояснюють, чому саме цей вчинок є важливим для шкільної спільноти.

За її словами, така системна робота значною мірою пояснює суспільну згуртованість Швеції. Держава багато інвестує у формування свідомих громадян, які розуміють відповідальність перед суспільством. Навіть готовність сплачувати високі податки там сприймають як особистий внесок у добробут країни.

Крім цього, у школах активно розвивають учнівське самоврядування, або ради. До них входять по два представники/ці від кожної паралелі — від наймолодших дітей до старшокласників. Це дає змогу кожному та кожній бути почутими. Учнівство висловлює свої ідеї, обговорює їх із педагогами/инями та адміністрацією. Звісно, не всі пропозиції можна реалізувати, але діти завжди отримують аргументовану відповідь: чому певну ідею наразі неможливо втілити або що потрібно зробити, щоб її вдосконалити.

Читайте також:

Як формувати громадянську позицію через учнівське самоврядування: кейси шкіл

Значна частина матеріалу, який вивчають діти у Швеції, має безпосередній зв’язок із реальним життям. Це помітно вже в дитячому садку: його програма не побудована навколо жорстко визначених тем. Однією з ключових компетентностей вважають уміння дитини знаходити власний інтерес і розвивати його.

Якщо група захопилася динозаврами, саме вони можуть стати темою навчання на кілька тижнів або навіть місяців. Якщо дітей зацікавили космос чи комахи — вихователі не переривають інтересу лише тому, що настав час переходити до іншої теми. Навпаки, дітей спонукають глибше досліджувати те, що їх справді захоплює.

«Наприклад, під час однієї з прогулянок у садочку діти помітили сліди тварин і захотіли з’ясувати, чиї вони. Тож вихователька принесла книжки про тварин, роздрукувала зображення слідів різних мешканців місцевих лісів. Згодом діти звернули увагу, що й люди залишають після ходьби сліди: тоді вони почали обводити власні стопи, вимірювати й порівнювати їхній розмір, підписувати свої обведені сліди. Так звичайна дитяча цікавість непомітно привела їх до читання, письма й перших обчислень. Але вони робили це не тому, що так написано в програмі, а тому, що їм самим стало цікаво», — ділиться спостереженнями Катерина Яковчук-Бесараб.

За її словами, проєктне навчання у Швеції — це коли одна ідея природно породжує наступну. Ніхто не поспішає завершити тему за один день лише тому, що так записано в календарному плані.

Такий самий підхід продовжують і в школі. Наприклад, під час одного з проєктів на уроці ручної праці (slöjd) діти створювали м’які іграшки: спочатку малювали ескізи своїх персонажів, потім шили їх, вигадували історію, писали про них невеликий текст, а наприкінці — створювали анімацію за участю власних героїв.

Крім цього, значну увагу в закладах освіти приділяють практичним навичкам. Наприклад, уже з першого класу діти вчаться орієнтування на місцевості. Спочатку це прості схеми шкільного подвір’я чи школи, пізніше — орієнтування у відкритому просторі. Також обов’язково потрібно опанувати плавання. Часто є практичні заняття з порятунку на льоду. Ці вимоги пов’язані з тим, що у Швеції багато водойм та лісів, тож кожен і кожна має вміти давати собі раду на природі.

Крім цього, у 6–7-х класах учнівство опановує предмет «Домашня економіка»: вчиться складати бюджет, готувати прості страви, ухвалювати господарські рішення без шкоди для довкілля тощо.

Читайте також:

Як працюють дитячі садки в Канаді: усе про навчання, інклюзію, роботу вихователів, харчування та державний контроль

Ще одна особливість шведських закладів освіти — підхід до візуалізації. Якщо в українських школах часто можна побачити класи, де стіни повністю завішені плакатами, яскравими ілюстраціями, різнокольоровими написами, які створюють інформаційний шум, то у Швеції класні кімнати максимально нейтральні, розповідає Катерина Яковчук-Бесараб.

На стінах майже немає декору. Єдина інформаційна зона — це стіна біля дошки. Саме там розміщують важливу інформацію, як-от план уроку або дня. Решта класної кімнати залишається візуально спокійною і не перевантажує дитину.

Для цього, наприклад, у школі перед початком заняття педагог/иня розміщує на дошці прості піктограми, які показують, що саме відбуватиметься сьогодні на уроці: чи буде тест, які матеріали потрібно підготувати, що робити після завершення завдання, де можна знайти додаткове або яку книжку взяти, якщо все вже виконано. Коли дитина заходить до класу, їй достатньо одного погляду, щоб зрозуміти порядок роботи.

Також на дошці є візуальний таймер, який показує, скільки часу залишилося на певну діяльність. Таймер працює беззвучно, але постійно демонструє дітям плин часу. Завдяки цьому учні та учениці не хвилюються через несподіване завершення роботи, адже бачать, скільки хвилин у них ще є.

Усі піктограми — також у єдиному мінімалістичному стилі. Шведські школи навіть домовляються використовувати однакові набори символів із кількох спеціалізованих ресурсів, бо так дитина швидко впізнає знайомі позначення незалежно від класу чи школи.

Крім цього, на дошці також можуть розмістити піктограми з допустимою гучністю спілкування під час тої чи тої роботи: тиша, шепотіння, звичайне обговорення чи вільне спілкування.

Також у кожному кабінеті є великий настінний календар, де позначають дні контрольних робіт, екскурсій, свят та інших важливих подій. Щодня діти закреслюють поточну дату й бачать, що їх очікує попереду. Цікаво, що спочатку такі візуальні системи створювали переважно для дітей з особливими освітніми потребами, але згодом зрозуміли, що вони однаково корисні для всіх учнів та учениць.

Такий підхід поступово формує в дітей звичку жити без хаосу та планувати свої справи. Це помітно навіть у спілкуванні дорослих шведів. Домовляючись про зустріч, вони детально обговорюють її послідовність: де зустрінуться, куди підуть далі, що робитимуть після цього, зауважує Катерина Яковчук-Бесараб. Крім того, шведи дуже пунктуальні.

«А ще у Швеції дітей змалечку привчають стояти в чергах (до їдальні, до гірки, до автобуса тощо). Якщо на майданчику є популярна гойдалка чи батут, дитина просто займає своє місце й терпляче чекає. Це не пов’язано з дефіцитом чи жорсткими правилами. Просто змалку діти засвоюють дуже простий принцип: усі мають однакове право користуватися спільними речами. Немає потреби бути сильнішим, голоснішим чи агресивнішим, щоб отримати бажане. Достатньо знати, що твоя черга обов’язково настане», — розповідає освітянка.

У шведській системі освіти намагаються створити умови, у яких діти з ООП можуть навчатися разом з однолітками. У кожній школі працює спеціаліст чи спеціалістка з особливих освітніх потреб. Вони консультують вчительство та батьків, допомагають складати індивідуальні навчальні плани тощо. Водночас асистенти вчителя/ки в класах є далеко не завжди. Їх залучають переважно тоді, коли дитина потребує постійної фізичної допомоги, розповідає Катерина Яковчук-Бесараб.

Натомість у випадку дітей з аутизмом та РДУГ акцент роблять не на постійному супроводі когось із дорослих, а на мінімізації подразників в організації навчального середовища. Наприклад, усі діти бачать на дошці візуальний план уроку, але для тих, хто особливо потребує чіткої структури, такий самий розклад із піктограмами прикріплюють безпосередньо на парту. Дитина може після завершення кожного етапу закреслювати його й постійно бачити, що вже відбулося, а що буде далі.

Ще одним поширеним рішенням є шумопоглинальні навушники. Якщо дитина відчуває, що їй стає занадто шумно, вона вдягає навушники, які приглушують звуки, але не ізолюють від уроку.

«А ще мене здивувала гумка, натягнута між ніжками деяких парт. Виявилось, що для дітей, які постійно потребують руху, це стає можливістю непомітно ворушити ногами під час уроку. Поки верхня частина тіла залишається спокійною, ноги можуть виконувати необхідну активність. Так дитина компенсує свою потребу в русі, не заважаючи однокласникам і не відволікаючись від навчання», — ділиться освітянка.

Також деяким дітям надають спеціальні балансувальні подушки. Сидячи на них, дитина може трохи рухатися й балансувати, водночас уважно слухаючи вчителя чи вчительку та виконуючи завдання. Іншим допомагають настільні перегородки, які встановлюють на парту. Вони створюють відчуття окремого простору, допомагають зосередитися та зменшують кількість зовнішніх подразників.

Такі рішення можна побачити практично в кожному класі. У когось із учнів та учениць є навушники, у когось — гумка під партою, ще хтось користується балансувальною подушкою або перегородкою. Учитель/ка знає потреби кожної дитини й допомагає їй обрати саме той інструмент, який працює найкраще.

Крім цього, за її словами, гнучкість виявляється і під час самого уроку. Якщо вчитель/ка бачить, що клас занадто втомився або діти перезбуджені, то може оголосити «brain break» — п’яти- або десятихвилинну активну перерву. На великому таймері діти бачать, скільки часу триває перепочинок. Вони можуть потанцювати, виконати прості руханки чи ненадовго вийти в коридор, а після сигналу спокійно повертаються до роботи. Педагог/иня не намагається будь-якою ціною підтримувати абсолютну дисципліну, а вчасно реагує на потреби дітей.

А ще у шведській школі намагаються не боротися з поведінкою, а запобігати причинам її виникнення. Там переконані: чимало виявів складної поведінки зумовлені тим, що дитина втрачає відчуття передбачуваності й безпеки. Саме тому так багато уваги приділяють чіткій рутині.

«Директорка однієї зі шведських шкіл розповіла мені про випадок, коли батьки звернулися по характеристику для підтвердження РДУГ у дитини. Вдома дитина була дуже неспокійною, але в школі навпаки — без проблем навчалася й дотримувалася всіх правил.

Спеціаліст з особливих освітніх потреб пояснив батькам, що для підтвердження такого діагнозу симптоми мають виявлятися щонайменше у двох різних середовищах. Якщо ж у школі дитина демонструє стабільну поведінку, це свідчить про те, що вирішальну роль відіграють не особливості самої дитини, а організація середовища. Виявилося: в той час як у школі все було передбачуваним і структурованим, удома панувало значно більше хаосу. Саме це, на думку фахівців, і провокувало таку поведінку», — розповідає освітянка.

Цей випадок ілюструє загальний підхід до інклюзії в закладах освіти: замість того щоб змушувати дитину пристосовуватися до системи, заклад насамперед змінює середовище так, щоб максимально зменшити кількість тригерів.

Читайте також:

Освіта для дітей з ООП: як змінюється система інклюзивного навчання в садочках, школах і профтехах

Як наголошує Катерина Яковчук-Бесараб, на перше місце у шведських садочках та школах ставлять не красу оформлення приміщень чи ідеальний дизайн, а практичність, функціональність і комфорт дітей.

«У вбиральнях дзеркала та раковини розміщують на рівні зросту дітей. Так само в групі для найменших у дверях зроблено два оглядові віконця: одне — на рівні очей дорослого, інше — щоб було зручно дитині. Їй природно цікаво подивитися, що відбувається за дверима, а з таким віконцем не потрібно просити дорослого чи ставати навшпиньки. До речі, часто у Швеції в паркані навколо будівельного майданчика можна побачити віконце на рівні дитячого зросту. Природна допитливість — це те, що хочуть максимально підтримати в дітях», — пояснює освітянка.

Не менш показовою є організація місця для одягу. Замість маленьких шафок, у яких постійно накопичується безлад і не висихають мокрі речі, використовують відкриті системи зберігання. У дітей достатньо місця для кількох комплектів змінного одягу, адже вони гуляють за будь-якої погоди. У кожному садочку та школі є спеціальні сушильні шафи, які працюють за принципом великого фена. Після прогулянки весь мокрий одяг просто розвішують усередині — і вже за годину він повністю сухий.

У куточках для читання — в дитячому садку чи в бібліотеці — книжки й картки з літерами розміщені на стінах на рівні очей дитини, що сидить. Допитливість спонукатиме її взяти книжку чи спитати, яка літера написана. З погляду дизайну це незвично, адже дорослі звикли розташовувати інформацію вище. Але тут усе розміщено там, де це справді зручно дітям.

Такий самий підхід виявляється і в дитячих проєктах. Наприклад, вивчаючи цикл росту соняшника, діти спробували посадити зернята на підвіконні. Вирощування рослин так захопило їх, що вихователі швидко облаштували невеликі грядки на подвір’ї — підтримати цей інтерес.

Швеція, яку ще недавно вважали одним із найуспішніших прикладів цифровізації освіти, вирішила змінити курс. Із нового навчального року в країні заборонять використовувати мобільні телефони в школах, а акцент у навчанні знову робитимуть на книжках, письмі від руки та друкованих підручниках.

«Справді, у Швеції був період, коли вважали, що широке використання комп’ютерів значно полегшить навчальний процес і зробить його ефективнішим. Вони спробували, проаналізували результати й дійшли висновку, що не всі очікування справдилися.

Мені дуже імпонує саме такий підхід. Вони не шукають винних і не намагаються виправдовувати попередні рішення. Натомість сприймають освітню політику як процес постійного пошуку: якщо певне рішення не працює так, як очікували, його змінюють», — наголошує Катерина Яковчук-Бесараб.

Це не означає, однак, що шведські школи повністю відмовилися від цифрових технологій. Комп’ютери й надалі активно використовують, але вже як інструмент, а не як основний спосіб навчання. У початковій та середній школі кількість ноутбуків складає приблизно третину від кількості учнів та учениць. Зазвичай гаджети використовують для презентацій і групових проєктів.

У Швеції всі діти, починаючи з дитячого садка, звертаються до дорослих просто на ім’я та на «ти».

«Для нас це звучить незвично, але саме тут виявляється один з найсильніших аспектів шведської педагогіки. Авторитет учителів не будується на формальному звертанні чи дистанції. Він виникає завдяки особистості самого педагога чи педагогині, ставленню до дітей, професійності та послідовності», — зауважує освітянка.

Також у школах усі педагоги/ині, включно з адміністрацією, обідають разом із дітьми. Будь-то з учнів та учениць може сісти там, де є вільне місце.

Крім цього, упродовж дня діти мають дві тривалі перерви, коли школа виходить на подвір’я. Разом із ними виходять і всі вчителі/ки. Проте вони не стоять осторонь, виконуючи функцію наглядачів.

Шкільне подвір’я поділене на різні активності: десь можна грати у футбол, десь танцювати під музику, десь користуватися спортивним інвентарем або просто спокійно відпочивати. Дорослі перебувають поруч із дітьми, підтримують їх, іноді беруть участь у спілкуванні чи грі. Тож дитина бачить педагога чи педагогиню не лише як людину, яка оцінює її знання, а як дорослого, який є частиною її щоденного життя. Саме завдяки таким простим моментам поступово формується взаємна довіра.

Катерина Яковчук-Бесараб стверджує: у Швеції авторитет педагогів не потребує постійного доведення. Утім, якщо певна родина принципово не погоджується з підходами конкретної школи, адміністрація не намагається змінити всю систему через одну скаргу.

«Кожен заклад має чітко сформульовані цінності й не змінює їх залежно від вимог окремих батьків. У шведських закладах освіти діє інший принцип: для всіх існують однакові правила. Якщо вони не відповідають очікуванням конкретної сім’ї, завжди можна обрати інший садочок чи школу. Саме така послідовність, повага до особистості й чіткість правил створюють атмосферу взаємної довіри, у якій і діти, і педагоги, і батьки добре розуміють свої ролі та відповідальність», — підсумувала Катерина Яковчук-Бесараб.

Фото з особистого архіву співрозмовниці

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.