«Буба»: роман про перше кохання, зміну ролей у родині та бридж

У модельних програмах із зарубіжної літератури для 5–9-х класів — чимало нових, сучасних творів, яких за старою (єдиною для всіх) програмою не вивчали. Серед таких — роман «Буба» польської письменниці Барбари Космовської, який обговорював книжковий клуб «Вчися.Медіа».

Твір вивчають за такими модельними програмами:

• у 8-му класі — «Зарубіжна література. 5–9 класи» від авторського колективу Ольги Ніколенко (твір на вибір); «Інтегрований курс літератур (української та зарубіжної). 7–9 класи» від колективу Ольги Ніколенко (твір на вибір);
• у 9-му класі — «Інтегрований курс літератур (української та зарубіжної). 7–9 класи» від колективу Таміли Яценко (позакласне читання).

Ми зібрали кілька пропозицій від учасниць клубу, які теми можна обговорити з учнівством, вивчаючи цей роман. 

«Буба» — дотепна історія польської дівчини на ім’я Агнешка, яку всі кличуть Бубою. Батьки Буби захоплені своїми кар’єрами: її мама, Марія, пише любовні романи, а тато, Павел, веде шоу на телебаченні. Старша сестра Олька, яка живе окремо із чоловіком Робертом та маленьким сином Францішеком, марить славою кінозірки й регулярно наміряється розірвати шлюб.

Найбільше уваги Бубі приділяє дідусь — його почуття гумору й підтримка не раз рятують дівчину від поганого настрою. Найбільшим недоліком дідуся Генрика є любов до азартних ігор — більш-менш контрольована, вона, зрештою, може бути небезпечною.

У своїй сім’ї Буба здається найдорослішою: вона береже дідуся від його згубного хобі, розраджує матір і батька в їхніх творчих кризах і навіть рятує шлюб сестри. Здається, Буба єдина переймається тим, що її племінник Францішек відстає в розвитку: із дитиною мало займаються, тож вона досі не говорить.

Буба попри все прагне уваги своєї родини, але поступово дізнається, що в житті бувають значно складніші ситуації, ніж та, у якій опинилася в сім’ї вона сама.

У «Бубі» Барбара Космовська порушує широке коло тем, серед яких:

• перше кохання й розчарування;
• вибір між любов’ю та дружбою, ревнощі й конфлікти між підлітками;
• пошуки себе й бажання наслідувати певні стандарти краси;
• становлення молодої особистості, набуття впевненості в собі завдяки професійним успіхам;
• токсичні стосунки в родині (інфантильні батьки (це і батьки Буби, і Олька із Робертом), які не приділяють уваги дітям, батьки-алкоголіки, авторитарні батьки — бабуся Буби); 
• азартні ігри (захоплення Буби бриджем показане радше у площині математичних розрахунків та здорової змагальності, але така гра на гроші може бути вкрай деструктивною для людини);
• зрада в подружжі і вплив цієї ситуації на інших членів родини;
• сектантство й псевдорелігії (на щастя, родині вдається врятувати Марію від «гуру», однак шарлатанці вдається винести із квартири чимало майна).

На кожній із цих тем можна побудувати цікаву розмову, опрацювати у форматі есе, ініціювати пошукове дослідження.

Водночас учасниці клубу висловили спільну думку: імовірно, не всі ці теми знайдуть емоційний відгук в учнівства 8-х класів. Тож тут учитель чи вчителька, знаючи своїх підлітків, може обрати, на чому ліпше зосередитися, а що оминути увагою.

Щоб учителі й учительки могли швидко повторити зміст твору перед уроком, ми підготували таблицю зі стислим переказом розділів і найяскравішими цитатами з деяких із них. 

Стислий переказ та найцікавіші цитати

• Документ

Завантажити тут:

У Польщі роман видали 2002 року (український переклад вийшов значно пізніше). Реалії життя в Польщі «нульових» не такі й далекі від розуміння сучасних підлітків, однак юні персонажі й персонажки роману ще не мають мобільних телефонів та комп’ютерів, а їхні плеєри програють диски. Вони більше часу проводять в офлайні: за паперовими книжками, у кіно, на прогулянках, на різних гуртках (наприклад, Мілош, хлопець Буби, захоплюється орнітологією).

Деякі реалії однаково доведеться погуглити: наприклад, хто такі репатріанти до Польщі? Якою є машина «Трабант», вироблена в Східній Німеччині? Чому цієї країни вже не існує? Такі пошуки розширять уявлення про події роману —  і про історію Європи загалом.

Тут можна «прокинути місток» із сучасністю: покоління Буби за віком відповідає батькам і матерям сучасного учнівства. Це може стати підґрунтям для розмови: чи схожим було життя в Україні на те, що описане в романі, на початку 2000-х? Які страхи й сподівання мали тодішні школярі й школярки? Чи розуміють сучасні дорослі зображених у романі підлітків?

Деякі жарти в тексті (наприклад, про економіку й політику) будуть зрозумілі радше дорослим, ніж підліткам, тож цей роман — гарна нагода для батьків розділити із дітьми читацький досвід.

Постійна учасниця книжкового клубу, Ірина Силюк, учителька української мови та літератури Єзупільського ліцею Єзупільської селищної ради Івано-Франківської області, зауважила: можливо, підлітки сприймуть книжку не так захоплено, як дорослі, адже на сторінках роману дуже багато уваги присвячено родинним стосункам — спілкуванню з батьками, дідусем, сестрою. Дорослим така тема може бути ближчою: вона викликає щемливі спогади про дитинство, юність. А от шкільного життя у творі менше: приблизно до середини книжки зображення шкільних буднів немає — лише згадки про те, що Буба відвідує ліцей і скаутський гурток.

З іншого боку, у другій частині шкільне життя стає ледь не центральною темою: Буба будує стосунки із Мілошем, який у неї закоханий, дружить з Агатою — розумною дівчиною, яка ледь не щодня переживає знущання батька-алкоголіка.

Цікаво, що зображена система освіти більше схожа на ту, яку Україна наразі будує: старшокласники відвідують ліцей, де вчитимуться не менш як до 18–19 років. Те, що вони цілком комфортно почуваються в таких обставинах, може розвіяти страхи учнівства щодо 12-х класів.

Важливою темою роману є зміна ролей у родині. Буба знає про всі материні справи, натомість пані Марія забуває про доньчин день народження. Марія більше схожа на підлітку, ніж на дорослу жінку. Вона швидко захоплюється ідеями та людьми, але, скажімо, не знає, у якому ліцеї навчається її донька. Так мати потрапляє в комічну, але насправді сумну ситуацію, коли під час батьківських зборів шукає свою дитину в геть іншому навчальному закладі. При цьому жінці не спадає на думку, що це її власна провина, а не Бубина.

Тато Буби, Павел, щодня питає її, як справи, але ніколи не чекає відповіді. Можна разом поміркувати: це свідчить про байдужість до доньки — чи лише про заклопотаність? Чим зайняті думки батька в цей момент? Чому так відбувається? Натомість Буба швидко помічає, що батько став сумний і втратив життєрадісність — і здогадується, що той має проблеми із роботою. Такі спостережливість й емпатійність не завжди притаманні підліткам Бубиного віку.

Водночас, наголошує Ірина Силюк, можна звернути увагу й на епізоди, у яких дідусь вчить Бубу відстоювати особисті кордони.

Ідеться, зокрема, про ситуацію, коли Буба не дає подрузі Йольці зошит із фізики — і та карає Бубу мовчанкою. Дідусь слушно підмічає: друг — це людина, яка може попросити тебе про допомогу, але й відмову сприйме належно, не образиться. Ця репліка наштовхує читачів і читачок на думку, що Йолька маніпулює почуттями Буби.

Цікаво порівняти, як ставиться до Буби Йолька — і як з нею поводиться Агата: вона не зближається із головною героїнею різко, довго її вивчає, спостерігає, вибудовує стосунки поступово. Буба ніби «складає тест на подругу» — це формулювання може стати ще однією точкою входження в дискусію про дружбу на матеріалі роману.

Із образом Агати пов’язана складна проблема алкоголізму в родині: батько Агати самотній, втратив роботу, тож почав пити — і зриває злість на доньці. Агата лишається вдома, щоб захистити від батька молодшого брата. Вона не може попросити про допомогу, адже не хоче ставати предметом жалості як «донька алкоголіка». На контрасті із родинною ситуацією Агати, яка попри «нелюдський біль» продовжує любити свого тата, Буба розуміє, що сама перебуває у значно простіших обставинах.

Обговорюючи цю тему із учнівством, можна ненав’язливо нагадати про різні лінії довіри, наприклад Національну гарячу лінію для дітей та молоді: 

• телефон: 0 800 500 225 зі стаціонарного та мобільного (а також короткий номер 116 111 з мобільного);
• телеграм: @CHL116111; 
• інстаграм: childhotline_ua;
• фейсбук: https://www.facebook.com/childhotline.ukraine.

Інша учасниця книжкового клубу «Вчися.Медіа», Ірина Кірічек (викладачка української та зарубіжної літератури КВЗО «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради) радить звернути особливу увагу на гумор у романі. Джерелом дотепів, зокрема, є діалоги Буби й дідуся Генрика, репліки дідуся до інших персонажів. Пан Генрик жартує грубувато: вдає, що недочуває, щоб покепкувати зі співрозмовника, чіпляється до слів, перекручує все на свій лад. Скажімо, із візиту персонажки на прізвище Коропова він висновує, що сьогодні рибний день. Його гумор близький до народного. 

Ще одне джерело гумору — поведінка Бубиних батьків, яка не відповідає усталеним уявленням про те, якими мають бути дорослі, і несподівані коментарі хатньої робітниці, Ані Барташової.

Зверніть увагу: у тексті є жарт про спідню білизну, поєднаний із жартом про релігію. Якщо у класі є підлітки, яких це образить чи, навпаки, занадто збудить, можливо, варто оминути цей епізод увагою (зрештою, він не має особливого значення для розгортання фабули).

Інша тема для обговорення — еволюція персонажки: «Звісно, можна прочитати деякі фрагменти із цього твору, але тоді в читачів і читачок не буде цілісного уявлення про те, як Буба із невпевненої в собі дівчинки із сім’ї, де вона фактично єдина доросла людина, стала супербриджисткою і математикинею, яка заробила грошей і подарувала улюбленому дідусеві телевізор. Це дуже зворушливий момент, який втратить емоційну силу без контексту», — наголошує Ірина Кірічек.

А образи Мілоша й Адася можна розібрати як протилежні моделі маскулінності: 

• Адась не сприймає Бубу як дівчину, поки не бачить, що за нею упадають інші хлопці, тобто пріоритетом для нього є яскрава зовнішність; він слухняно підхоплює всі інтереси Йольки, аби лише бути поруч із нею, не виявляє індивідуальних зацікавлень;
• Мілош натомість має власні гобі, однак не нехтує й інтересами Буби, вони знаходять спільні заняття, цікаві обом; Мілош захищає Бубу від нападок Йольки; після чарівного перевтілення Буби Мілош висловлює жаль: тепер усі розумітимуть, яка Буба чудова (раніше це буцімто бачив лише він). 

Цікавою темою для обговорення може бути те, чи є маскулінність Мілоша токсичною: наприклад, він ревнивий і схильний звинувачувати Бубу в зраді. Чи можна назвати їхні стосунки із Бубою здоровими? Якщо вони одружаться, то чи не повторять помилок Бубиних батьків у вихованні дітей?   

Один із ключових персонажів «Буби», дідусь Генрик, — ветеран Другої світової війни. Він воював в Армії Крайовій (АК), яка, зокрема, боролася і проти Української повстанської армії (УПА). 

На випадок, якщо в зацікавленого учнівства з’являться щодо цього питання, кандидатка історичних наук, методистка ГО «Вчися» Юлія Топольницька радить: 

Контекстуалізуйте епоху: поясніть дітям, що 1939—1945 роки — це час, коли звичайні правила життя зламалися. На українських землях одночасно діяли АК, УПА, совєцькі партизани тощо. Усі вони боролися проти нацистських окупантів, але кожен мріяв про своє: зокрема, Армія Крайова хотіла відбудувати Польщу в довоєнних кордонах, а Українська повстанська армія боролася за незалежну Україну. Обидві сили були патріотичними, обидві воювали проти нацистів, але їхні мрії про майбутнє не збігалися. Це й призвело до конфлікту між ними на тлі великої трагедії всієї війни.

Читайте також:

«140 децибелів тиші»: історія про відданість, байдужість та музику

Розгляньте людський вимір: коли читаємо про цього персонажа-поляка, варто зосередитися не на тому, в якій армії він воював, а на тому, яка він людина. Що ним керувало? Любов до рідного краю? Бажання захистити свою родину? Чесність і благородство? Люди тоді, як і зараз, робили вибір. Дідусь Буби міг стати в лави АК, бо вірив: так він найкраще послужить своєму народові. Це не робить його поганим, навіть якщо його армія мала конфлікти з українськими силами. 

Застосуйте диференційований підхід: слід розрізняти дві речі — політичні рішення керівництва й особисті якості людей. Персонаж може бути мужнім, добрим, справедливим, навіть якщо організація, до якої він належав, воювала проти українських сил. Людська гідність не залежить від того, під яким прапором хтось воював, а від того, як він поводився з іншими людьми. 

Залучіть сучасний контекст: Польща — друг України. Коли почалася велика війна, поляки відкрили свої домівки для мільйонів українців. Польський уряд підтримує нас у світі, польські волонтери везуть допомогу на фронт. Це показує, що народи можуть вчитися на помилках минулого й будувати нове майбутнє разом. Те, що колись розділяло наших предків, сьогодні нас об’єднує — це любов до свободи та ненависть до агресора.

А ще, як слушно нагадала постійна учасниця книжкового клубу Тамара Уманська (учителька зарубіжної літератури й заступниця директора з виховної роботи Кремінського ліцею № 5 Кремінської міської ради Луганської області, учасниця конкурсу «Учитель року» із зарубіжної літератури), сама Барбара Космовська — серед тих письменників, які щиро підтримують Україну. Зокрема, вона передала лист підтримки українським учням та ученицям на урок зарубіжної літератури, який проводила професорка Ольга Ніколенко. Це яскравий приклад того, що сучасні поляки, свідомі того, хто є агресором в українсько-російській війні, обстоюють справедливість.

Фото naszeslubice.pl, recenzjeoptymisty