«Історичний двіж» — як учителька організовує мандрівки Україною, щоб учні й учениці могли доторкнутися до історії

Марія Воротило працює вчителькою історії в одній із приватних шкіл Києва. Після роботи повертається додому й далі викладає історію як репетиторка. Кожен учень і кожна учениця розповідає на додаткових заняттях про свій день, про те, як справи в школі, скаржиться на цей світ чи ділиться успіхами. Марія називає їх «зернятками» та вірить у кожного й кожну.

Раз на місяць учителька пакує великий рюкзак і збирає дітей з усієї України, щоб вони доторкнулися до минулого та вивчали історію в русі. Марія Воротило — засновниця проєкту «Історичний двіж». За десять мандрівок з підлітками чого тільки не робили: разом піднімалися в гори, спускалися в глибокі підземелля, гуляли Бакотою та Холодним Яром і розказували одне одному страшні історії в готелях до пізньої ночі.

Марія Воротило розповіла для «Вчися.Медіа», як закохує в історію підлітків з усієї України.

Яку професію могла обрати для себе дівчинка, у якої бабуся — вчителька математики, а дідусь викладає фізику в університеті? Та будь-яку, думала колись Марія, тільки не фах педагога. У той час, коли її однолітки гуляли в парках та гралися в пісочницях, вона зі своїх трьох років ходила на прогулянки до школи, де працювала бабуся. 

«Я почувалася хазяйкою всієї школи! Алгебра, геометрія, будь-який урок — а я відчиняю всі двері, які хочу. І всі мене люблять, граються зі мною. Та коли пішла до школи навчатися, мені це не надто подобалося», — розповідає про свій несподіваний вибір Марія Воротило.

Закінчивши школу, вона не знала, ким хоче працювати. Та після розмови з мамою зрозуміла: який би фах не обрала, це не визначить усього її життя. Так дівчина віддала перевагу історії, адже це предмет, який може знадобитися в багатьох сферах та який складно вивчати самостійно.

Марія вступила до університету у 2015 році. Нещодавно відбулася Революція Гідності, тож вивчення історії знову стало актуальним. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка вона змогла знайти спільноту однодумців, а також викладачів і викладачок, які надихали працювати з людьми.

«Я побачила там справжніх маестро, які могли годинами розповідати про давньогрецьку мову, а нікому не хотілося спати. Усі слухали із захопленням та з широко розплющеними очима. Я була дуже здивована, що так можна викладати. І хотіла, щоб діти після зустрічей зі мною теж відчували здивування», — ділиться Марія Воротило.

А ще для неї, студентки, тоді було важливо заробляти, тож вирішила спробувати репетиторство. Починала з двох-трьох учнів / учениць, до яких приїжджала додому для занять. Згодом влаштувалася на роботу в школу, бо хотіла побачити, як працює система, у ролі вчительки, а не учениці. 

Спочатку Марія вчителювала в державній школі, де навчалися діти зі складних сімей, зокрема такі, у яких батьки зловживали алкоголем чи мали судимість. За словами освітянки, було відчуття, ніби розмовляє із сорокарічними людьми, які чимало бачили в житті, а не з підлітками. Їй потрібно було стати для них прикладом та безпечним дорослим.

Згодом учителька перейшла в приватну освіту. Серед її учнівства — діти, які зараз живуть за кордоном. Крім основної роботи, Марія займається різними довколаісторичними ініціативами, зокрема створює короткометражні мультфільми для проєкту «Скарб».

Як репетиторка Марія Воротило зараз навчає 170 дітей. Частина з них одразу приходить із зацікавленням до предмета, проте більшість не розуміє, чого від неї хочуть. Та вже через місяць спільної роботи діти сміються з жартів викладачки й не соромляться ставити запитання.

«Діти набундючені перший місяць і ставляться до мене підозріло. Їх дратує, що батьки привели їх на ці уроки, де постійно перепитують, як там справи. А потім я бачу, що їм цікаво. І якщо раніше на моє “Як справи?” вони відповідали “Усе нормально”, то тепер скаржаться на щось або хваляться своїми досягненнями», — додає Марія Воротило.

Учні та учениці освітянки пишаються, що змогли здивувати своїх вчителів/ок у школі знаннями історичних цікавинок. А ще шукають додаткову інформацію, сумніваються в чомусь, дискутують. Це саме те, чого прагне Марія на своїх уроках — зацікавити історією. 

Із часом заняття переростають у щось більше: наприклад, коли надворі гарна погода, Марія із «зернятами» заповнюють пекарню поблизу школи, а гості закладу слухають про те, що знову накоїв Юрко Хмельницький чи яким крутим полководцем був Петро Сагайдачний.

Марія вирішила масштабувати цю справу: вивести вивчення історії із класу в життєвий простір, щоб іще більше зацікавити дітей. Так з’явився «Історичний двіж» — проєкт, який виник із власної потреби та став важливою частиною життя засновниці. Його мета — змінити ставлення дітей до історії та створити міцну спільноту молоді, об’єднану цінностями.

«Мені здається, що багато людей цікавляться історією після таких фільмів з пригодами, як про Індіану Джонса. А ще на мене вплинув друг нашої сім’ї Юрій Руф (український поет, видавець, сценарист і громадський активіст — ред.), якого я дуже поважала та любила. Він загинув на фронті у 2022 році, але до того став для мене натхненником у світі історії. Коли його вбили, мій світ просто рухнув. Я хотіла зробити щось, аби він мною пишався», — пригадує Марія Воротило.

Коли освітянка зрозуміла, що підліткам, які готуються до НМТ, складно вивчати історичні пам’ятки, то вирішила організувати відповідну мандрівку для учнівства. Із подорожжю допомогла турагентка з Вінниці Ірина Басенко. Разом вони організували поїздку, яка націлена не лише на прогулянку чи гастротуризм, але й на освіту. А ще — на пошук людей, які «горять» своєю справою.

Перша спільна мандрівка відбулася на День Незалежності 2023 року до Кам’янця-Подільського. Після неї Марія усвідомила: справді робить для дітей щось корисне й значуще.

Як організувати історичну поїздку? Спершу Марія Воротило та Ірина Басенко узгоджують свої графіки, а відтак визначають область, куди б могли поїхати. Марія обирає історичні пам’ятки, а Ірина звертає увагу на цікаві туристичні місця.

За логістику проєкту відповідають Ірина Басенко та її помічниця: вони шукають готелі й заклади харчування, прокладають маршрути й надсилають Марії Воротило програму для погодження. Про неї пишуть у чат учасників та учасниць попередніх поїздок (а це орієнтовно сотня дітей). Після цього Марія пише оголошення про донабір у фейсбуці. Кожну мандрівку відвідує орієнтовно пів сотні дітей.

«Ми показуємо різноманіття України та успішний успіх. Для дітей, які ростуть з інстаграмом, він вимірюється в лайках та кількості підписників, але ми доводимо, що успішні ті люди, які дуже люблять те, чим займаються», — розповідає Марія Воротило.

«Історичний двіж» знайомить підлітків із локальними крафтярами, істориками, краєзнавцями та іншими людьми, які є фантами своєї справи. Марія «відокремлює» особу від локації та обговорює їх з учасниками / учасницями поїздки. Наприклад, якщо з мандрівниками спілкувалася цікава людина, але саме місце не вразило, то говорять про те, що тут можна зробити, щоб дійсно привабити туристів. Так підлітки інтенсивно генерують ідеї.

Буває і навпаки: локація дуже цікава, але там працює людина, яка не вкладається в цю справу. Тоді діти бачать приклад, як робити не треба і наскільки важливо любити те, що робиш.

«Деяких людей лякає кількість дітей, яку ми до них веземо. Іноді дорослі хочуть відразу показати свій авторитет, роблять зауваження, тому ми витрачаємо час, щоб переконати: наші діти свідомі та виховані. Утім, далі це стає очевидно», — розповідає про труднощі мандрівок освітянка.

За два роки існування проєкту учасники й учасниці «Історичного двіжу» спробували чимало, зокрема сплавлялися річкою та навіть жили в справжньому замку. Влітку Марія та Ірина організували мандрівку-експеримент для дорослих, які теж хочуть долучатися до подібних ініціатив.

Якось учасники/ці подорожей разом ходили до театру на виставу «Доця». Після неї підлітки спілкувалися з акторами й акторками про власні досвіди життя під час війни. І дехто поділився: тепер не почувається самотнім у своїх переживаннях. 

«Попри війну та всі негаразди, у дітей має бути справжнє щасливе дитинство, бо вони на це заслуговують. Ми намагаємося дарувати їм цей досвід, яскраві світлі емоції та спільноту, у якій всі підтримують одне одного», — наголошує Марія Воротило. 

Найголовніше, що відбувається з учасниками й учасницями «Історичного двіжу», — це побудова міцних зв’язків. Цього літа підлітки об’єдналися та разом пішли з картонками на протести проти обмеження повноважень НАБУ і САП. Утім, Марія хоче, щоб її учні й учениці передусім знаходили однодумців завдяки таким подіям, як історичні подорожі.

Мандри об’єднують і тих підлітків, які дуже люблять історію, і тих, кому не надто цікавий цей предмет у школі. Марія збирає їх усіх, намагаючись розповідати про минуле простою мовою та використовуючи різні цікавинки. Після цього батьки пишуть, що їхні діти отримують кращі оцінки за контрольні в школі та переказують вдома щось таке, чого не знають дорослі. А Марія витрачає не одну годину, щоб прочитати відгуки та подяки після подорожі.

Зазвичай, повернувшись із мандрівки, підлітки ходять разом у кіно та кав’ярні чи гуляють в парку, а на Різдво навіть планують зібрати вертеп у Києві. Дехто з учнів та учениць вирішує пов’язати своє життя з історією. Для них у межах проєкту створили «Історичний практикум» — можливість спробувати себе в професії та поспілкуватися з фахівцями й фахівчинями. На одному з практикумів підлітки кілька днів жили в замку в Маліївцях, де реставратори провели їм лекцію та показали, як під шарами фарби шукають фрески.

«Для мене важливо, щоб діти не повернулися після мандрівки порожніми. Хочу, щоб кожен і кожна з них взяли для себе щось корисне, щоб зрозуміли, що в них таки буде щасливе майбутнє, що вони можуть будувати своє життя та експериментувати. Я б хотіла, щоб у житті дітей були свідомі дорослі, яким можна звіритися, коли страшно. Дуже хочу бути для них другом та безпекою», — підсумовує Марія Воротило.

Фото з архіву Марії Воротило