«Найважливіше завдання для мене як ректорки — втримати студентів та працівників» — Наталія Шаховська про виклики вищої освіти в Україні
Українська вища освіта перебуває на етапі трансформацій. Зокрема, Міністерство освіти і науки України запровадило систему грантової підтримки студентства, яку держава надає для часткового покриття витрат на навчання. А деякі університети беруть участь в експерименті з різними типами управління та оновленням наглядових рад.
Однак найбільше дискусій виникає щодо укрупнення мережі закладів вищої освіти (ЗВО): до 2030 року МОН планувало скоротити мережу до 100 університетів по всій країні.
- Чи можна обійтися без укрупнення ЗВО?
- Чому необхідно децентралізувати управління в університетах?
- До чого має готувати ЗВО: до ринку праці чи до науки?
- Як штучний інтелект може змінити вищу освіту?
Про ці та інші виклики вищої освіти в умовах змін «Вчися.Медіа» поговорило з Наталією Шаховською, докторкою технічних наук, новообраною ректоркою Львівської політехніки.
ПРО РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
— В Україні триває активна модернізація мережі університетів та їх укрупнення. Суспільство досить неоднозначно на це реагує, а ще більше різних думок шириться від ЗВО, з якими це укрупнення проводять. На Вашу думку, чи можна обійтися без такого об’єднання й мати якісну вищу освіту?
З одного боку, логіка МОН у цьому питанні зрозуміла. Ми щороку спостерігаємо зменшення кількості абітурієнтів, тож саме демографічний чинник є визначальним для таких дій.
З іншого боку, у суспільстві бачимо неоднозначне ставлення до цих змін. На мою думку, передусім через те, що не зовсім зрозуміло, чим керуються, коли визначають, які заклади мають бути приєднані до інших. Можливо, якби були визначені чіткі критерії, то сприйняття такої реформи було би м’якшим.
Ми також мали досвід доєднання інших закладів (зокрема, Української академії друкарства) до структури нашого університету. Ця процедура непроста, особливо в аспектах бюрократії та роботи з людьми, адже студенти та працівники тих закладів, які приєднують, не завжди задоволені таким рішенням.
На початку ми також спостерігали певний негатив із їхнього боку, тож дуже важливо було працювати з новим колективом, говорити відверто, показувати різні можливості, які відкриває перед ними новий заклад, намагатися якомога частіше інтегрувати нових студентів та студенток у спільні для всього закладу активності.
Із викладачами ми також проводили різні семінари та тренінги. У Політехніці розроблено багато різних інформаційних систем, які використовують для автоматизації роботи університету. І, звичайно, людині, яка не працювала з ними раніше і має навчитися цього за короткий проміжок часу, може бути складно. Тому важливо надавати якісний супровід та підтримку. У нашому випадку це спрацювало та допомогло знизити загальний градус напруги.
— Раніше Ви згадували про необхідність децентралізації управління у ЗВО. Які можливості це відкриє для університетів?
Децентралізація означає надання більшої свободи дій та відповідальності керівникам інститутів. У сусідній Польщі, наприклад, викладачів до інститутів, як правило, зараховує сам декан, без додаткового погодження та підпису ректора. Це розвантажує керівництво університету, дає йому змогу займатися стратегічним розвитком закладу.
На жаль, зараз у нас такі питання, як-от призначення викладачів на посади, забирають значну частину часу ректорів. Але саме інститути краще розуміють ситуацію з викладацьким складом та студентством. Тож, на мою думку, у цьому плані вони повинні мати більше впливу — як на ухвалення рішень щодо зарахування викладачів, так і на організацію роботи зі студентами та студентками.
Окремим аспектом у цьому питанні є необхідність фінансової автономії. Ми бачимо, що в сусідніх країнах університети мають фінансову незалежність і можуть самостійно розпоряджатися власними коштами. Номінально така можливість існує і в Україні: ми маємо певні інструменти для фінансового управління. Але на практиці часто виникають труднощі, оскільки майже на кожному кроці потрібен підпис керівництва університету. Це створює бюрократичні перепони й знижує ефективність самостійного управління на рівні інститутів.
— На Вашу думку, як університетам усе ж досягти фінансової незалежності?
Повторюсь, що наші університети можуть заробляти гроші — і вони це роблять. Зокрема, надаючи додаткові освітні послуги, беручи участь у наукових та дослідницьких проєктах, виконуючи певні замовлення, отримані від приватного сектору. Це можуть бути й інші види послуг, як-от продаж електроенергії від сонячних панелей тощо.
Наталія Шаховська
Але проблема в тому, що кошти, які університети заробляють, проходять довгу процедуру, перш ніж потрапляють на рахунки закладу.
Значна частина процедури регулюється державною скарбницею, тож навіть отримавши кошти від якогось міжнародного проєкту, їх не завжди можна швидко та легко використати. Власне, це й спричиняє труднощі. Тож процес отримання цих коштів потрібно оптимізувати на державному рівні.
— В Україні також триває експеримент, у межах якого три ЗВО випробовують модель корпоративного управління, яка, зокрема, передбачає створення наглядових рад. Маючи наглядову раду, університет може змінити підходи в управлінні, знайти нові джерела для фінансування, а також стати більш конкурентоспроможним. Як Ви ставитеся до такого підходу? Чи реально застосувати таку модель в усіх закладах вищої освіти України?
Чесно кажучи, поки складно відповісти на це запитання, адже експеримент ще триває. Університети, які беруть у ньому участь, за своїми розмірами суттєво менші за Львівську політехніку. І, можливо, це й добре, бо на такому рівні допоможе краще зрозуміти, як усе працює.
Якщо порівнювати з досвідом західних університетів, зокрема європейських, то там система вищої освіти побудована в такий спосіб, що найвпливовішими зазвичай є державні університети. Вони, як правило, підпорядковуються або державі, або адміністративно-територіальним одиницям, наприклад землям, залежно від устрою певної країни.
Тож у мене виникає питання щодо ролі наглядової ради, яка фактично здійснює управління університетом. Особисто мені не до кінця зрозуміло, кому саме підпорядковується університет: МОН чи наглядовій раді? Це створює певну невизначеність у розподілі повноважень.
Однак спостерігати за цим процесом буде цікаво, адже експеримент із наглядовими радами супроводжує надання університетам певної фінансової автономії. А це, без сумніву, дуже важливий крок.
ВІДТІК СТУДЕНТСТВА ТА ЗРОСТАННЯ РОЛІ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ЯКІ ВИКЛИКИ СТОЯТЬ ПЕРЕД ВИЩОЮ ОСВІТОЮ
— Які виклики Ви бачите для свого університету та для вищої освіти загалом? Як плануєте давати їм раду?
Найважливіше для мене, як і в принципі для всієї української освіти, — утримати людей, зокрема студентів та працівників. Із початком повномасштабної війни спостерігаємо відтік вступників за кордон, особливо хлопців, які переходять межу 17–18 років. Також у 2022 році був відтік викладацького складу, хоч більшість уже повернулася до нашого закладу. Зазначу, що наші викладачі дуже добре показали себе в закордонних університетах, тож маємо докласти зусиль, щоб утримати їх тут.
Основні мої зусилля як ректорки будуть спрямовані на розвиток людського потенціалу. Насамперед ідеться про відкриття нових, актуальних освітніх програм для студентства, зокрема тих, які даватимуть змогу навчатися певний час за кордоном. Сподіваємося, що скоро це знову стане можливим для всіх [додамо, що розмова відбулася до рішення Уряду дозволити виїзд за кордон особам чоловічої статі у віці від 18 до 22 років включно — ред.].
Викладачам також плануємо надавати підтримку в написанні різних проєктів для залучення додаткового фінансування, пропонувати різноманітні стажування.
І, звісно, не менш вагоме місце посідає розвиток інфраструктури та її оновлення. Ми вже створюємо зони відпочинку, де студенти та студентки можуть залишитися після пар чи між парами й поспілкуватися. Також плануємо оновити студентську їдальню, щоб зробити цей простір комфортнішим, тощо.
— А як Ви ставитеся до використання штучного інтелекту в освіті?
Звісно, є різні думки щодо користі ШІ. Я все ж більш оптимістична в цьому питанні, але за умови правильного використання всіх його можливостей.
Оскільки серед нашого учнівства та студентства ще немає культури правильного споживання послуг ШІ, він справді може ставати проблемою. Ми, наприклад, дедалі частіше спостерігаємо, як студенти приносять роботи, повністю виконані штучним інтелектом. Часом вони намагаються хитрувати й переписувати тексти в різних моделях, щоб замаскувати використання сторонніх ресурсів. Саме тому дуже важливими є просвітницька робота та розроблення внутрішніх політик щодо користування ШІ.
Але він також може й спрощувати управлінські процеси. Ми, наприклад, плануємо використовувати різні моделі штучного інтелекту для впорядкування документообігу, зменшення паперової бюрократії та переведення процесів у цифровий формат, де це можливо. Також він може стати в пригоді для покращення пошуку інформації щодо структур та підрозділів університету.
Наталія Шаховська
Крім цього, у межах диджиталізації основних процесів ми працюємо над створенням платформи «Університет у смартфоні». Основна мета цього проєкту — забезпечити швидкий і зручний доступ до необхідної інформації та розширити можливості користувачів.
На сьогодні в нашому університеті вже є «Кабінет студента» й «Кабінет викладача» — це вебверсії, через які можна переглядати оцінки й розклад. Але, оскільки більшість усе ж користується смартфонами, ми хочемо адаптувати цю систему до мобільних пристроїв і зробити її доступнішою.
Крім цього, плануємо додати нові функції, як-от пошук вільних аудиторій у режимі реального часу, оплата за проживання в гуртожитках, перегляд рейтингу, важливих повідомлень. А для викладачів також передбачаємо можливість подавати через цю систему відомості та інші документи в електронному вигляді, без потреби дублювати їх на папері.
Наразі ми працюємо над розробкою цього інструменту, активно долучаються й самі студенти й студентки, які вже надали рекомендації щодо наповнення платформи.
ТЕОРІЯ VS ПРАКТИКА: ДО ЧОГО МАЄ ГОТУВАТИ ВИЩА ОСВІТА?
— Чи має університет, на Вашу думку, першочергово готувати фахівців для ринку праці — чи все ж розвивати академічну науку?
Я вважаю, що має бути баланс між першим та другим. Якщо порівнювати нашу систему із західними моделями, то в багатьох університетах, зокрема американських, освіта орієнтована переважно на практичний результат — отримання першої роботи. Тобто навчальні програми побудовані так, щоб дати студентству чіткі навички для входу в професійне середовище.
Водночас провідні університети, як-от Стенфордський, Массачусетський технологічний інститут та інші, поєднують практичну підготовку із ґрунтовною фундаментальною освітою. І це надзвичайно важливо, адже стрімкий розвиток, зокрема, штучного інтелекту, показує, що в сучасному світі необхідно постійно вчитися. Це правило стосується фактично всіх галузей знань.
Тому університет має бути тією інституцією, яка формує в людині навичку навчатися впродовж життя.
Наталія Шаховська
Звісно, з одного боку, університет повинен готувати людину, яка після випуску зможе успішно вийти на ринок праці. І ми не можемо допустити ситуації, коли випускникам кажуть: «Забудь усе, чого тебе вчили: це не актуально». Знання, здобуті в університеті, обов’язково мають бути релевантними до сучасних потреб ринку праці.
З іншого боку, знання, які отримують студенти в закладі вищої освіти, мають бути настільки широкими та гнучкими, щоб вони були готові не лише до першої роботи, а й до другої, третьої, четвертої і навіть п’ятої. Стара система, коли люди десятками років працювали на одному місці, не відповідає сучасному ритму життя. Тепер потрібно бути готовими до постійних трансформацій, опановувати нові сфери й швидко адаптуватися до змін.
Це ще раз підкреслює важливість того, що університет має формувати в студентства міцні підвалини, які дають змогу не просто вивчити щось конкретне, а опанувати навичку самостійного навчання.
— А як щодо дуального навчання у вищій освіті? Воно якраз-таки дає змогу поєднувати теорію та практику в співвідношенні 30 % до 70 %.
Справді, цю практику можуть використовувати університети. У Львівській політехніці є одразу кілька дуальних програм, які дають змогу студентству поєднувати навчання й роботу. Мінімум 30 % занять має бути відведено саме на теорію. Однак є кілька моделей дуальної освіти.
- Перша — німецька модель, яку частіше застосовують у сфері професійно-технічної освіти. У ній певні навчальні предмети поєднують із практичною роботою студентів і студенток безпосередньо на підприємстві. Компанії, які беруть участь у таких програмах, часто отримують додаткові стимули, як-от пільгове оподаткування тощо.
- Друга — канадська. Вона передбачає гнучкіший підхід: компанії або навіть окремі кафедри в університетах фактично працюють як R&D-центри — центри досліджень і розробок (англ. «Research & Development» — ред.). Такий формат дає змогу студентству не лише здобувати знання та практичні навички, а й працювати над власними проєктами, зокрема стартапами.
Порівнюючи ці дві моделі, можна сказати, що перша більшою мірою орієнтована на включення студентства у вже наявні бізнес-процеси, натомість канадська модель відкриває більше можливостей для інновацій та розробки власних ідей.
В Україні такі ініціативи також поступово розвиваються. І хоч не завжди формально називаються дуальною освітою, по суті вони відповідають ідеї. У нашому університеті також є кілька R&D-центрів в ІТ-галузі, які дають змогу поєднувати навчання з реальними проєктами та дослідженнями.
— Загалом в українських університетах є ще й інші види практики: навчальна, виробнича, педагогічна, де студентство якраз і має відточувати практичні навички. Але, як правило, така практика недовготривала. Багато хто каже, що місяця недостатньо, щоб зануритися в робочий процес. Тож часто така практика перетворюється на щось формальне. На Вашу думку, що варто змінити в цьому підході?
Усе залежить від спеціальності. На одних, скажімо, виробнича практика триває від трьох до шести тижнів, і цього може бути достатньо, щоб показати, як працює виробництво. В інших галузях, наприклад IT, студента чи студентку не можуть узяти лише на три тижні в робочий проєкт, який умовно триває кілька років: усе захищено правами замовників, тож компанії відверто не вигідно організовувати таку практику. Звісно, студенти можуть просто подивитися на робоче місце, виконати якесь завдання, але, на мою думку, це не те, що задумувалося від початку.
Знову ж таки, мені здається, можна звернути увагу на досвід інших країн, зокрема Німеччини, де поширена практика літніх стажувань. Університет може надати інформацію про підприємства, організації чи компанії, які готові приймати студентство на практику. Однак відповідальність за пошук місця практики лежить саме на студентах. Також часто вони мають пройти конкурс, перш ніж потрапити на стажування. Такий підхід, на мою думку, робить практику більш цінною і формує відчуття особистої відповідальності за власний професійний розвиток. Тоді вони розуміють, що практика — це не просто формальність, а реальний шанс знайти майбутнє місце роботи.
Крім того, практика, яка триває кілька місяців, однозначно має більшу цінність, адже дає змогу глибше зануритися в специфіку професії.
ЩО МАЄ ЗМІНИТИСЯ В ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТСТВА?
— Як мають змінитися підходи університетів до підготовки майбутніх фахівців?
По-перше, має змінитися виклад матеріалу. І це стосується закладів вищої освіти в усьому світі. Адже спосіб сприйняття інформації змінився: півторагодинні лекції сприймають уже далеко не всі студенти. Їхню увагу дедалі більше захоплює короткий візуал, і ми розуміємо, що це вже не про традиційну лекцію.
Як цю проблему вирішують університети за кордоном? У деяких закладах студентству заздалегідь роздають матеріали до лекції на самостійне опрацювання. А вже на саму лекцію студенти й студентки приходять для того, щоб поставити запитання. Викладачі та викладачки також можуть наголосити на важливих моментах, на які потрібно звернути додаткову увагу.
Мені здається, ця модель найбільш дієва: вона насамперед про комунікацію, яка надзвичайно важлива після років дистанційного навчання через пандемію та війну. Без сумніву, це вимагає багато зусиль, зокрема і від викладачів, але, як мінімум, можна подумати про такий формат.
По-друге, варто змінити й підхід до аналізу рівня знань студентства. Якщо для багатьох спеціальностей раніше було нормою підготувати реферат на якусь тему, то зараз через існування різних моделей штучного інтелекту такий формат не дуже раціональний. Дуже важко перевірити, чи це самостійна робота, чи ні.
І тому багато закордонних університетів повертаються до так званих джерел освіти: пропонують виконувати завдання письмово на листочку або ж усно. Звісно, це не підходить для цілої низки спеціальностей, наприклад IT. Не думаю, що написання коду на листочку — це те, що може якось покращити ситуацію. Тож потрібно працювати над механізмами, які виявлятимуть шахраювання та запобігатимуть йому.
— Чи має вища освіта коштувати дорого?
Це досить неоднозначне питання. Я б сказала, що вона має бути дорогою, але не так у плані ціни, як щодо можливості її здобути.
У більшості країн Європи вища освіта для громадян і громадянок є безплатною. Але водночас там дуже високі вимоги, щоб отримати доступ до такої освіти. Треба дуже постаратися, щоб вступити до університету.
Є й інший досвід, наприклад у США, де вища освіта дуже дорога й може коштувати десятки тисяч доларів. Але водночас там пропонують різні знижки, якщо студенти гарно себе проявляють, добре навчаються та беруть участь у додаткових активностях.
Якщо говорити про Україну, то ми всі розуміємо, що наша країна перебуває в стані війни, тож усі кошти, які спрямовані на освіту, надходять переважно з дотацій інших країн.
Я цілком розумію позицію МОН: збільшити ціну на навчання з низки спеціальностей. Та я розумію і позицію людей, які говорять: зараз і так важко жити, не всі мають змогу оплатити таке навчання.
Наталія Шаховська
Тож, на мою думку, система державних грантів є хорошою альтернативою, щоб якось урівноважити це питання, адже навіть вступники, які не потрапили на бюджет, мають шанс отримати державний грант на оплату навчання.
— Ми багато говорили про те, що мають зробити заклади вищої освіти. А на яких студентів і студенток чекають самі університети? Якими якостями вони мають володіти і як це відповідає реальності?
Найбільша проблема, як мені здається, — це те, що діти довгий час навчалися онлайн. І зараз на прикладі студентів та студенток перших курсів ми спостерігаємо проблеми із соціалізацією. Іноді їм важко спілкуватися не тільки з викладачами, а й навіть зі своїми однолітками. А це впливає і на успішність, і на загальний психологічний стан.
Учням та ученицям, які готуються вступати до закладів вищої освіти, я б порадила розвивати м’які навички й соціалізуватися ще зі школи: якомога більше брати участь у різних заходах, олімпіадах, майстер-класах, які відбуваються, зокрема, і в університетах, відвідувати дні відкритих дверей, щоб побачити, як усе виглядає зсередини.
Щодо загального стану підготовки вступників, то мені важко щось коментувати, бо абітурієнти, які вступають до нас, мають високі прохідні бали. Я впевнена, що навіть наявні прогалини в шкільній освіті цілком можна компенсувати вже в університеті. Для цього, звісно, важливою є підтримка з боку ЗВО, але також і активна взаємодія студентів між собою.
Фото в тексті: фейсбук-сторінка Наталії Шаховської
