Терапія словом: як долати стрес за допомогою письма
Понад третина українських дітей сьогодні живе в стані постійного стресу, а майже 14 % — має ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Коли бракує слів, на допомогу приходить проста, але науково доведена практика — терапевтичне письмо. Ця техніка може стати в пригоді українським підліткам, які проживають своє юнацтво в умовах війни.
- Як блокнот і ручка знижують рівень тривоги,
- які письмові вправи допоможуть дитині збалансувати психічний стан
- та які нюанси мають врахувати вчителі/ки, пропонуючи учнівству терапевтичне письмо — про це на вебінарі Національного проєкту «Пишемо есе» від ГО «Вчися» розповіла Катерина Молодик, методистка та тренерка проєкту, учителька української мови та літератури, заслужена вчителька України.
ЩО ТАКЕ ТЕРАПЕВТИЧНЕ ПИСЬМО Й НАВІЩО ВОНО ДІТЯМ
Терапевтичне письмо — це цілеспрямована практика письмового вираження емоцій, спогадів та досвіду, яка має психотерапевтичний або самозцілювальний ефект. На відміну від звичайного щоденника, у терапевтичному письмі можуть використовувати спеціальні практики, які розроблені на основі доказової психології.
Також виокремлюють експресивне письмо, яке стало основою для створення окремого методу лікування ПТСР — письмової експозиційної терапії. Експресивне письмо, на відміну від терапевтичного, передбачає конкретні протоколи. Його мають реалізувати відповідні спеціалісти/ки.
«У 80-х роках ХХ століття американці почали шукати інструменти, які б допомогли ветеранам та їхнім сім’ям після В’єтнамської війни. З часом одним із результатів роботи дослідників стало створення методики й протоколів експресивного письма. Вони покликані допомогти проживати посттравматичний розлад і підтримати, зокрема, ветеранів у процесі інтеграції в суспільство», — пояснює Катерина Молодик.
Експозиційний підхід (Written Exposure Therapy (WET)
- Тривалість — п’ять сесій по 30 хвилин (можна варіювати).
- Учасник/ця описує одну травматичну / складну подію, повторюючи це в деталях, кожного разу заглиблюючись.
- Це схоже на «переписування» пам’яті: опис — осмислення — зменшення тривожності.
Важливо, що така практика має відбуватися в супроводі спеціаліста/ки, адже є небезпека ретравматизації.
Із часом почали з’являтися підходи, які стали доступні кожному/ій і не потребували суворих протоколів. Сукупність таких практик почали називати терапевтичним письмом: воно охоплює щоденні сторінки, практику вільного письма, мемуарне письмо, письмо вдячності тощо.
Катерина Молодик
Повертаючись до українського контексту та результатів дослідження: нашим дітям сьогодні, як ніколи раніше, потрібні прості інструменти самостабілізації, особливо якщо поруч немає опорного дорослого.
Завдяки письму можна створювати для дітей простір проживання емоцій і заодно виявляти «дзвіночки», що говорять про потребу дитини у кваліфікованій допомозі, наголошує Катерина Молодик.
Якщо вчителі та вчительки планують використовувати техніки терапевтичного письма на уроках, варто спочатку пройти навчання, наголошує лекторка. Здобуті знання допоможуть стабілізувати стан дитини, якщо писання витягнуло назовні складні переживання. Якщо ж освітянин/ка не почувається впевнено в такій практиці, тоді не варто її застосовувати. Або можна почати з уже готових навчально-методичних матеріалів, де пояснено, як діяти в певних випадках.
«Експресивне письмо — це конкретна психотерапевтична практика, яку проводить спеціаліст за відповідними протоколами. У межах Національного проєкту “Пишемо есе” ми не використовуємо цих протоколів, але інтегруємо окремі елементи терапевтичного письма, щоб занурюватися з дітьми в їхні відчуття, емоції та думки», — акцентує Катерина Молодик.
ТЕРАПЕВТИЧНЕ ПИСЬМО В КЛАСІ: ДОБІРКА ВПРАВ
Терапевтичне письмо:
- допомагає почати писати, коли важко озвучувати слова;
- стає простором для пізнання себе та інших;
- контролює вивільнення переживань;
- допомагає висловити думки та прожити емоції.
Вправа 1. Ритуал вільного письма
Як проводити?
Створіть у класі або в школі «місце затишку» чи започаткуйте регулярні практики письма — «5 хвилин для розмови із собою».
«Письмо в той самий час, ранкові або вечірні сторінки дуже допомагають розвантажити мозок, особливо тим, хто страждає на зациклюванні негативних думок. Саме писання дає вихід таким думкам», — звертає увагу Катерина Молодик.
Вправа 2. Лист без відправлення
Як проводити?
Напишіть лист, який не потрібно надсилати: до людини, події або ж собі. Ця практика знімає блок — ми стараємося писати так, ніби ніхто не прочитає написаного.
«Ця практика — одна з найбільш доказово ефективних. Лист можна написати будь-кому: собі в минуле чи в майбутнє, тому, кого любиш чи не любиш, тому, кого пробачаєш. Це спроба сказати несказане. Запропонуйте підліткам написати такий лист, але не підказуйте адресата. Так ми даємо самостійно визначити межі. Діти можуть написати не тільки людині, але й предмету, місту, вулиці. Тут ми міксуємо креативне й терапевтичне письмо і в такий спосіб говоримо з дітьми про те, що їм болить», — пояснює Катерина Молодик.
Вправа 3. Щоденник вдячності
Як проводити?
На початку дня писати три речі, за які вдячний/а й на чому фокусуюся сьогодні. Наприкінці дня — дякувати конкретним людям чи досвіду. Це зміщує когнітивний фокус від загрози до ресурсу (позитивна нейропластичність).
«Перший фокус вправи — буття тут і зараз із думками й емоціями. Другий фокус — за що я вдячний або вдячна нині. Коли ми дякуємо життю, світу, Богу, родині, друзям, у такий спосіб вимикаємо самокритику, замінюємо її на самоспівчуття та підживлюємо внутрішню любов», — акцентує Катерина Молодик.
Вправа 4. Емоція в тілі
Як проводити?
Подумати, де в тілі живе певна емоція, яку ви зараз відчуваєте. Опишіть це фізичне відчуття словами.
«Вправа допомагає сканувати свій стан і бачити, де в тілі живе певна емоція. І дітям, і дорослим дуже важливо розуміти зв’язок фізичного та психологічного. Те, як ми відчуваємо своє тіло, працюємо з нашими емоціями і проговорюємо їх, допомагає стабілізувати себе», — пояснює Катерина Молодик.
Вправа 5. Перевтілюйтеся в героя або сприймайте світ як історію
Джерело: Вілл Сторр, «Наука сторітелінгу»
Як проводити?
Поставте себе або вигаданого персонажа / персонажку в центр оповіді. Запитайте себе: «Чого він / вона хоче? Що їй / йому заважає?».
Порада для вчителя/ки: запровадьте вправу «Я — …», наприклад, «Я — книжка, яка довго стоїть на полиці. Що я відчуваю?».
«Ми не даємо готових рішень, тому в дітях вмикається інтерес, цікавість до того, що може відбутися в історії далі. Я не знаю іншого інструменту, окрім письма, який би настільки фантастично, якісно й глибоко допомагав осмислити та зрозуміти себе», — акцентує Катерина Молодик.
Фото Magnific
Над текстом працювали Катерина Бортняк та Ірина Троян
Національний проєкт «Пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США).
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:
