Як діяти, якщо дитину публічно ображають і принижують? Поради психологині Лариси Дідковської

Наприкінці квітня на київському фестивалі «Книжкова країна» стався неприємний інцидент. Дитяча письменниця Леся Воронина назвала хлопця «істотою, яка привертає увагу». Суспільство збурили такі слова, а згодом з’ясувалися обставини події: у дитини — аутизм, а письменниця, як вона стверджує, зреагувала на поведінку хлопця, цитуючи свої оповідання, у яких називає істотами неслухняних персонажів. Нещодавно Леся Воронина відвідала школу, у якій навчається хлопчик, та поспілкувалася з його вчителями й батьками для порозуміння.

Конфлікт став темою для публічних дискусій, а також приводом для роздумів: як діяти дорослим, які стають свідками приниження чи зневаги дітей? Як правильно реагувати й водночас не нашкодити? Такі випадки непоодинокі й можуть статися будь-де: у парку, на дитячому майданчику чи в магазині.

Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Ларисою Дідковською — психологинею, ректоркою Українського вільного університету.

Втручання не завжди приносить користь, пояснює психологиня. Перш ніж обрати формат підтримки дитини, яку публічно ображають чи принижують, варто врахувати контекст ситуації. 

«Якщо ви маєте справу з емоційно нестабільними чи агресивними батьками / дорослими, які показують свою владу над дитиною через насильство (фізичне або психологічне), то втручання ззовні може мати зворотний ефект. Якщо кривдники не зможуть “відігратися” на вас, є ризик, що дитину покарають ще більше.

Водночас є інша категорія дорослих — ті, які бояться ймовірних наслідків своїх дій. У такому випадку вони можуть зупинитися, якщо відчують, що за ними спостерігають або на них можуть поскаржитися», — розповідає Лариса Дідковська.

Формат допомоги дитині має бути продуманим та обережним. За словами психологині, якщо діяти так, як кривдник/ця (ображати, кричати, обзивати), можна отримати те саме у відповідь.

Натомість Лариса Дідковська радить вдатися до асертивної поведінки: не порушувати чужих меж, але вміти обстоювати власні кордони. Ідеться не про зворотну агресію, а про чітку позицію: ми не нападаємо, але й не дозволяємо чинити шкоди іншим.

Подальші дії, за словами психологині, мають залежати від ступеня небезпеки для дитини:

• якщо доросла людина кричить або психологічно тисне на дитину (без фізичного насильства), можна втрутитися з такими словами: «Дитині страшно», «Дитина в розпачі», «Я буду її захищати». Краще акцентувати на дитині, яку хочете захистити, а не на кривднику/ці. Іноді цього достатньо, щоб людина усвідомила свої дії та зупинилася;
• також у пригоді можуть стати «Я-послання» — замість обвинувачень ми говоримо про свої почуття, наприклад: «Мені боляче це бачити. Я не можу спокійно стояти осторонь, коли дитину принижують. Я не дозволю так поводитися з нею».

Як варіант, можна апелювати до критичного мислення особи, яка ображає. Наприклад, провести таку паралель: навіть у професійному спорті, як-от у боксі, учасників зважують перед боєм, аби вони були в одній категорії для чесної боротьби. Дитина ж ніколи не буде на рівні з дорослими й не зможе їм протистояти. Вона слабша й залежна — і потребує нашої підтримки та захисту, а не образ та насильства.

Також можна вплинути на кривдника/цю, попередивши його чи її, що в разі продовження ви викличете поліцію або соціальні служби. Часто усвідомлення можливих наслідків може зупинити людину.

Якщо ж ступінь небезпеки високий, тобто загрожує здоров’ю дитини, її життю, а кривдник/ця перебуває в неадекватному стані (надмірно агресивний/а або завдає фізичної шкоди дитині), треба негайно викликати правоохоронні органи.

«У такому разі варто пам’ятати про те, що ми не можемо контролювати свої емоції. Якщо відчуватимемо обурення, злість тощо — це нормально. Натомість ми контролюємо свої дії: відповідаємо не за те, що переживаємо злість, а за те, що зробимо у зв’язку із цим.

Чи ображає нас або злить те, що кривдять наших дітей? Так, завжди. Але чи відповімо агресією на агресію або скривдимо когось — залежить лише від нас», — акцентує Лариса Дідковська.

Перш ніж реагувати на ситуацію, батьки мають пригадати правило «Стоп» або «Брейк», тобто взяти невелику паузу. Це допоможе уникнути імпульсивних, емоційних реакцій, які можуть нашкодити і дитині, і батькам.

«Уявіть собі бій боксерів на рингу. Коли ситуація виходить з-під контролю, що каже рефері? “Брейк!” Це означає зупинку. Боксерів розводять у кутки, дають перепочити, обливають водою. Чому? Бо в стані афекту, коли організм працює на автоматі, жодне рішення не буде свідомим і зваженим.

Так само й у повсякденному житті. Правило “Стоп” потрібне для того, щоб зупинити свою афективну реакцію — сильну емоцію, яка може штовхати нас до необдуманої дії. Недарма ж є народні приказки на кшталт “Ранок  мудріший за вечір” чи “Сім раз відміряй — один раз відріж”. Усі вони про одне: спочатку зупинися, охолонь, подумай — і лише потім дій», — пояснює психологиня.

Під час приниження, образи, знецінення завжди потерпає самооцінка дитини, адже їй кажуть, що вона нібито погана, дурна чи негідна. Насамперед треба відновити самооцінку та гідність. У такому разі, радить Лариса Дідковська, доросла людина, яка є поряд і хоче підтримати дитину, може сказати:

Або:

Важливо показати дитині, що вона не самотня. Слова підтримки про стійкість та силу допоможуть відновити її гідність та знову відчути власну цінність.

Фото: Freepik