Які права мають батьки та діти в школі? Розмова з юристкою, головою ГО «Батьки SOS» Альоною Парфьоновою

Як захистити дитину від булінгу, що можуть зробити батьки, якщо вчитель або вчителька занижує оцінки й упереджено ставиться до учня / учениці, чи може школа вимагати від батьків здавати гроші на додаткові послуги, наприклад прибирання класу, як регулюється робота батьківського самоврядування — про все це розповіла Альона Парфьонова, юристка та голова громадської організації «Батьки SOS», під час зустрічі «Година з експерткою (або експертом)».

Нагадаємо, нещодавно «Вчися.Медіа» започаткувало рубрику «Година з експерткою (або експертом)», щоб разом із фахівцями та фахівчинями шукати відповіді на запитання, які найбільше хвилюють освітян/ок та батьків.

Для тих, хто не зміг приєднатися, ми підготували короткий конспект розмови. Переглянути відеозапис можна за посиланням.

— Перед зустріччю наші читачі й читачки мали змогу поставити вам запитання через гугл-форму. Одне з них: який є алгоритм дій, якщо дитину принижують або булять у закладі освіти?

— У 2022 році між батьками, учительством і дітьми була синергія в розв’язанні цієї проблеми, здавалося, що ми більше не повернемося до теми булінгу. Однак із 2023-го майже щотижня ми отримували від батьків повідомлення про булінг дітей у закладах освіти (ідеться про дописи у фейсбук-групі «Батьки SOS» — ред.).

У Порядку реагування на випадки булінгу (цькування) визначений алгоритм того, що має робити школа. Дитина може розповісти про булінг класному керівникові або ж іншому дорослому, якому довіряє. Далі вони мають повідомити про це керівництво закладу освіти, яке зобов’язане відреагувати, байдуже, звернення було в усній чи в письмовій формі. Також адміністрація школи має підготувати наказ про скликання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування).

(Додамо: згідно з Порядком, щойно до директора/ки надійшло повідомлення про булінг, він / вона має:

• невідкладно повідомити орган чи підрозділ Національної поліції України, а також сповістити принаймні одного з батьків або інших законних представників дитини, яка стала стороною булінгу (цькування);
• за потреби викликати швидку допомогу;
• повідомити службу в справах дітей, центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
• скликати засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) упродовж трьох робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення — ред.)

Водночас наголошу, що комісія лише збирає інформацію, але не може ухвалювати рішення щодо булінгу. Це компетенція поліції, яка здійснює розслідування та передає матеріали до суду. Дуже часто школи підміняють собою судову гілку влади — скликають комісію, збирають інформацію і вирішують, що є булінгом, а що ні. Через це батьки, дитина яких зіштовхнулася з булінгом, залишаються із проблемою наодинці. 

Але навіть у такому випадку вони можуть написати заяву до поліції або звернутися безпосередньо до суду. Головне — не замовчувати проблему, звертатися до адміністрації закладу, до вчительства. Також можна залучати офіцерів безпеки, які є в багатьох школах. Не треба боятися чи думати, що все минеться. Якщо ваша дитина страждає, повідомляє вам про певні проблеми, ви зобов’язані діяти.

Читайте також:

Щоби булінгу стало менше: поради для шкіл та батьків

— А як бути, якщо виник конфлікт між дітьми в класі? Яка тут роль учителів чи шкільних психологів?

— Якщо є конфлікт між дітьми й це відбувається під час освітнього процесу, саме вчитель чи вчителька є тією людиною, яка перша може зреагувати й вплинути на ситуацію. У цьому й полягає педагогічна майстерність. Щоб конфлікт не переріс у булінг, важливо вчасно звернути на нього увагу й зреагувати. Це дає значно більші результати, ніж удати, що проблеми немає.

У шкільних психологів є свої важелі впливу. Але без згоди батьків вони не можуть займатися з учнем чи ученицею. Дуже часто в школах ще 1 вересня батькам пропонують підписати заяву, у якій вони мають вказати, чи згодні, щоб шкільні психологи працювали з дитиною. Тут усе залежить від довіри батьків до конкретного фахівця чи фахівчині.

Чесно кажучи, я бачила випадки, коли шкільні психологи лише шкодили. Це дуже прикро і вказує на те, що психологічна служба в закладі освіти не реформована. Є, утім, і випадки, коли психологи дійсно обстоювали інтереси дітей, і саме їхні професійні дії допомогли розв’язати конфлікт.

Щоб уникнути неприємної ситуації, психологи можуть, наприклад, спостерігати за класом. Якщо в учителя чи вчительки є побоюванння щодо певного класу, то психолог або психологиня може час від часу приходити й робити діагностику, спостерігати, як учні й учениці спілкуються між собою. Якщо стався випадок булінгу, маємо жертву та кривдника, то саме психологічна служба — за згодою батьків — розробляє певні корекційні плани для обох сторін.

— Наші читачі й читачки також запитують, як правильно діяти, якщо вчитель або вчителька постійно каже дітям, що вони найгірший клас в історії школи, і загалом агресивно реагує на деяких учнів та учениць?

— У такому випадку можна написати заяву про психологічний булінг і звернутися із нею до керівництва закладу освіти, особливо якщо це повторюється. Раджу також додати до заяви відео- чи аудіодокази. Якщо директор чи директорка не зреагує, то також нестиме за це відповідальність, як передбачено законодавством.

Чесно кажучи, батьки дуже часто писали і мені особисто, і в групі «Батьки SOS» про такі ситуації, а фразу «Ви найгірший клас, жоден вчитель не хоче з вами працювати» я чую ще відтоді, коли сама ходила до школи. Не розумію, чому деякі освітяни вважають, що ця методика мотивує дітей до навчання. Зараз інші діти, вони відчувають свою гідність, у них є певні здобутки поза школою, тож знецінення лише відштовхуватиме їх від навчання. 

Освітянам варто задуматися, що теперішнє покоління батьків і дітей не мовчатиме та не вислуховуватиме принижень. Тож треба застосовувати інші методи мотивації.

Читайте також:

Як учительству захищати свої права? Розмова з освітньою омбудсменкою Надією Лещик

— А якщо батьки сумніваються в якості освітнього процесу, наприклад, діти скаржаться на те, що вчитель чи вчителька погано пояснює нові теми й просто каже переписувати готові приклади з дошки? Чи можуть батьки вплинути на це?

— Тут варто зважати на те, що вчительство може посилатися на педагогічну автономію, яка дає змогу педагогам і педагогиням самостійно вирішувати, які методи застосовувати. Але очевидно, що просто переписування завдань — це не про автономію чи педагогічну майстерність.

Я б попросила дитину зафіксувати такі випадки, щоб мати фото-, аудіо- чи відеодокази, які вказували б на те, що вчитель чи вчителька не виконує освітньої програми або робить це не дуже якісно. Тоді батьки можуть піти до нього чи неї й обговорити цю ситуацію. Якщо педагог або педагогиня не піде на контакт, варто звертатися до керівництва школи й просити вплинути на ситуацію. Адміністрація може, наприклад, пояснити конкретному вчителю чи вчительці, як краще планувати урок, щоб виконувати освітню програму.

— Що робити, якщо вже зібрали певні докази, до кого саме з ними звертатися?

— Тут важливо розуміти, хто й кому підпорядковується. Часто батьки знають, наприклад, адресу Міністерства освіти і науки, тож надсилають свій лист туди. Але міністерство, як правило, спустить його до управління освітою чи директора школи. МОН зазвичай не займається питанням булінгу й не розглядає кожен випадок окремо. Тут краще звернутися до освітнього омбудсмена, якщо школа не реагує, і до Національної поліції.

— Ще одне з питань, яке поставили наші читачі й читачки, пов’язане з інклюзивним навчанням. Які права мають батьки, що виховують дітей із розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ)? Чи законно, коли адміністрація закладу освіти вимагає сидіти на уроках разом із дитиною?

— Із цього приводу навіть було судове рішення в Одесі. Від батьків дитини із РДУГ вимагали, щоб хтось із них постійно приходив на уроки. Але суд відхилив цю вимогу. Насправді дитина із РДУГ має право на інклюзивну освіту й на асистента вчителя чи вчительки. Батьки можуть бути присутні на уроці за добровільною згодою. Усі інші вимоги — незаконні.

— Чи може школа змушувати учнівство прибирати клас або вимагати від батьків оплачувати послуги прибиральників?

— Ні, це незаконно. У 2021 році набрав чинності новий Санітарний регламент для шкіл, а також з’явився термін «самообслуговування». Це означає, що учень чи учениця може прибрати за собою своє місце, але не мити підлогу, вікна тощо. Це заборонено.

Крім цього, школа не може вимагати від батьків здавати кошти на роботу прибиральника чи прибиральниці. Часто цим грішать великі міста. Я знаю про випадки, коли з класу збирали від 500 до 1000 грн за прибирання. Звісно, ми розуміємо, що ця робота важка, держава оцінює такі послуги дуже дешево, тож деякі батьки хочуть допомогти школі. Але тоді ми самі створюємо замкнене коло. Це проблема не батьків, а держави, яка має гідно оцінювати роботу прибиральників. Ми ж не доплачуємо за прибирання в супермаркетах, лікарнях, банках.

Але ще більше мене обурює, коли миття підлоги перекладають на дітей. Є багато норм, які прямо забороняють змушувати учнівство до будь-якої іншої діяльності, крім освітньої.

— Чи потрібен школі батьківський комітет і як його правильно організувати?

— Я б відійшла від терміну «батьківський комітет» і повернулася до Закону «Про повну загальну середню освіту», який пропонує поняття «батьківське самоврядування». Його можна організувати й на рівні класу, паралелі, двох батьків, словом, як завгодно.

Якщо ми, наприклад, об’єднуємося з кількома мамами, чиї діти вчаться в п’ятому й сьомому класах, щоб розібратися з виконанням навчального плану або з позашкільною програмою, то це так звані ситуативні союзи. Законодавство не передбачає ведення будь-яких протоколів батьківського самоврядування.

Також треба розуміти, що всі рішення, які ухвалює батьківське самоврядування, діють на добровільних засадах. Якщо, наприклад, батьки вирішили, що потрібно на щось здати по 500 гривень, то ви можете це робити або ні.

Водночас педагогічному колективу чи адміністрації закладу заборонено втручатися в діяльність батьківського самоврядування. Так само закон «Про повну загальну середню освіту» чітко визначає, що батьківське самоврядування не може ініціювати рішень, які належать до компетенції будь-яких інших організацій. Наприклад, якщо ремонти в школах — це обов’язок місцевого самоврядування, то батьки не мають втручатися в цей процес і робити його своїм коштом.

До речі, у багатьох країнах батьківське самоврядування не працює постійно. Натомість є група батьків, яка долучається тоді, коли є реальна потреба: допомогти на шкільних толоках, підготувати ярмарок чи інші заходи. В українських школах ярмарки зараз відіграють важливу роль: вони допомагають збирати кошти для Сил безпеки й оборони. У таких ініціативах батьки стають найбільшими помічниками, тому надмірна бюрократизація батьківського самоврядування недоцільна.

Треба лише вибудувати хорошу комунікацію між школою та батьками. Наприклад, заклад може створити єдиний канал зв’язку з батьками, через який повідомляти про заплановані заходи й пропонувати долучитися тим, хто має бажання та можливість.

— Що робити, якщо вчитель чи вчителька наполягає на батьківських внесках?

— Насамперед батьки мають повідомити про це адміністрацію. Часом керівництво навіть не знає про такі практики або вдає, що не знає. Бували випадки, коли батьки приходили зі скаргами, мовляв, у класі майже немає обладнання, хоч протягом років вони багато чого купували. Це ставало несподіванкою для адміністрації.

У таких ситуаціях варто прямо говорити з керівництвом і пропонувати альтернативи: оформити запит потреб, звернутися із ним до районного управління освітою, депутатів, благодійних фондів. Часто цього достатньо, щоб зупинити неформальні збори коштів.

— Також наші читачі й читачки цікавляться: чи можна притягнути директора до відповідальності за грошові збори до юридично незареєстрованого фонду школи?

— Загалом така практика є. У цьому випадку можуть застосувати статтю 189 Кримінального кодексу України щодо незаконної вимоги оплати за навчання. Але притягнення до відповідальності можливе лише за наявності звернення до поліції, досудового розслідування та достатніх доказів, які нададуть батьки.

На практиці це зробити складно, бо такі випадки важко довести в судовому порядку. Навіть у, здавалося б, очевидних ситуаціях, наприклад, коли директор прямо вимагає плату за вступ до школи, довести факт вимоги непросто. Бажано ще й мати відеодокази, бо, якщо є лише фото чи аудіо, директори можуть сказати, що їх створив штучний інтелект, і все заперечувати.

Через процесуальні труднощі такі справи рідко доходять до суду, а якщо він їх розглядає, то рішення часто не відповідають очікуванням батьків. 

— Дирекція школи заборонила батькам заходити всередину закладу освіти — чи правомірно це?

— Нещодавно в Україні ухвалили законопроєкт № 11543 «Про внесення змін до Закону України “Про повну загальну середню освіту”», який має посилити заходи безпеки в школах. Він має набрати чинності за кілька місяців. Ці зміни, зокрема, передбачають, що в школах упроваджуватимуть чіткі правила перебування на території та в приміщеннях закладу. Міністерство освіти і науки разом із Міністерством внутрішніх справ мають розробити основні типові правила, на основі яких кожна школа складатиме свої правила доступу й перебування, адже ситуація в кожному закладі різна.

Загалом наше освітнє законодавство не містить заборони щодо перебування батьків у закладі освіти, бо вони також є учасниками освітнього процесу. Але багато шкіл трактують нові зміни так, що, мовляв, не пускатимуть батьків до школи. Я, звісно, розумію певні побоювання освітян, тому що вони відповідають за дітей, і ми не знаємо, з якою метою дорослі заходять до школи.

З іншого боку, є чітке законодавство, яке дозволяє батькам бути присутніми на уроках і загалом перебувати поруч із дітьми. Нашому суспільству й державі доведеться просто розробити ці правила і знайти якийсь консенсус. Я теж, наприклад, проти, щоб батьки приходили до класу без попередження. Водночас я не розумію, яка сила може зупинити маму, якій дитина подзвонила в сльозах і просить про допомогу.

Щоб ці правила спрацювали, у кожному класі має бути відеоспостереження. Тоді ніхто не вигадуватиме, як доводити правдивість слів своєї дитини. 

Варто зважати й на інші ризики. Наприклад, у цих змінах прописано, що директор закладу освіти буде давати допуск, кому заходити, а кому — ні, якщо людина не є учасником освітнього процесу. І тоді може виникнути конфлікт інтересів. Наприклад, батьки хочуть запросити до школи свого фотографа, щоб зробити випускний альбом для одинадцятого класу. Вони мають прийти до директора закладу освіти й отримати згоду. А директор може сказати: «Ні, я допускаю лише свого фотографа». Усі ці питання доведеться врегульовувати, але я точно знаю, що без правил цього важко досягти.

Читайте також:

Як уберегти себе в інтернеті: корисні ресурси та практичні поради з цифрової безпеки для підлітків

— Коли й у який спосіб батьки мають право звертатися до вчителів та вчительок із запитаннями?

— Комунікація має відбуватися з повагою й у визначений час. Загалом батьки можуть звертатися до педагогів і педагогинь у той спосіб, який передбачили останні. Якщо вчитель чи вчителька комунікує через пошту, то я точно не буду телефонувати о 12 годині ночі, а напишу листа й знатиму, що згодом отримаю відповідь.

Водночас варто розуміти, що в учителів та вчительок теж є робочий час, не варто турбувати їх під час уроків, адже тоді вони повністю сконцентровані на тому, щоб навчати ваших дітей. 

— Досить часто батьки переймаються оцінюванням дитини. Насамперед їх цікавить, як зрозуміти, що, наприклад, дитині навмисно занижують бали? Чи може батько / мати або учень / учениця вимагати перегляду оцінки, якщо вважають її необ’єктивною? Який тоді алгоритм дій?

— У нашому законодавстві йдеться, що учнівство має право на повагу своєї гідності, а також право вільно висловлювати свої думки, а необ’єктивне оцінювання є порушенням академічної доброчесності (стаття 42 Закону України «Про освіту»).

Однак на практиці все значно складніше. Чинне законодавство, м’яко кажучи, недосконале. Навіть якщо батьки доб’ються перегляду оцінки, школа має створити комісію. Але де вона діятиме? У тому ж закладі освіти. Хто буде в її складі? Ті самі вчителі та вчительки, які працюють разом. Колега, як правило, не буде підставляти колегу, а навпаки, підтримуватиме її, стверджуючи, що оцінювання було об’єктивним. У цьому й полягає проблема.

Якщо говорити про річне оцінювання, то його фактично не можна переглянути. Семестрове або тематичне — інколи можливо, але теж із труднощами. Найчастіше батьки просять показати контрольну роботу або дозволити її перескласти. У таких випадках існує педагогічна автономія, і я раджу освітянам використовувати її і йти назустріч дітям, особливо в умовах відключень світла та повітряних тривог, коли дитина цілу ніч була в укритті, не виспалася й пережила стрес. Тут важливо проявляти людяність і повагу.

— Як же батькам знайти ось це порозуміння з учительством?

— Мені здається, що вчителі та вчительки мають усвідомити: найдорожче, що є в батьків, — це їхні діти, яких вони кожного ранку приводять до школи. І це вже великий кредит довіри до вчительства.

Якщо вчитель або вчителька з повагою ставиться до дітей та батьків, то й батьки відповідатимуть тим самим. Якщо ж поваги немає, то не варто очікувати її від батьків. Зараз не 1980-ті чи 1990-ті роки, коли ми всі за мовчазною згодою мали поважати вчительство.

Ми будемо поважати тих, хто поважає нас. Для нас головне — наші діти. І ми хочемо відчувати, що вони в безпеці. Освітянам варто переглянути своє ставлення до батьків і зрозуміти, що ми будемо втручатися в шкільні справи, приходити на уроки, оглядати укриття, ставити незручні запитання, тому що там наші діти. І це треба усвідомити, а батьки мають бути готовими до діалогу. Комунікація має бути щирою і чесною з обох сторін.

Фото з Freepik, особистого архіву Альони Парфьонової, а також Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонено