Щоби булінгу стало менше: поради для шкіл та батьків

В Україні 51,3% опитаних школярів і школярок коли-небудь зазнавали булінгу. Уявіть собі, половина! Серед дівчат цей показник вищий – 55,9%, серед хлопців він становить 46,2 %.

Це результати дослідження «Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року», яке в листопаді 2023 року – січні 2024 року проводили Анастасія Мельниченко, аспірантка Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, громадська активістка, та Наталія Тілікіна, доцентка кафедри соціальної роботи та реабілітації.

Чому виникає булінг? Як розпізнати, що дитину булять або ж вона є ініціатором? Як школи та батьки можуть цьому запобігти? Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Анастасією Мельниченко. Наголосимо, що цим матеріалом ми хочемо наголосити на важливості співпраці закладів освіти та батьків.

У дослідженні «Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року», йдеться, що найчастіше українські школярі стикалися з такими проявами булінгу:

• заклики не товаришувати з ними або іншими друзями – 25,9 %;
• неправдиві чутки про них – 24 %;
• образливі онлайн-повідомлення від інших дітей – 21,4 %;
• зверхній і принизливий відгук про їхню зовнішність – 21,8 %;
• жарти або анекдоти про «мішень» булінгу – 18,3 %.

На час проведення дослідження (листопад 2023 року – січень 2024 року) найвищий показник булінгу спостерігався в обласних центрах (34,4 %).

З 1 вересня 2022 року від булінгу найчастіше потерпали учні в Києві – 33,7 %. Це пов’язують з міграційними процесами, оскільки після повномасштабного вторгнення до столиці прибуло чимало населення з інших областей, наближених до зони бойових дій, а також багато хто виїхав з Києва або ж виїхав і повернувся з-за кордону. Згідно з іншими дослідженнями булінгу, це явище завжди зростає, коли у спільноті відбуваються демографічні пертурбації.

Вона стає схильною до соціальної ізоляції: замкненою, не хоче йти до школи, бачитися з друзями. У дитини погіршується самооцінка. може проявлятися катастрофічне мислення, наприклад, що все погано, нічого доброго в житті вже не буде. Також з’являється схильність до депресії, суїцидальні думки, підвищується тривожність. Можуть з’явитися фізичні прояви, яких раніше не було, як-от безсоння, постійний біль у животі, відсутність апетиту тощо.

Якщо дитина булить інших, у неї може стає вираженою агресивна поведінка, з’являються прояви насильства, вона постійно перебуває в конфлікті та байдужа до почуттів інших.

«Однак зауважу, що булери зазвичай є дуже соціально компетентними. Тобто в них може бути багато друзів, ціла мережа підтримки, адже з друзями вони здатні проявляти настільки просоціальну поведінку, що оточення схильне не вбачати в булінгу проблеми. Згрубша, якщо ви приємна людина, то і булінг ваш – з погляду інших – не такий вже й поганий», – додає Анастасія.

Основною причиною булінгу серед дітей, за словами Анастасії Мельниченко, є боротьба за статус та прийняття однолітків. А от приводи до таких дій можуть бути різні: від ваги, зовнішності, соціального статусу до особливостей поведінки, вимушеного переселення, мови тощо. Найчастіше, з погляду учнів, цькують за зовнішність. З погляду вчителів – за «не таку» поведінку.

Саме тому, за її словами, у школах варто заохочувати просоціальну поведінку, яка б дала змогу отримати дітям статус і прийняття без руйнівних вчинків. Як це можна зробити?

У деяких британських школах діє система заохочення просоціальної поведінки. Учні заробляють бали для своєї паралелі чи класу за добрі справи й, коли вони набирають достатню кількість, їхня група отримує якусь спільну винагороду, наприклад, похід на піцу чи в кіно.

«Кожна дитина може принести своїй паралелі бали за добрі вчинки: допомогу вчителю, підтримку однокласника, який сумував, або будь-яку іншу просоціальну дію. Якщо вчитель/ка помічає таку поведінку, то нараховує бали не особисто дитині, а всій групі. У такий спосіб зміцнюється командний дух, а той, хто активно приносить бали за добрі справи, здобуває повагу і статус серед однолітків», – ділиться Анастасія.

Як наголошує експертка, тут важливою є співпраця школи та батьків. Дослідження показують, коли школа кооперується з батьками, тоді її методи стають більш успішними в подоланні булінгу серед дітей. Як цього досягти?

1. Визнання відповідальності

Проблема булінгу в школах часто ігнорується або замовчується, каже Анастасія. Типова реакція адміністрації – заперечення: «У нас булінгу немає, це просто конфлікт між дітьми».

Проте булінг – це не поодинокі випадки агресії, а проблема всього колективу. Він виникає не через особисті непорозуміння, а через те, що щось не так у певній групі.

Тобто, за словами співрозмовниці, булінг є індикатором проблем в організаційній культурі та кліматі закладу. Тому перший крок – це визнання проблеми та взяття на себе відповідальності школою. Адже школа, зокрема, створює атмосферу, яка або сприяє цькуванню, або запобігає йому.

Коли заклад освіти визнає, що булінг – це його проблема, він починає аналізувати, що можна змінити у своїй культурі та кліматі.

Наприклад, у деяких школах США, коли стається випадок булінгу, адміністрація одразу комунікує про це з усіма батьками. Тобто всі отримують листи, де школа повідомляє без деталей та імен, що в закладі зафіксували випадок булінгу, і пояснюють, яких заходів вживає школа та як батьки можуть допомогти (просять їх нагадати дітям цінності школи, антибулінгову політику тощо). Якщо батьки не знають, як про це поговорити з дітьми, то для них у школі можуть провести додатковий тренінг.

«Тобто ніхто нікого публічно не звинувачує. Школа бере на себе відповідальність, а потім просто повідомляє, що от таке сталося і це не тому, що діти погані, просто іноді вони можуть робити неправильний вибір. Ми, як школа, не допрацювали, тому ми зараз робимо те й те. І просимо вас, батьків, теж долучитися й допомогти», – пояснює Анастасія Мельниченко.

Як діяти, якщо дитину публічно ображають і принижують? Поради психологині Лариси Дідковської

2. Чітка антибулінгова політика

У Великій Британії, як розповідає співрозмовниця, перед зарахуванням у деякі школи батьки підписують антибулінгову політику, у якій зобов’язуються дотримуватися її принципів разом зі своєю дитиною. Також вони зобов’язуються ознайомити з цією політикою своїх дітей. Це не юридичний документ, але такий підхід допомагає формувати усвідомлення відповідальності та важливості проблеми.

«В Україні деякі школи розміщують на сайтах лише формальні документи про протидію булінгу, написані складною юридичною мовою. Дитина чи батьки просто не можуть їх зрозуміти. Важливо, щоби політики були написані доступною мовою та містили чіткі інструкції, як діяти в разі булінгу», – акцентує Анастасія.

3. Зміна культури та клімату закладу освіти

Анастасія акцентує, що робота з подолання булінгу має бути системною і читатися в загальній культурі та кліматі закладу освіти.

Культура школи – це те, що комунікує заклад. Чи говорять там про рівність, розмаїття, взаємоповагу? Чи проводять заходи, які популяризують ці ідеї? Наприклад, у багатьох закладах освіти за кордоном на стінах можна побачити постери з написами: «Тут тебе вислухають», «Не порівнюй себе з іншими – ти унікальний», «Деякі битви невидимі – будь чуйним до інших». Такі дрібниці формують безпечне середовище для дітей.

Клімат школи – це реальна атмосфера всередині колективу. Якщо адміністрація принижує вчителів, серед педагогів панує нездорова конкуренція, а діти бачать зневагу з боку дорослих – це неминуче сприяє булінгу серед учнів.

Так само не можна розраховувати на школу без булінгу, якщо вчителі дозволяють собі принижувати дітей. А це, згідно з відповідями учнів у межах дослідження, є дуже актуальною проблемою.

4. Взаємини між вчителями та учнями не менш важливі

«Коли я проводжу опитування серед українських школярів щодо булінгу, багато хто питає, як від них можуть вимагати поваги, якщо на них кричать і принижують. Для дитини найкращий вчитель – це той, хто справедливий і поважає дитину такою, якою вона є. І це не вигадка, це дані досліджень. 

Зміни в підходах до булінгу не потребують значних фінансових вкладень. Це питання культури спілкування, довіри та готовності спільно розв’язувати проблеми», – підсумувала експертка.

Фото: Zmina