Інклюзія — це не про діагнози, а про повагу: як створити простір рівності в дитячому садку

Окремий стіл чи закуток для дитини з особливими освітніми потребами — це не інклюзивне навчання. А от середовище, де різноманітність вважають нормою, а не викликом — так. Часто батьки та педагоги/ні з острахом сприймають появу в групі дитини з ООП чи з інвалідністю, проте Ольга Гоцуляк переконує: це унікальна можливість навчити дітей емпатії, поваги та здорової взаємодії ще змалечку.

Ольга Гоцуляк — корекційна та монтессорі-педагогиня, монтессорі-терапевтка, нейропсихологиня, тренерка освітніх програм у ГО «Монтессорі ЮА», тренерка програми «Думай на рівних», а також голова ГО «Гармонія розвитку». Із нею ми поспілкувалися про те:

• яким має бути інклюзивний простір у садочку;
• чому не варто виокремлювати дітей з ООП, а також їхніх батьків;
• що можна подивитися й почитати дорослим та дітям на тему інклюзії;
• які вправи на взаємодопомогу можна використати в групі:
• яка роль адміністрації дитсадка у створенні інклюзивного середовища.

Ольга Гоцуляк наголошує: варто розмежовувати поняття «дитина з інвалідністю» та «дитина з особливими освітніми потребами». 

Інвалідність — це медичний або юридичний статус, який встановлюють державні заклади, частіше за все медичні. Він підтверджує стійкі порушення організму, які обмежують діяльність людини. Цей статус надає право на соціальний захист, пільги й послуги.

Дитина з особливими освітніми потребами — це педагогічне поняття, що окреслює потребу дитини в модифікованих чи адаптованих вправах і методиках, а також у постійній або тимчасовій підтримці в освітньому процесі незалежно від наявності інвалідності.

До категорії дітей з ООП можуть входити:

• діти з інвалідністю; 
• діти з родин, які опинилися в складних життєвих обставинах; 
• діти-сироти чи позбавлені батьківського піклування;
• діти, що мають дислексію (порушення, через яке важко оволодіти читанням) і дисграфію (порушення, через яке важко опанувати письмо);
• діти, які на деякий час випали з освітнього процесу через різні причини;
• обдаровані діти (поняття ООП визначає не рівень «дефіциту», а наявність потреби в іншому, ніж типовий, освітньому підході).

Обдарованість передбачає значне випередження однолітків в інтелектуальній, творчій, мовній чи математичній сфері. За відсутності відповідної диференціації навчання така дитина також може стикатися з труднощами: втратою мотивації через одноманітність завдань, поведінковими реакціями, пов’язаними з недовантаженням, соціально-емоційною ізоляцією, підвищеним перфекціонізмом або тривожністю.

Її освітня потреба полягає не в «підтримці через слабкість», а в збагаченні змісту, поглибленні матеріалу, гнучкому темпі навчання, можливості індивідуальної траєкторії розвитку.

Тож, зауважує Ольга Гоцуляк, ООП — це широке педагогічне поняття, що охоплює як дітей, яким потрібна додаткова допомога, так і тих, кому необхідні розширені можливості. Інклюзія в цьому контексті означає не лише компенсацію труднощів, а й створення умов для повноцінного розкриття потенціалу кожної дитини.

Також, зазначає педагогиня, дитина може мати інвалідність, але бути без особливих освітніх потреб — і навпаки. Часто батьки розуміють, що в дитини є ООП, але не хочуть визнавати цього статусу, сприймаючи його як клеймо. 

«Інклюзивна культура в дитячому садку — це спільний підхід усієї команди закладу, де різноманіття дітей є нормою, кожну дитину приймають і підтримують, а освітнє середовище підлаштовують під потреби кожної дитини: і з типовим розвитком, і з ООП. У цьому безпечному просторі всім дітям необхідно дати змогу бути собою: пробувати, помилятися, зростати у власному темпі й отримувати освітні послуги, рекомендовані відповідно до віку», — пояснює Ольга Гоцуляк.

Саме вихователь/ка навчає дітей сприймати одне одного та формує правила поведінки в групі через:

• взаємодію з дітьми;
• встановлення правил;
• власні слова та дії: як він / вона виявляє повагу до відмінностей та особливостей вихованців, як звертається до дитини, зверхньо чи з повагою. 

«Вихователька має простими словами розповідати про відмінності й потреби всіх дітей у групі, підтримувати рівну участь вихованців у грі. Також педагоги мають коректно надавати допомогу, якщо вона потрібна. У дитини варто спершу запитати: “Чи потребуєш ти допомоги? Чи хочеш, щоб я допомогла тобі тут і зараз?” — і тільки після цього допомагати», — акцентує Ольга Гоцуляк.

Важливо, щоб діти розуміли: різноманіття — це норма, і кожна дитина має право на підтримку.

«Те, як діти сприймають одне одного, має відштовхуватися від стратегії всього закладу й керівництва. Найчастіше в групі працюють дві виховательки, і вони мають діяти злагоджено, щоб правила та підходи до навчання не суперечили одне одному», — додає Ольга Гоцуляк.

Керівництво садочка ухвалює рішення щодо прийому конкретної дитини до свого закладу. Тож, наголошує педагогиня, адміністрація має стати ключовою опорою для вихователів у створенні інклюзивного середовища: пропагувати цінності, які діятимуть в усьому закладі, а не лише в конкретній групі, зокрема рівність, безбар’єрність, партнерство та доступність для кожного/ї.

1. Адміністрація має надавати вихователям ресурси та методичну підтримку, щоб педагоги/ні мали час на планування, а за потреби — на комунікацію з іншими фахівцями, наприклад, з інклюзивно-ресурсних центрів.

2. Якщо діти чи декілька дітей потребують додаткової підтримки — адміністрація закладу має найняти асистента/ку вихователя/ки. 
3. Керівництво повинно брати на себе провідну роль у комунікації з батьками (дітей з ООП чи типових дітей) у разі конфлікту, додає педагогиня.

«Інклюзивне середовище виникатиме там, де відповідальність розділена між вихователями, адміністрацією та батьками, а не лежить на одній людині. Кожен має робити свій внесок: вихователі створюють простір, адаптують програми й методики. Батьки включені в спільний процес, дитина, крім дитсадка, відвідує заняття з іншими спеціалістами чи корекційними педагогами. Адміністрація гарантує зв’язок між батьками та закладом», — пояснює Ольга Гоцуляк. 

• розвиває емоційну грамотність і гнучкість мислення; 
• зменшує страх перед іншим/ою, розвінчує міф про те, що бути інакшим / інакшою — погано;
• закладає основу суспільних цінностей, завдяки яким діти в майбутньому будуватимуть здорові стосунки та вмітимуть працювати в команді.

«Діти від нуля до шести років мають абсорбувальний тип розуму: вони вбирають усі знання й моделі поведінки, як губка. Усе, що відбувається з ними в цей час, не просто залишається в пам’яті, а формує їх. Саме тому досвід у садочку дуже важливий у подальшому житті. Інклюзія в дошкіллі — це не про допомогу одній дитині, а про формування культури поваги, взаємодопомоги та сприйняття різності, яка робить кожну дитину цінною як для себе, так і для всіх навколо», — акцентує Ольга Гоцуляк.

Для дітей трьох-шести років найефективнішими є ігрові та наочно-дійові методики, які розвивають емоційний інтелект, зауважує педагогиня. Вони не акцентують на діагнозах дітей, а допомагають зрозуміти, що всі люди різні, і це нормально.

«У дитячих садках вихователі часто використовують сюжетно-рольові ігри. Через ляльок чи фігурки можна програвати різні ситуації: один герой може говорити повільно, інший — не любити гучних звуків і затуляти вуха руками, а комусь важко чекати своєї черги. Такі ігри вчать дітей взаємодіяти, допомагати одне одному. Також можна використовувати спеціальні умови: запропонувати дітям пограти із зав’язаними очима, використовувати лише одну руку або виконати завдання за обмежений час. Після таких вправ потрібно обговорювати з дітьми їхні почуття чи складнощі, що виникали під час виконання», — радить Ольга Гоцуляк. 

Ще один ефективний метод — казкотерапія або сторителінг. В історіях герої можуть мати певні особливості: наприклад, гостро реагувати на звуки або виконувати завдання в іншому темпі. Слухаючи таку казку, діти проживають сюжет разом із персонажами. Це допомагає пройти шлях героя чи героїні, змінити власне ставлення до відмінностей та навчитися краще розуміти інших.

Після прочитання / прослуховування історії важливо ставити запитання. Наприклад:

• Як ми можемо допомогти герою/ні?
• Що ви відчували в процесі прочитання історії?
• Що ви зробили б на місці головного/ї героя/ні? 

Також до ігор, що можуть продемонструвати особливості кожної дитини, входять ігри на емоційну грамотність та розвиток емоційного інтелекту. 

Педагогиня радить грати в командні ігри, у яких діти досягають спільної мети. Наприклад, намалювати разом плакат або зібрати пазл. Це підкреслить цінність внеску кожної дитини. 

Варто спробувати й сенсорні ігри, наприклад, вправи з використанням різних текстур і тканин. Діти відчуватимуть їхню відмінність за допомогою зору, слуху, нюху чи дотику. Це допоможе краще зрозуміти, що відчуття в кожної дитини теж різні. 

«Є чудова гра “Чарівна торбинка”: діти занурюють у мішечок руку й на дотик знаходять якийсь предмет за завданням виховательки. Часто вони помиляються, особливо якщо це незнайомі речі. Завдяки цій вправі можна показати, що всі мають право на помилку: як типові діти, так і діти з ООП. Важливо не пояснювати словесно, що саме з кимось не так, а показувати, як ми можемо разом комунікувати та взаємодіяти, враховуючи відмінності кожного й кожної», — додає Ольга Гоцуляк.

Дієвим інструментом є ранкове коло, де всі учасники/ці мають сидіти на одному рівні. Якщо в групі є дитина з порушенням опорно-рухового апарату, якій важко перебувати на килимку, варто дати їй стілець. У такому разі всі інші діти та вихователь/ка також мають сісти на стільці. Це допоможе уникнути виокремлення дитини з особливими освітніми потребами й підкреслить, що в колі всі рівні.

Як додає Ольга Гоцуляк, у роботі з дітьми з ООП чи з інвалідністю важливо мати постійні ритуали. Одним із них може бути «потиск руки» (під час ранкового кола): діти стоять у колі, вихователь/ка тисне кожній дитині руку на рівні її зросту. Також важливо звертатися на ім’я до конкретної дитини: «Михайлику, доброго ранку, я дуже рада тебе сьогодні бачити».

Варто обговорювати почуття дітей та пояснювати, що різні потреби є частиною процесу, а не ознакою слабкості. Важливо уникати порівняння дитини з іншими, натомість слід акцентувати на її власних досягненнях. Якщо дитині щось вдалося вперше, обов’язково скажіть їй про цей успіх, наприклад: «Пам’ятаєш, раніше ти не міг / не могла різати ножицями, а сьогодні навчився/лася».

Ще одна гра на взаємодопомогу, яку радить Ольга Гоцуляк, — побудова вежі з кубиків різних розмірів: кожен/а має свої кубики та ставить їх по черзі від найбільшого до найменшого.

«Якщо в цій активності ми пропустимо якусь дитину, не дамо їй змоги докласти свій кубик, то вежа матиме неправильний вигляд. Так ми підводимо до розуміння, що результат успіху можливий тільки за участі всіх», — доповнює педагогиня.

Часто діти ставлять вихователю/ці «незручні» запитання про дітей з ООП чи з інвалідністю. Відповідати важливо правильною, простою і доступною для віку дитини мовою: без стигм чи ярликів називати певні потреби дитини частиною різноманітності людей. Важливо наголошувати на можливостях і здібностях кожної дитини та виявляти її сильні сторони.

Так само важлива чесна комунікація з батьками дошкільнят, адже навколо інклюзивної освіти шириться чимало міфів та стереотипів, які заважають створювати рівні умови навчання.

❌ Інклюзивний підхід — це експеримент, який закінчиться, щойно всі зрозуміють, що він не працює.

✅«Понад 10 років тому я починала працювати з дітьми із церебральним паралічем. Бувало, батьки не відвідували дитячого майданчика, бо соромилися йти з дитиною в громадські місця. Наразі ситуація краща, але все одно є уявлення, що інклюзія — це не для всіх і не про всіх», — зауважує Ольга Гоцуляк.

❌Діти з ООП — некеровані, небезпечні чи агресивні. Дитина з типовим розвитком може перейняти небажану поведінку дитини з особливими освітніми потребами.

✅Діти з ООП справді мають свої особливості, проживають емоції, але це не робить їх агресивними чи некерованими.

❌Коли в групі з’являються дошкільнята з особливими освітніми потребами, то рівень занять знижують, тому що вихователь/ка займається тільки цими дітьми.

✅У такому разі в групі є асистент/ка вихователя/ки чи асистент/ка дитини. Заняття проводять на такому самому рівні, водночас діти вчаться взаємодіяти одне з одним, допомагати іншим, а також досягати порозуміння.

❌Дорослі використовують некоректні фрази, наприклад «інвалід» чи «проблемна дитина», або, навпаки, виявляють жалість чи надмірну опіку. 

✅Замість надмірностей та виокремлення варто фокусуватися на налагодженні загальної атмосфери в групі, яка спонукатиме до розвитку, взаємодопомоги та спілкування.

Якщо батьки мають певні упередження й побоювання щодо появи дітей з ООП чи інвалідністю в групі, вихователю/ці варто наголосити: кожен/а має право на освіту, тож будь-яка дитина з особливими освітніми потребами може звернутися до будь-якого закладу та відвідувати його. На жаль, дітей з ООП може ставати більше: воєнні дії та стрес впливають на навчання та розвиток.

Щоб запобігти упередженням, Ольга Гоцуляк радить вихователям провести зустріч із батьками, на якій розповісти:

• що означає інвалідність та особливі освітні потреби;
• у чому цінність інклюзивної освіти (формує в дітей емпатію, соціальні навички й уміння взаємодіяти з іншими);
• як поява дитини з особливими освітніми потребами стає можливістю для розвитку та особистісного зростання кожної дитини.

Для батьків усіх вихованців можна запланувати спільні заходи (майстерки, дитячі ярмарки, прогулянки в парку), у яких братимуть участь діти та дорослі. 

У внутрішній комунікації між батьками та вихователем чи вихователькою обов’язково треба встановити партнерські стосунки: педагог/иня має радитися з ними, питати, які підходи використовують удома з дитиною — можливо, це допоможе в садочку.

«Будь-яка родина, коли очікує на появу малюка, уявляє, як ця дитина буде ходити, чим буде займатися, ким стане. Якщо в ранньому дитинстві виявляються певні складнощі, то батькам доводиться знаходити внутрішній ресурс, щоб адаптуватися в суспільстві. Вони мусять шукати для цього різні шляхи й методи, водночас уже не можуть почуватися впевнено, відчувають надмірну увагу до себе й дитини. Тож найважливіше — ставитися до батьків дітей з особливими освітніми потребами так, як до всіх батьків у групі», — акцентує Ольга Гоцуляк.

Ольга Гоцуляк радить батькам та вихователям/кам звернути увагу 

• на блогерів, громадських діячів та діячок, які активно висвітлюють тему інклюзії;
• на історії українських захисників і захисниць, які отримали травми чи поранення, але долають ці виклики попри все; 
• на українських паралімпійців, які щороку посідають призові місця.

Це допоможе зрозуміти, із чим щоденно стикаються люди з ООП чи з інвалідністю. 

Зокрема, педагогиня радить стежити за дописами таких активістів/ок:

• Марина Герелюк — незряча блогерка, авторка пісень, поетеса та співачка;
• Влад Дріщук — студент із ДЦП, веде блог про особливості людей із дитячим церебральним паралічем;
• Віталій Пчолкін — знімає соціальні відео про життя людей з інвалідністю;
• Уляна Пчолкіна — українська громадська діячка, експертка з питань безбар’єрності, коректної комунікації та інклюзивного середовища.

«Культура рівності починається з дорослих: як ми вживаємо певні фрази, як ставимося до людей з інвалідністю чи дітей з ООП, які рішення ухвалюємо щодо них», — додає Ольга Гоцуляк.

1. Для батьків Ольга Гоцуляк радить серію книг про особливості дітей із різними нозологіями, зокрема:

• «Дитина з порушеннями зору»;

• «Дитина з порушеннями слуху»;
• «Дитина з порушеннями мовленнєвого розвитку»;
• «Дитина з порушеннями інтелектуального розвитку»;
• «Дитина з дитячим церебральним паралічем»;
• «Дитина із труднощами у навчанні»;
• «Дитина із розладами аутичного спектра»;
• «Гіперактивна дитина»;
• «Дитина із синдромом Дауна».

«Ці видання просто й доступно пояснюють особливості розвитку дитини, допомагають зменшити тривогу батьків та пропонують конкретні практичні поради для щоденної взаємодії, навчання й підтримки. Це не лише про діагноз, а про розуміння, пошук ресурсів для розвитку дитини та побудови партнерства з фахівцями», — пояснює Ольга Гоцуляк.

2. «Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку», Лариса Ніцой (для дітей).

«Це захоплива й дотепна повість про пригоди, дружбу та прийняття. У легкий і гумористичний сюжет авторка природно вплітає тему людей з інвалідністю в суспільстві, показуючи цінність підтримки, поваги й рівності. Книга читається на одному подиху, дарує гарний настрій і водночас спонукає до важливих роздумів», — акцентує Ольга Гоцуляк.

3. «Дислексія — це не вирок», Дженніфер Мур-Маллінос (для дітей).

На яскравих сторінках просто й підтримувально розповідають про особливості навчання та поведінки дітей із дислексією.

«Книга допомагає зрозуміти, що труднощі з читанням — це не про “ледачий” чи “неуважний”, а про інший спосіб обробки інформації. Вона підтримує самооцінку дитини й показує, що з дислексією можна бути успішною», — наголошує педагогиня.

4. «У мого брата аутизм», Дженніфер Мур-Маллінос (для дітей).

На думку Ольги Гоцуляк, ця книжка підштовхне малюків до більш відкритого спілкування, заохотить до вияву почуттів та обговорення ситуацій, що їх бентежать.

5. «Не можу сидіти на місці», Мег Бельвізо і Пем Полак (для дітей). 

«Книга доступно пояснює особливості дітей із розладом дефіциту уваги та гіперактивністю: чому їм складно довго всидіти на місці, зосереджуватися чи контролювати імпульси. Водночас вона підкреслює сильні сторони таких дітей: енергійність, креативність, щирість», — зауважує Ольга Гоцуляк.

6. «Голосно, тихо, пошепки», Роман Романишин, Андрій Лесів (для дітей).

«Це яскрава пізнавальна книжка про звук і тишу. Вона розповідає, які звуки нас оточують, як працює слух, чому важливо не лише говорити, а й чути одне одного. Діти дізнаються цікаві факти про музику, шум міста й природи, а також про те, як спілкуються люди, які не чують. Книга поєднує простий текст і виразні ілюстрації, легко читається та допомагає по-новому відчути світ звуків і значення тиші», — розповідає педагогиня.

Читайте також:

«140 децибелів тиші»: історія про відданість, байдужість та музику

7. «Особливі тварини», Наталія Попович (для дітей).

«Це добра й тепла книжка, створена спеціально для малят. Короткі віршовані історії про різних тваринок допомагають дітям змалку зрозуміти: усі — і тварини, і люди — різні. У кожного є свої сильні сторони й особливості, які роблять нас унікальними. Книжка навчає поваги та доброзичливості, нагадуючи: у цьому світі є місце для кожного, і всі ми заслуговуємо на любов», — зазначає освітянка.

8. Книги зі шрифтом Брайля:

• «Розповіді тітоньки казкарки», Віра Марущак;
• «30 перлин Києва», довідник із використанням рельєфних зображень.

«Це чудовий спосіб показати дітям із типовим розвитком, як читають і відчувають світ діти з порушеннями зору. Такі видання поєднують текст, ілюстрації та рельєфні написи, дають змогу доторкнутися до букв і слів, відчути їх на дотик. Це не лише допомагає розвинути емпатію та розуміння, а й формує повагу до особливостей інших людей, демонструючи, що різні способи пізнання світу однаково цінні», — додає Ольга Гоцуляк.

Книги зі шрифтом Брайля можна використовувати в школах, садочках і вдома для інтеграції інклюзивного підходу в повсякдення.

9. «Білосніжка», Енцо Крівеллі (для дітей).

Це книга з піктограмами, створена для дітей із розладами аутичного спектра, щоб полегшити сприйняття тексту та допомогти структурувати інформацію.

«Цю та інші книги з піктограмами успішно можна використовувати в інклюзивному середовищі: піктограми допомагають усім дітям, особливо молодшим, швидше орієнтуватися в історії, запам’ятовувати нові слова та поняття, розвивати мовлення та комунікаційні навички. Такі книги сприяють спільному читанню, взаєморозумінню та прийняттю різних способів навчання, формуючи дружню та підтримувальну атмосферу для всіх дітей у групі чи в класі», — акцентує педагогиня.

Фото героїні та Canva