«Ми різні — ми рівні»: як у львівських школах впроваджують культуру безбар’єрності
У межах проєкту «Ми різні — ми рівні» в школах Львова проводять заняття про доступність та безбар’єрність. Діти вчаться дивитися на світ під іншим кутом і краще розуміти людей з інвалідністю.
Із січня 2026 року цей проєкт пілотують у 1–4-х класах семи шкіл, а вже з вересня ініціатива з’явиться у всіх початкових класах міста. Надалі її планують масштабувати й серед старших учнів та учениць.
- Як інтегрують теми про безбар’єрність на уроках?
- Чому вирішили почати з молодшої ланки?
- Про що саме говорять із дітьми і в яких форматах?
Розповідаємо в цьому матеріалі.
ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РІВНІСТЬ ТА БЕЗБАР’ЄРНІСТЬ: ДОСВІД ЛЬВІВСЬКИХ ШКІЛ
У школі № 100, яку очолює Мирослава Лакоцька, є 24 інклюзивні класи та 26 дітей з особливими освітніми потребами. Тож, за словами директорки, тема доступності й безбар’єрності є для колективу не чимось абстрактним, а тим, із чим діти та педагоги/ні мають справу щодня.
Саме тому заклад долучився до пілотування проєкту «Ми різні — ми рівні». Його головна мета — навчити дітей співіснувати в суспільстві без упереджень, сприймати людей з інвалідністю як рівних і не створювати бар’єрів, а навпаки — допомагати їх долати. Під час уроків у межах проєкту діти працюють у групах, говорять про право бути собою та вчаться поважати його в інших.
«Через війну кількість людей з інвалідністю в Україні зростає, але суспільство досі не завжди приймає відмінності. Саме тому нам потрібно вчитися долати упередження. І починати важливо якомога раніше, хоч би зі школи, адже там дитина вчиться взаємодіяти із соціумом», — додає Олеся Мандзюк, начальниця управління розвитку освіти департаменту освіти та культури Львівської міської ради.
Львівські управлінці об’єдналися з експертами та експертками з доступності й інклюзії, педагогами/инями, фахівцями/чинями Центру професійного розвитку педагогічних працівників, психологами/инями, ветеранами/ками та громадськими організаціями. Разом вони напрацювали підходи, які допомагають говорити з дітьми на складні, але важливі теми простою та зрозумілою мовою. Щоб впроваджувати зміни системно, вирішили почати саме з молодшого учнівства, а далі поступово проєкт переходитиме до старших класів.
Оскільки вводити додаткові уроки в початковій школі було складно через навчальне навантаження, вирішили інтегрувати теми доступності та безбар’єрності в предмет «Я досліджую світ». Для цього програму доповнили новими методичними та дидактичними матеріалами, а для вчительства підготували окремий супровід і навчання, зазначає Олеся Мандзюк.
«Загалом учителі та вчительки обирають тему місяця, яку вони інтегруватимуть на уроках “Я досліджую світ”, наприклад через ранкові кола, ігрові активності, розмови, короткі тренінги, проєкти тощо. Діти постійно бачать цю інформацію і поступово звикають до неї. А наприкінці місяця проводять велике заняття, де разом з учнівством підсумовують усе, про що говорили раніше», — пояснює Галина Воробець, працівниця Центру професійного розвитку педагогічних працівників, яка координує впровадження проєкту в школах.
Про що говорять із дітьми в межах проєкту «Ми різні — ми рівні»?
Серед тем, які школи розглядали з дітьми 1–4-х класів:
- «Світ, якого ми не бачимо очима» (про особливості сприйняття навколишнього середовища в людей із порушенням зору);
- «Світ, який потрібно зрозуміти без слів» (про людей із порушенням слуху);
- «Як слово може зігріти або поранити» (про коректну термінологію);
- «Допомога тому, хто її потребує» (про те, як правильно запропонувати допомогу іншим і чому не варто нав’язувати її, якщо людина відмовила);
- «Прийняття та вміння бути прийнятим» (про важливість створення середовища, у якому кожен і кожна почуваються рівними та прийнятими) тощо.
«Зважаючи на особливості сприйняття дітей молодшого шкільного віку, такі розмови проводять в ігровій невимушеній формі. Також залучають проєктну діяльність. Наприклад, коли вчителі та вчительки говорили про архітектурну доступність міста, то діти звертали увагу на тактильні мініатюри міських об’єктів, а в школах навіть створювали мінімоделі власних шкіл, щоб люди з порушенням зору могли зрозуміти структуру приміщення. Коли ж говорили про людей із порушенням слуху, то діти вивчали базові слова та фрази жестової мови», — ділиться Галина Воробець.
Допомагають розвивати інклюзивне мислення й емоційну чутливість в учнів та учениць різні посібники та методичні матеріали, якими забезпечили пілотні школи. Наприклад, учительство активно використовує «Абетку емпатії», де зібрано 12 оповідань про дітей із різними особливостями. На основі цих історій діти розвивають емоційну чутливість і вчаться бути уважними до інших з раннього віку. Також використовують «Абетку емоцій», щоб учні та учениці краще розуміли свій емоційний стан.
Крім цього, педагоги й педагогині запрошують на заняття експертів/ок із доступності, ветеранів і ветеранок.
«Нещодавно в нашому закладі була зустріч із ветераном — батьком однієї з учениць. Він розповідав дітям про особливості пересування на протезах і допоміг зрозуміти, чому кожна будівля, магазин, аптека чи парк обов’язково мають бути доступними та зручними для всіх людей», — додає Мирослава Лакоцька (подібні зустрічі радимо проводити з урахуванням досвіду учнів й учениць конкретного класу — ред.).
Долучаються до занять і шкільні психологи/ні та соціальні педагоги/ні. Як зауважує Олеся Мандзюк, їхня співпраця з учителями та вчительками є надзвичайно важливою, особливо коли тема чутлива. Вчительство щодня бачить дітей у колективі, може помітити певні поведінкові зміни, реакції чи тенденції в спілкуванні, а вже психологи/ні та соціальні педагоги/ні допомагають професійно опрацювати ці моменти та правильно скерувати роботу класу.
«Уже зараз бачимо, що діти досить добре сприймають і засвоюють матеріал у такій інтегрованій подачі. У багатьох класах є навіть спеціальний ігровий персонаж, який супроводжує ці заняття. Для дітей це сигнал, що зараз буде важлива тема.
Ми постійно пробуємо різні методики, аналізуємо їх і відфільтровуємо те, що працює найкраще. Інколи здається, що матеріал хороший, але під час роботи з дітьми стає зрозуміло: щось надто складне, а щось, навпаки, можна розширити. Влітку ми аналізуватимемо результати пілотування та підготуємо рекомендації для масштабування цієї ініціативи у всіх початкових класах міста», — додає Галина Воробець.
Однак наші співрозмовниці акцентують: культура безбар’єрності та розуміння унікальності кожної людини не формується за одну розмову чи заняття. Важливо, щоб вона була відчутна в усіх аспектах життя закладу освіти: у його інфраструктурі, щоденній комунікації, ставленні вчительства та учнівства, спільних активностях. Лише тоді рівність та безбар’єрність стануть природною частиною дитячого світогляду.
Фото Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено) та Magnific
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:
