Повернення до української школи з-за кордону: що варто знати учнівству та чи потрібно писати контрольні з усіх предметів?

Нещодавно в мережі активно обговорювали ситуацію в одній з одеських шкіл, де дитині, яка повернулась із Німеччини, перед тим, як прийняти її до закладу, сказали написати дев’ять тестів, зокрема і з фізкультури. А ще здати вироби для предмета «Технології». Цю історію від імені своєї подруги розповіла журналістка Зоя Казанжи.

«Коли ми приїхали до Німеччини, ніхто не вимагав від моєї дитини складати тести, знати німецьку бездоганно, присідати і стрибати, щоб скласти тест із фізкультури. Діна взагалі не знала жодного слова німецькою. Там навпаки — створили всі умови, де вона почула безпеку й бажання вчитися», — переповідає слова подруги Зоя Казанжи.

• Тож чи справді діти, які повертаються в українські школи, мають складати тестування з усіх предметів?
• За яких умов перезараховують оцінки із закордонного закладу освіти?
• Та як зробити адаптацію таких учнів та учениць менш стресовою?

Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Надією Лещик, освітньою омбудсменкою, та Світланою Федорченко, психологинею релокованого Маріупольського ліцею міста Києва.

За словами Надії Лещик, щоб спростити повернення українських учнів та учениць з-за кордону в нашу систему освіти, до Закону України «Про повну загальну середню освіту» внесли зміни (вони набули чинності 15 червня 2025 року). Зокрема, додали нову норму:

«Громадяни України мають право на визнання результатів навчання, здобутих ними шляхом формальної чи неформальної освіти в суб’єктів освітньої діяльності, розміщених за кордоном, крім держави, вказаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом».

Такі зміни на законодавчому рівні встановлюють право на визнання результатів навчання (а не оцінювання, яке передбачало б додаткове тестування — ред.), які учні та учениці отримали в закордонних школах. Отже, якщо дитина має оцінки й відповідну довідку, яка підтверджує її навчання в закордонному закладі освіти, то українській школі не потрібно проводити якогось додаткового оцінювання, а просто перезарахувати оцінки, пояснює освітня омбудсменка.

Для цього Міністерство освіти й науки України затвердило шкалу співвіднесення систем оцінювання різних країн та української 12–бальної системи. З нею можна ознайомитися за покликанням.

Також уряд затвердив «Порядок визнання результатів навчання за кордоном (на рівнях повної загальної середньої освіти)», який спрощує визнання оцінок, які отримані за кордоном. Освітня омбудсменка надавала докладні пропозиції до проєкту цього документа.

«Коли я спілкуюся з батьками та педагогами, які перебувають за кордоном, і запитую, як приймали їхніх дітей до школи країни перебування, то більшість говорила лише про два іспити — з рідної мови країни, до якої приїхали діти, та з математики. У такий спосіб відбувався легкий вхід українських дітей у нову систему освіти.

Тож ми також не маємо якось ускладнювати повернення наших дітей до українських шкіл. Перезарахування оцінок є хорошою альтернативою, щоб уникнути додаткового стресу», — розповідає Надія Лещик.

Водночас, за її словами, проблема виникає тоді, коли дитина:

• або взагалі ніде не навчалася (ні за кордоном, ні в Україні),
• або в неї відсутня довідка із закордонного закладу освіти,
• або клас, де вона навчалася в країні перебування, не збігається з класом в українській школі (наприклад, в Україні мала б відвідувати 7-й клас, але навчалася в закордонній школі у 5-му чи 6-му, чи взагалі відвідувала інтеграційний клас).

Що робити в цьому випадку? Як пояснює Надія Лещик, у такому разі українська школа не може визнати результати навчання. І тоді українське законодавство дійсно передбачає тестування з усіх предметів. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про повну загальну середню освіту», якщо в учнів та учениць відсутні результати річного оцінювання, то вони мають право до початку нового навчального року пройти річне оцінювання та/або державну підсумкову атестацію (нагадаємо, що на час воєнного стану ДПА скасовано — ред). Форми проведення такого оцінювання заклад освіти обирає самостійно.

У МОН також закликають школи створювати максимально комфортні умови для повернення дітей, ідеться в матеріалі ВВС. Зокрема, тестування з фізичної культури та оцінювання з технологій там «не вважають обов’язковим».

Щоби полегшити процедуру повернення до українських шкіл дітей, які не мають результатів навчання чи довідки з іноземної школи, освітня омбудсменка пропонує взяти за основу закордонний досвід та обрати лише кілька основних предметів, з яких потрібно провести тестування. Водночас, за її словами, кожен випадок потрібно розглядати індивідуально, враховуючи різні сценарії.

Не варто забувати і про тих дітей, які одночасно навчалися і  у закордонній, і в українській школі. У такому разі при поверненні їм не потрібно складати щось додатково. Це ж саме стосується дітей, які паралельно навчаються в українській школі за українознавчим компонентом, тобто вивчають ті предмети, яких немає в школі країни перебування, як-от українська мова, література, історія України тощо. Оцінки з решти предметів українські школи просто перезараховують.

Нагадаємо, що в червні 2025 року МОН запустило єдину платформу «Українознавчий компонент», яка дає змогу батькам обрати школу, де дитина дистанційно зможе вивчати предмети цієї програми. Також там вони можуть подати заяву на зарахування дитини до відповідного закладу освіти для вивчення українознавчого компонента.

Читайте також:

Які зміни очікують із вересня 2025 року на учнівство за кордоном, на ТОТ та на підконтрольній території — пояснює Надія Кузьмичова

Крім цього, є і діти, які не навчалися ніде — ні в українських школах, ні в школі країни перебування. За даними аналітичного звіту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Вимушене переміщення за кордон», серед дітей 5–11 років таких було 15 %, а серед 12–17 років — 9 %. Така ситуація переважно в тих країнах, де немає примусу до навчання в місцевих школах. Тож цей сценарій, за словами Надії Лещик, також ще потрібно пропрацювати.

Повернення дітей, які тривалий час перебували за кордоном, потребує делікатного підходу, додає освітня омбудсменка. Адже це не лише питання успішності та визнання результатів навчання, а і психологічного стану учнівства.

За словами Надії Лещик, на жаль, іноді можна спостерігати упереджене ставлення з боку суспільства до людей, які вимушено виїхали за кордон через безпекову ситуацію. Частині родин наразі просто немає куди повертатися, але вони хочуть зробити це в майбутньому й потребуватимуть підтримки. Частина вже ухвалили рішення про повернення і повертаються. Варто розуміти: ці діти та їхні родини зробили свідомий вибір — жити знову в Україні — і це потребує поваги та підтримки, а не осуду.

«Повернення до життя в умовах війни — це також складне психологічне випробування. І чим м’якше та уважніше ми адаптуємо цих дітей до нових умов, тим більше шансів, що й інші українці за кордоном також наважаться повернутися», — стверджує Надія Лещик.

Психологиня Маріупольського ліцею міста Києва Світлана Федорченко акцентує, що навіть під час повернення у свою рідну школу після декількох років відсутності дитина однаково може відчувати стрес. Тож її адаптація може тривати від двох місяців до пів року (й навіть більше). Усе залежить від віку та індивідуальних особливостей. А тому й батькам, і вчительству варто бути уважними до стану дитини, підтримувати її, фокусувати увагу на її сильних сторонах.

«Звичайно, бажано, щоб класний/а керівник/ця попередньо поспілкувався/лася з класом, повідомив/ла, що ось такий/а учень чи учениця повернеться до них. Можна запропонувати дітям разом подумати, що вони разом із вчителем чи вчителькою могли б зробити для комфортного перебування однокласника чи однокласниці, як можна його / її привітати та підтримати. Допоміжним і дієвим способом також є щоденний скринінг психоемоційного стану дітей у класі, щоб вчасно виявляти якісь негативні чи позитивні тенденції», — розповідає психологиня.

Розв’язати якісь конфліктні ситуації в межах класу допоможуть і відновлювальні практики, як-от «коло спілкування», де кожен учасник та учасниця можуть обговорити будь-яку конфліктну чи проблемну ситуацію відкрито та без осуду. Адже кожен і кожна має право бути почутим/ою. Так у дітей формуються навички діалогу та взаємоповаги.

Також важливо створювати нові спільні спогади в класному колективі, наприклад, якщо дозволяє безпекова ситуація, можна організовувати спільні поїздки, екскурсії, разом відвідувати театр чи влаштовувати прогулянки в парку, на природі. Такі спільні емоційні переживання згуртовують. Дитина, яка повернулася, також може поділитися цікавинками про країну, де вона жила раніше.

Якщо вчитель чи вчителька помічає якісь зміни в настрої дитини або в колективі дітей, головне, як додає психологиня, — це співпраця та відкрита комунікація в межах трикутника «школа — дитина — батьки». Якщо всі рухатимуться в одному напрямку, то результат завжди буде позитивним. Адже, як стверджує Світлана Федорченко, головна мета й батьків, і школи — це забезпечити добробут дитини, сприяти її розвитку та щасливому майбутньому.

«Лише в тісній співпраці між учительством, батьками та дітьми ми можемо створити безпечне освітнє середовище. Водночас не варто забувати і про такі основи стресостійкості, як повноцінний сон, збалансоване харчування, прогулянки на свіжому повітрі, фізичні вправи, активна взаємодія всередині родини. Усе це в комплексі допоможе дитині легше адаптуватися», — підсумувала Світлана Федорченко.

Головне фото Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонений

Фото в тексті Артема Галкіна, Віталія Носача, РБК-Україна, та з Facebook-сторінки Надії Лещик