Від ялинки до Дідуха: як українці повертають символи та цінності Різдва

Дідух, 12 страв на столі, колядки й вертеп — нині це зрозумілі й неодмінні різдвяні традиції в українських родинах. Свято набирає ваги й навіть витісняє Новий рік, який у часи совєтів мав більшу популярність ніж Святвечір.

Власне, на це є свої причини. Замість Вифлеємської зірки на ялинці була п’ятикутна зірка з гербом СРСР, а з-поміж інших іграшок переважали «ведмедики», «балалайки» або «космічні ракети». Українцям нав’язували культ Нового року замість Різдва, витісняючи наші традиції на другий план, а заодно формуючи громадян і громадянок, які не знають власної історії.

Пропонуємо розвінчати совєтські міфи про Різдво та нагадати історію свята разом із Юлею Топольницькою, кандидаткою історичних наук, співавторкою підручників, посібників та курсів з історії та громадянської освіти, методисткою ГО «Вчися».

Культура середньовіччя була теоцентричною (центром є Бог), де віра визначала світогляд і пояснювала природу речей. Одним із ключових інструментів поширення релігійних знань був театр містерій — драм на біблійні сюжети. Традиція різдвяної ялинки бере початок саме з таких вистав про Адама і Єву, де хвойне дерево уособлювало Едем. Оскільки вистави відбувалися наприкінці грудня, ялинка була єдиним деревом, що мало відповідний вигляд (тобто була зеленою), тому її прикрашали яблуками як символом забороненого плоду. Це демонструє, як релігійне мистецтво заклало візуальний фундамент європейського Різдва, що згодом поширився за межі церкви на міські площі й приватні оселі.

У 1223 році чернець Франциск Ассізький винайшов вертеп (шопку), створивши першу живу інсталяцію різдвяних ясел у містечку Греччо. Його метою було наочно нагадати людям про народження маленької дитини та про незручності, які їй довелося знести, лежачи в сіні. В Україні ця ідея трансформувалася в унікальний двоярусний ляльковий театр, де горішній ярус належав релігійним сюжетам, а нижній — народній комедії. Це поєднання високої культури та народного гумору зробило вертеп обов’язковим елементом святкування, що зберігся до наших днів як символ емпатії та духовної радості.

До початку XX століття в Україні гармонійно співіснували дві традиції: архаїчна сільська й модерна міська. Основним символом українського села був Дідух — обрядовий сніп, що втілював тяглість роду та присутність духів предків на Святвечорі. Ялинка ж масово з’явилася в українських містах у XIX столітті як частина загальноєвропейської моди. Проте, як зазначає Дар’я Анцибор у дослідженні «Під подушку чи під ялинку?», міська ялинка того часу була виключно Різдвяним символом, увінчаним восьмикутною Вифлеємською зіркою. Це двовладдя символів відображало природний розвиток культури, де традиційний світогляд (Дідух) поєднувався з новими європейськими віяннями (ялинка).

Після окупації совєтами України, більшовики розпочали наступ на релігійну культуру, маркуючи Різдво як «шкідливий пережиток». У 1920-х роках ялинка та вертеп опинилися під офіційною забороною як атрибути «релігійного мракобісся». Влада намагалася замінити церковну поліфонію та багатоголосий спів агітаційними «червоними колядками», що вихваляли партію. Це була спроба маніпулювати публікою. Такі дії мали на меті розірвати зв’язок людини з традиційним світоглядом і замінити його партійною ідеологією.

У грудні 1935 року (у розпал сталінських репресій) совєтська влада змінила стратегію: замість заборони свята провела його ідеологічну апропріацію. Через газетну пропаганду було впроваджено Новий рік як головне зимове свято (головний герой — Дід Мороз, який витіснив Святого Миколая). Відтак відбулося штучне «переодягання» символів: Вифлеємську зірку замінили на п’ятикутну червону, а духовний зміст — на вдячність совєтському режиму і сподівання на щастя в новому році. У цьому процесі Дідух був остаточно витіснений ялинкою, оскільки він занадто сильно нагадував про індивідуальну господарську та духовну незалежність українського селянина, яку совєтська влада нищила колективізацією.

Заміну символів можна побачити на листівці совєтського режиму.

Заміна ідеологічного центру: замість Вифлеємської зірки, що символізувала народження Христа, верхівку ялинки вінчає масивна червона п’ятикутна зірка з гербом «СССР» у центрі.

Мілітаризація та політика: серед іграшок та персонажів ми бачимо прапор «СССР», дитину у формі червоноармійця (у будьонівці) на коні-качалці та хлопчика з гвинтівкою. Це підкреслює підпорядкування свята державним інтересам.

Народна атрибутика: використання балалайки та ведмедя — це спроба надати святу «народного» російського колориту, відсуваючи на задній план духовні традиції, такі як Дідух.

Персонажі: присутність Діда Мороза (ліворуч) підтверджує успішне впровадження секулярного персонажа на зміну Святому Миколаю.

Фото «Всвіті» та Сanva