Як подружити профтехи з бізнесом: інсайти зі стажування прифронтових коледжів в українських компаніях
За п’ять днів директори та директорки, викладачі та викладачки закладів професійної освіти відвідали 18 сучасних підприємств у дев’яти містах України: Києві, Львові, Рівному, Вишгороді, Мукачеві, Полтаві, Івано-Франківську, Ладижині та Луцьку.
Для 40 учасників й учасниць проєкту це стало нагодою побачити, як працюють різні галузі економіки, пройти навчання безпосередньо на локаціях стажування, поспілкуватися з менторами й менторками та їхніми помічниками й помічницями, зібрати ідеї, які можуть посилити сучасну професійну освіту в Україні.
Як минуло стажування та які зміни започаткували професійні коледжі після побаченого — розповідаємо далі.
ЯК ПРОХОДИЛО СТАЖУВАННЯ
Тижневе офлайн-стажування для учасників й учасниць добирали відповідно до профілів їхніх закладів освіти, професійних напрямів і запитів. Для команди проєкту було важливо врахувати спеціалізації, з якими працюють директори/ки та викладачі/ки, і те, що саме вони хотіли побачити на практиці: які процеси, підходи, технології, моделі співпраці з бізнесом чи формати організації навчання. Кожен маршрут формували так, щоб стажування було максимально релевантним і корисним для подальшого оновлення освітніх програм, практичної підготовки та партнерств у закладах професійної освіти.
Програми стажування поєднали різні формати:
- експертне та корпоративне навчання;
- екскурсії підприємствами;
- виїзди на експериментальні виробництва;
- складання іспитів й отримання сертифікатів безпосередньо в місцях стажування.
Учасники й учасниці проєкту обговорювали ключові виклики, які сьогодні стоять перед професійною освітою: як посилювати співпрацю закладів із бізнесом, оновлювати освітні програми відповідно до потреб ринку праці, розвивати короткострокові курси, підтримувати жінок у «нетипових» професіях і створювати більш адаптивне освітнє середовище для різних груп здобувачів/ок освіти.
Саме на ці запити й відповідає ініціатива «EduBiz 2.0: інноваційне офлайн-стажування для директорів/ок і викладачів/ок закладів професійної освіти України», поєднуючи офлайн-активності, практичне онлайн-навчання з експертною підтримкою та подальшу роботу над оновленням або створенням освітніх програм (і не тільки).
ЗАПИТИ ПРОФТЕХІВ ЩОДО СТАЖУВАННЯ
Попри різні регіони, напрями підготовки й бази стажування, очікування учасників та учасниць виявилися дуже схожими — і саме в цьому легко впізнати спільну реальність української профосвіти. Насамперед учасниці/ки хотіли переконатися, що побачать справжню сторону бізнесу: не лише презентації, а реальні виробничі процеси, внутрішню логіку рішень, темп роботи, відповідальність, ризики й щоденну практику.
«Нас цікавило, чи справді в Україні існує взірцеве, не декларативне, а реальне партнерство між бізнесом і професійною освітою», — так сформулювала свій запит Олена Юденкова, директорка Професійно-технічного училища № 88 (селище Магдалинівка, Дніпропетровщина). Разом із колегою Аллою Хмелинською освітянка проходила стажування в Ладижині (Вінниччина) на базі міжнародної компанії у сфері харчових та агротехнологій і ритейлу «МХП».
Учасники й учасниці проєкту їхали на стажування, щоб краще зрозуміти, яких саме навичок бізнес очікує від випускників і випускниць уже в перший день роботи, наскільки чинні освітні програми відповідають сучасним виробничим темпам і технологіям, а також — що саме сьогодні потрібно змінювати в навчанні (від змісту дисциплін до практичної складової, цифрових інструментів і технічного оснащення).
Для когось це був запит на те, як скоротити розрив між академічною підготовкою та живою практикою, як інтегрувати сучасне обладнання та нові виробничі технології у свій заклад освіти або як знайти не просто сильну компанію, а потенційного партнера для довгострокової співпраці. Саме тому звучали й дуже предметні очікування: побачити повний цикл взаємодії бізнесу з освітою, дізнатися, як працюють наставництво, дуальна форма навчання та підготовка кадрів, зрозуміти, чи готовий бізнес брати на себе частину відповідальності за формування фахівця/чині.
Окремо в цих очікуваннях відчувалася потреба в чесній розмові. Учасникам й учасницям було важливо не лише почути про успішний досвід, а й поставити складні запитання: про кадрову політику, прибутковість, помилки, юридичні ризики співпраці з освітою, технічні обмеження й реальний рівень залученості роботодавця.
«Хотілося побачити не фасад, а внутрішню кухню: цифри, рішення, ризики, відповідальність», — зауважує Наталія Костюк, майстриня виробничого навчання, викладачка спецдисциплін із професії «Кухар» у Вознесенському професійному аграрному ліцеї (Миколаївщина). Разом із колегою Ольгою Скрібець вона стажувалася в Рівному та Києві в очільника українського бренду одягу та аксесуарів MAKI Макара Ципана.
Для Ольги Олійник і Владислава Шевченка з Дніпровського фахового коледжу радіоелектроніки одним із ключових очікувань було розуміння, чи можна не просто ознайомитися з досвідом львівської технологічної компанії EdPro, а реально перенести його в освітній процес.
«Було важливо з’ясувати, чи зможемо ми інтегрувати отримані результати в освітні програми та чи буде це стажування справді корисним для підготовки студентів, а не лише ознайомчим», — пояснюють викладачі з Дніпра.
Учасники/ці стажування прагнули знайти робочі моделі, які можна адаптувати у своєму закладі, — від оновлення програм і підвищення кваліфікації викладачів і викладачок до побудови системного партнерства з бізнесом. Ці очікування знайомі для багатьох інших профтехів: сьогодні заклади професійної освіти шукають не просто нові враження, а рішення, які допоможуть зробити навчання ближчим до реального ринку праці й кориснішим для тих, хто на цей ринок виходить.
ЩО ПОКАЗАЛО СТАЖУВАННЯ
У реальності учасники й учасниці зіткнулися з тим, що:
- бізнес працює значно швидше, ніж звикла освіта: рішення ухвалюють оперативно, процеси гнучко змінюють, а команди швидко адаптуються до нових завдань;
- успішне підприємство — це не лише технології, а й сильна внутрішня культура: цінності, стандарти, безпека, відповідальність і якісна комунікація виявилися не додатком, а основою щоденної роботи;
- найбільший розрив між освітою та бізнесом — не тільки в обладнанні, а й у підходах до праці. Бізнес живе в логіці результату, взаємозалежності й відповідальності за спільну справу, тоді як освіта часто тримається на індивідуальному виконанні завдань;
- сучасні виробничі й цифрові рішення оновлюють швидше, ніж встигають змінюватися освітні програми, особливо в умовах браку фінансування та воєнного часу;
- командна робота, дисципліна, комунікація та відповідальність — саме ті навички, які в бізнесі є базовими, а в освітньому процесі досі залишаються недооціненими;
- студентам і студенткам профтехів бракує не лише доступу до сучасного обладнання, а й розуміння повного циклу роботи від ідеї та планування до взаємодії в команді, контролю якості та відповідальності за результат;
- реальне виробництво значно ширше за уявлення про професію, які часто існують в освітньому середовищі, адже за кожною спеціальністю стоїть не лише технічне виконання, а й простір для ініціативи, розвитку, мислення та професійної ідентичності;
- працівники й працівниці бізнесів часто демонструють вищий рівень включеності в роботу, ніж той, до якого звикло студентство. Ентузіазм, командність, дотримання стандартів і повага до процесу тут не виняток, а норма.
«Я побачила, що цінності — це не декларація і не корпоративний плакат, а жива система, яка визначає стиль управління, взаємодію між людьми, ставлення до безпеки, якості та розвитку», — зазначає Олена Юденкова.
Крім цього, бізнес уже працює з актуальними цифровими інструментами, натомість коледжі не завжди мають ресурси, щоб так само швидко оновлювати власне освітнє середовище.
Анжеліка Севастьянова, заступниця директора з навчально-методичної роботи Миколаївського професійного суднобудівного ліцею, яка проходила стажування у Вишгороді (Київщина) на виробництві обладнання для порошкового фарбування та металовиробів GRAFIX, помітила різницю між вимогами до працівників / працівниць на підприємстві та до випускників і випускниць закладів професійної освіти:
«Дуже недооціненими є вміння працювати в команді, дисциплінованість і відповідальність. Це те, чого бракує сучасним студентам».
П’ЯТЬ ВИСНОВКІВ ДЛЯ ІНШИХ ПРОФТЕХІВ
Після повернення до своїх закладів освіти в учасників/ць стажування з’явилося розуміння, що саме потребує перегляду в професійній освіті, які навички варто підсилювати вже зараз і чому сучасні профтехи мають навчати не лише професії, а й культури роботи в команді, темпу, взаємодії та якості.
1. Бізнес — це не лише база практики, а повноцінний партнер освіти.
Сучасний роботодавець — це не просто той, хто «бере студентів і студенток на практику» або «чекає готового працівника чи працівницю», а співтворець освітнього процесу. Саме бізнес може впливати на зміст програм, допомагати формувати актуальні компетентності та включатися в підготовку молоді ще під час навчання.
«Стажування показало, що освіта справді може бути дієвою, коли бізнес не чекає готового фахівця, а свідомо й відповідально формує його разом із закладом освіти», — ділиться Алла Хмелинська.
2. Застарілим стає навчання, відірване від реального виробництва.
Традиційний акцент лише на теорії, індивідуальних завданнях або відпрацюванні окремих операцій уже не відповідає запитам сучасного ринку праці. Освіта має бути практикоорієнтованою, інтерактивною і такою, що показує студентам і студенткам не фрагменти професії, а повну логіку процесу.
«Я перестала сприймати бізнес як “базу практики”. Це рівноправний партнер, співтворець освітнього процесу», — додає Наталія Костюк.
3. Критично важливі компетентності сьогодні — це не лише hard skills.
Навички, які в бізнесі вже є базовими, у професійній освіті залишаються другорядними. Ідеться про командну роботу, відповідальність за результат, комунікацію, адаптивність, цифрову грамотність, гнучкість мислення та здатність до саморозвитку. Саме ці компетентності учасники й учасниці програми дедалі частіше називають критичними для випускника/ці.
«Сучасний фахівець — це не лише виконавець, а повноцінний учасник процесу, який уміє працювати в команді, брати відповідальність і швидко адаптуватися», — зазначає Ольга Скрібець, заступниця директора з навчально-виробничої роботи у Вознесенському професійному аграрному ліцеї.
4. Випускника/цю потрібно готувати не під стандарт, а під живий ринок праці.
Освітні програми слід не формально оновлювати, а постійно звіряти з реальними процесами на підприємствах. Це означає зважати не лише на нормативні вимоги, а й на те, як реально працює галузь, які інструменти використовує бізнес, як змінюються технології, яких рішень чекає роботодавець уже сьогодні.
5. Оновлення програм має починатися з конкретних і реалістичних змін.
Важливо, що після стажування учасники й учасниці не говорять про абстрактні «великі реформи» — вони мислять дуже предметно: що можна оновити вже зараз у модулях, практичних завданнях, форматах занять, співпраці з роботодавцями, ролі викладачів у використанні цифрових інструментів і проєктній роботі. Саме ця практична доцільність стала одним із головних критеріїв осмислення побаченого.
«Після повернення ми уклали договір про партнерство з компанією “МХП”, щоб одразу почати практичну інтеграцію здобутків стажування в освітній процес, ініціювали діалог із громадою та агробізнесом щодо розвитку дуальної практики, а також почали переосмислювати ціннісну основу освітнього процесу у своєму закладі», — розповідає Олена Юденкова.
Ольга Олійник і Владислав Шевченко зосередилися на поетапному оновленні занять: ініціювали обговорення з колегами, почали перегляд одного з модулів програми, готують семінар для викладачів/ок щодо інтерактивних цифрових інструментів і вже планують ширше впровадження командної та проєктної роботи.
Ольга Скрібець і Наталія Костюк зробили акцент на практичній доцільності: переглядають зміст практичних завдань, посилюють орієнтацію на реальні запити роботодавців, шукають способи, як оновити співпрацю з майбутніми абітурієнтами та абітурієнтками й зробити заклад більш автономним і гнучким.
Анжеліка Севастьянова після стажування зосередилася на пошуку грантодавців і потенційних партнерів, щоб спробувати адаптувати побачену бізнес-модель до реалій свого закладу.
Усе це показує: результати стажування трансформуються в живі управлінські, методичні та партнерські рішення, які мають потенціал змінювати професійну освіту не декларативно, а на практиці.
У ЧОМУ СУТЬ ПРОЄКТУ «EduBiz 2.0»?
Проєкт «EduBiz 2.0: інноваційне офлайн-стажування для директорів/ок і викладачів/ок закладів професійної освіти України» став продовженням ініціативи громадської організації «Я І МОЯ ШКОЛА» — проєкту «EduBiz: інноваційне стажування для директорів/ок і викладачів/ок ПТНЗ», який реалізували у 2024–2025 роках за підтримки USAID у межах програми «Зміцнення громадської довіри» (UCBI). Саме цей «пілот» показав: заклади професійної освіти мають не просто інтерес до співпраці з бізнесом, а глибокий запит на системні зміни, нові партнерства та практичні інструменти оновлення освітніх програм.
«EduBiz 2.0…» розвиває цю логіку далі. Його суть полягає не лише в тому, щоб дати учасникам й учасницям нагоду побачити сучасний бізнес ізсередини, а й у тому, щоб перетворити досвід на реальні зміни в закладах освіти, громадах і професійному середовищі.
Наразі учасники й учасниці стажування завершили першу серію вебінарів, присвячених тому, як працювати з ідеями та перетворювати побачене на робочі плани, чіткі результати й досяжні кроки для оновлення освітніх програм. Попереду — менторські зустрічі (за потреби), розроблення фандрейзингових планів і реалізація власних ініціатив разом зі студентством.
Мета цього проєкту — познайомити й подружити бізнеси та заклади професійної освіти так, щоб їхня співпраця була не разовою, а сталою, корисною та ефективною для всіх стейкхолдерів. Для нас важливо, щоб навколо профосвіти формувалося живе партнерське середовище, у якому є місце і для бізнесу, і для освітянства, і для молоді, і для громад.
Ірина Міньковська, голова правління ГО «Я І МОЯ ШКОЛА»
Проєкт орієнтований не лише на професійний розвиток окремих педагогів і пегагогинь чи управлінців й управлінок, а й на ширшу взаємодію між освітою, бізнесом і громадянським суспільством. Саме тому в межах проєкту команди не просто навчаються, а й поступово формують підґрунтя для спільних рішень, які можуть бути корисними для молоді, закладів освіти, місцевого бізнесу та громад загалом.
* Поїздка до дев’яти міст України відбулася 26–30 січня 2026 року як одна з активностей у межах проєкту «EduBiz 2.0: інноваційне офлайн-стажування для директорів/ок і викладачів/ок закладів професійної освіти України». Цю ініціативу реалізує громадська організація «Я І МОЯ ШКОЛА» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.
Фото ГО «Я І МОЯ ШКОЛА»
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:
