Як розвивати лідерство в громадському секторі — досвід Олександри Пєтушкової
«Стійкість — не лише про ресурси, а й про людяність», — переконана Олександра Пєтушкова, голова громадської організації «Центр інноваційної освіти “Про.Світ”». За кілька років вона пройшла шлях від менеджерки проєкту до керівниці ініціативи, яка нині втілює низку проєктів для сотень освітян й освітянок. Позаду — чимало викликів та уроків, які допомогли зміцніти самій і згуртувати команду.
Олександра розповіла про свій шлях від перших невеликих проєктів до всеукраїнських, а також про виклики лідерів та лідерок у громадському секторі, особливо в умовах широкомасштабної війни. Ділимося її історією.
ВІД МІНІПРОЄКТІВ — ДО КЕРІВНИЦТВА ОРГАНІЗАЦІЄЮ
— Яким був ваш шлях від проєктної менеджерки до керівниці ГО «Про.Світ»?
— Мій шлях у громадському секторі розпочався з тренерської програми «Молодь для молоді: знай свої права, змінюй життя» від міжнародної благодійної організації «Партнерство “Кожній дитині”». Після сертифікації я відкрила молодіжний клуб у Київському політехнічному інституті й реалізувала програму тренінгів для вразливих груп. Це дало розуміння, що такий напрям роботи мені до вподоби.
Згодом я отримала два запрошення на роботу: координаторкою волонтерів у благодійний фонд «Запорука», що опікується онкохворими дітьми, та в ГО «Центр інноваційної освіти “Про.Світ”» — координаторкою освітніх проєктів на краудфандинговій платформі GoFundEd. У «Запоруці» я об’єднувала волонтерів, проводила короткі навчання та готувала інформаційні повідомлення. Паралельно супроводжувала освітні проєкти на GoFundEd та допомагала командам створювати й реалізовувати кампанії зі збору коштів. Згодом зосередилася винятково на роботі проєктної менеджерки в «Про.Світ».
Засновниця «Про.Світ», Лілія Боровець, номінувала мене на стипендіальну програму в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету (у 2025 році інститут відзначає 15-річчя). Під час навчання в ІЛУ мені хотілося виконувати менеджерські функції та більше долучатися до створення ідей.
Одним із моїх наймасштабніших перших проєктів були «Сходини». Ми об’їхали 14 міст Луганської та Донецької областей, працюючи з понад 400 освітянами та освітянками, а це вісім шкільних команд у кожному місті. Вони проходили тренінг із проєктного менеджменту, створювали власні ініціативи та подавали їх на краудфандинг. 37 із 50 проєктів успішно зібрали кошти та одержали співфінансування.
Після успіху «Сходин» мені запропонували очолити благодійний фонд GoFundEd, який ми створили під парасолькою «Про.Світ» через зростання обсягів краудфандингу. Проте в лютому 2022 року він призупинив діяльність через широкомасштабне вторгнення. Шість учнівських проєктів із Калинівської громади Київської області, що вже стартували, вирішили перерахувати зібрані кошти на потреби ЗСУ (40 тисяч гривень задонатили фонду «Повернись живим»).
У липні 2021 року я очолила «Про.Світ». До цього ми керували організацією в тандемі з колегою: я була виконавчою директоркою та опікувалася командою, а Аня Уварова, голова організації, займалася фандрейзингом. Навчання в Інституті лідерства та управління дало мені необхідні систематизовані навички.
Очоливши організацію під час пандемії COVID-19, я зіткнулася із серйозними викликами, зокрема з понад 40 відмовами у фінансуванні. Це був найважчий рік, але ми не здалися, залишаючись вірними своїй стратегії і не переходячи на хайпові теми. Нас підтримала німецька агенція з розвитку GIZ — завдяки цьому ми організували роботу з викладачами інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо впровадження компетентнісного підходу в навчанні директорів шкіл.
— Якими проєктами ви найбільше пишаєтеся у своїй діяльності як керівниці?
— У 2023 році ми реалізували один із наймасштабніших проєктів — «Про.Спільноти: безпечне та сприятливе середовище для навчання дітей», у межах якого комплексно вивчали поняття безпеки в школі під час широкомасштабного вторгнення. Ми розклали поняття безпеки на три компоненти: інформаційний, психологічний та фізичний. Команда розробила посібник на 508 сторінок, навчила 40 тренерів та тренерок, які працювали в 113 громадах. Ми охопили орієнтовно 20 тисяч педпрацівників, що впливають на понад 200 тисяч дітей. Ключова формула цього проєкту: безпечне середовище + безпечний дорослий = дитина в безпеці.
У тому ж 2023-му разом із Plan International Ukraine ми реалізували проєкт з адаптації роботи психологічної служби закладів загальної середньої освіти. Спочатку дослідили стан функціонування психологічної служби в школах, виявили неузгодженості в нормативно-правових актах та застарілі методики. Наш інтерактивний онлайн-курс роз’яснює межі ролей соціального педагога, практичного психолога та вчителя. Трансформація психологічної служби та психосоціальна підтримка є ключовими стратегічними напрямками «Про.Світ». У 2024 році ми розробили концепт реформування психологічної служби в системі освіти на замовлення Міністерства освіти і науки — і вже у вересні відкрили перший сучасний кабінет психологічної служби, який, на наш погляд, відповідатиме теперішнім реаліям і потребам працівників психологічної служби.
— Як, на вашу думку, діяльність «Про.Світ» вплинула на зміни в освітній сфері за останні роки?
— Наша візія — нарощувати критичну масу проактивних освітян та освітянок, що діють на основі цінностей для сталого розвитку суспільства. Ми прагнемо повертати школам та педагогам суб’єктність, перетворюючи їх на тих, хто впливає на зміни, а не просто виконує накази згори. Цим ми займаємося через три ключові напрями: робота з керівниками закладів освіти:
- розвиток автономії та готовності освітян її приймати;
- психосоціальна підтримка в освіті: переосмислення ролі психолога та якість надання підтримки. Тут ми заходимо й у глибші теми — це, наприклад, підтримка дітей військовослужбовців чи ветеранів: що школа може зробити, спираючись на ключовий принцип «не нашкодь»;
- дослідження контексту екосистеми: аналіз взаємозв’язків інституцій на рівні громади та держави для вибудовування ефективної комунікації.
ЯК ГРОМАДСЬКОМУ СЕКТОРУ БУТИ СТІЙКИМ ПІД ЧАС ВІЙНИ
— Із якими викликами вам доводиться працювати як керівниці організації? Що допомагає їх долати?
— Найбільший виклик — це робота зі складними довгостроковими впливами, які не є «намацальними», та донесення важливості таких ініціатив донорам і школам. В умовах війни, коли слово «стратегія» стало майже лайливим, важко пояснити важливість інвестицій у розвиток компетентностей. У наші програми часто включаємо тематику спіральної динаміки, щоб побачити поступовість змін. На шляху важливо розуміти, де ти перебуваєш і як із цим рухатися вперед.
— Як у час війни неприбутковим організаціям бути організаційно спроможними, стійкими та результативними?
— «Чорних лебедів» стає дедалі більше: ніби вже вирівнюєш фінансовий стан — і знов щось стається, і так постійно. Ми маємо команду, що системно моніторить гранти, рефлексує досвід проєктів та напрацьовує концепти різного масштабу. Важливо вміти позбуватися зайвого: ми ретельно перевіряємо кожен конкурс на відповідність нашим стратегічним цілям та компетенціям команди, щоб уникнути розфокусування. Найскладніше, що в нас зараз немає комунікаційника: проєктна команда здійснює комунікаційний супровід самостійно. Це ще один виклик — брак кваліфікованих кадрів, особливо в умовах, коли неприбутковий сектор не завжди може забезпечувати зарплату чи соціальний пакет на противагу бізнесу.
Секрет стійкості — у наших продуктах та експертизі. Ми можемо розробити масштабні продукти за короткий термін завдяки злагодженій команді, яка вміє об’єднувати та залучати експертів й експерток. Спільнота наших експертів постійно зростає та охоплює проактивних випускників проєктів.
У «Про.Світ» нам важливо зберігати прозорість та якість своєї роботи, що підтверджують зовнішні аудити, зокрема останній, який пройшов без жодних зауважень. Пишаюся нашою командою. І, звісно ж, партнерства. У час війни особливо важливо поєднувати зусилля, тож ми системно розширюємо мережу партнерів та заручаємося підтримкою державних інституцій, зокрема МОН України, Служби освітнього омбудсмена та Українського інституту розвитку освіти.
— Як зберігати та мотивувати команду в складні часи?
— По-перше — проявляти людяність. У перші тижні широкомасштабного вторгнення ми виплатили зарплати наперед із резервного фонду, щоб гарантувати безпеку та комфорт кожному члену команди та їхнім сім’ям. Це ключовий принцип — першочергова турбота про людину.
По-друге, я не люблю працювати у вихідні й не люблю, коли команда так працює. Ми стараємося дотримуватися робочих годин і не писати одне одному поза ними. На вихідних, коли хтось пише, я жартівливо погрожую, що закрию доступ до всіх документів. Це важливо, щоб у понеділок ми мали ресурс і продовжували якісно та з радістю виконувати свою роботу.
Ми самозарадна та цілісна команда. Кожен працівник і кожна працівниця має свою роль та може ухвалювати рішення на своєму рівні. Я довіряю команді та раджуся з нею, адже кожен і кожна має унікальну експертизу.
Я не забороняю працювати за сумісництвом, якщо «Про.Світ» залишається пріоритетом. Це важливо в умовах війни: наприклад, у 2024 році ми не мали змоги збільшувати зарплату для покриття інфляції. Керівник або керівниця має реагувати на потреби та створювати можливості для команди.
І ще з важливого: кожен і кожна в команді долучається до створення всіх проєктів та відчуває причетність до формування ідей, а не просто виконує вказівки.
— Які риси лідера зараз потрібно проявляти та гартувати в собі?
— Стратегічне бачення. Важливо мислити на декілька кроків уперед, щоб реагувати на зміни та не випадати з процесу через невдачі.
Гнучкість. Уміння бачити можливості та орієнтуватися на сильні сторони. Не шукати винних, а знаходити вихід — це ключова якість для лідера.
Також я дуже швидка. На мою думку, це сильна сторона, яку доповнює команда, що може працювати в іншому темпі й помічати те, чого я можу не зауважити.
Емпатія й саморефлексія важливі зараз для всіх. Розуміння себе та своїх реакцій, уміння відверто говорити із собою — ще важливіші, ніж набір hard skills.
— Порадьте топ книжок, які на вас вплинули.
— «За Перекопом є земля» Анастасії Левкової — це книга про переосмислення українськості, про кримських татар та нашу відповідальність за меншини, що живуть на території України.
Я обожнюю книги Ілларіона Павлюка, їх читання повернуло мені віру в сучасну українську літературу.
Із початку широкомасштабного вторгнення мені було важко повернутися до читання. Упоратися з цим допомогла художня література, тож варто почати з того, що ви любите, і не братися відразу за «високу полицю». Для мене таке комфортне читання — детективи. Британська письменниця Голлі Джексон, наприклад, має цілу серію класних детективних історій.
Також зараз дочитую книгу Артема Чеха «Пісня відкритого шляху» — складний та цікавий текст. Хоч його і не позиціонують як книгу про війну, але він саме про неї.
Фото Інституту лідерства та управління УКУ
