Початкові школи закриють, а ліцеї будуть далеко від дому? Як зміниться шкільна мережа через профільну реформу

Із вересня 2027 року стартує реформа старшої школи: учні й учениці 10-х класів зможуть обирати профільні предмети та курси за вибором. Таку можливість пропонуватимуть академічні ліцеї (після завершення 9-го класу старшокласники можуть вступати до них або до професійних чи фахових коледжів).

Чим ближче реформа профільної школи, тим більше питань виникає в батьків та освітян: як зміниться шкільна мережа, чи матимуть усі учні й учениці доступ до повної загальної середньої освіти, чи закриють початкові школи, чи звільнятимуть вчителів і вчительок через реформу старшої школи…

Які із цих ризиків реальні, а які ні? «Вчися.Медіа» розбиралося разом з Олегом Фасолею — освітянином, кандидатом педагогічних наук, керівником напряму підтримки освіти на місцевому та регіональному рівнях шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні».

— Реформа старшої школи передбачає, що в ідеалі початкова школа має бути відокремлена від академічного ліцею. Чи обов’язково це?

— Я переконаний, що відокремлення старшої школи від базової та початкової — це не просто чергова освітня ініціатива, а необхідний крок, який мав бути зроблений ще з 2017 року, коли ухвалили закон «Про освіту». Саме тоді вперше офіційно зафіксували, що старша школа має бути трирічною та функціонувати як окрема юридична одиниця.

— Через це в батьків виникає побоювання: як добиратимуться до шкіл діти з однієї родини, якщо вони різного віку? Зручно, коли всі навчаються в одному місці — від першого класу й до випуску. Але чи справді це головний критерій у формуванні системи освіти?

— Ми забуваємо про головне: школа має передусім забезпечувати якісні знання, формувати вміння та навички, готувати учнівство до самостійного життя та свідомого вибору власної освітньої траєкторії. Натомість ми часто сприймаємо школу як соціальну установу, де дитині просто комфортно перебувати, — і повністю ігноруємо якість освіти.

Старша школа — це не дитячий садок для підлітків. Це перший серйозний крок до усвідомленого вибору життєвого шляху. І він має бути не формальним, не нав’язаним школою, яка просто намагається втримати учнівство заради збереження годин для педагогів, а справжнім і вмотивованим вибором самої дитини.

Освіта має відповідати індивідуальним потребам, здібностям та нахилам дитини. Сьогоднішня практика, коли в структурі старшої школи є базова й початкова, фактично позбавляє учнів та учениць реального вибору. Часто профіль навчання визначають не потреби учнівства, а необхідність забезпечити тижневе навантаження для вчителів і вчительок відповідної спеціалізації. Тобто дитина змушена обирати з того, що є, а не з того, що їй дійсно потрібно для подальшого розвитку. Це вибір без вибору.

Читайте також:

Профорієнтація в школі: які програми існують, із чого починати та як підтримати дитину у виборі професії

— А чи можуть виникнути проблеми з добиранням до закладів освіти після зміни їх мережі?

— У великих містах чи обласних центрах такі хвилювання надумані, та й у громадах дбають про забезпечення доступності шкіл. Наголошу, що йдеться передусім про відокремлення старшої школи — початкова ланка й надалі має залишатися наближеною до місця проживання дітей.

Це потрібно було пояснювати батькам ще з 2017 року. Треба чесно говорити про головне: якісна освіта — це не стільки про комфорт у класі, як про реальний вибір, який допоможе дитині бути успішною. Саме відокремлені академічні ліцеї можуть дати це.

— Якщо говорити про великі школи, які мають у своєму складі всі ланки, а кожна з них — велику кількість дітей, то що робити з учнями початкових класів, якщо заклад стане академічним ліцеєм? Чи будуть створювати окремі заклади освіти для молодших учнів та учениць?

— На жаль, кількість дітей в Україні зменшується. Отже, говорити про будівництво нових шкіл чи ліцеїв не зовсім доцільно. Сьогодні треба переформатовувати наявні заклади освіти, змінювати їх структуру. Одні з них, на мою думку, мають трансформуватися в гімназії з початковими школами, інші — стати академічними ліцеями без молодших і середніх ланок.

Чи можна зробити це одномоментно? Ні, це тривалий і поетапний процес. Засновники шкіл, місцеві та обласні ради мали почати ці зміни ще у 2017 році. Цією нагодою скористалися поодинокі громади, які поступово змінювали структуру шкіл, паралельно проводили роз’яснювальну роботу серед батьків та учнівства. У деяких регіонах уже з 2017 року сформовано окремі ліцеї, де навчаються лише учні й учениці 10–11-х класів. Ці заклади готові до введення 12-го класу. І таких прикладів в Україні чимало.

Якщо ж намагатися провести реформу одномоментно, наприклад, у травні 2027 року оголосити, що ось така школа відтепер — ліцей, а оця — гімназія, і перевести туди всіх учнів та учениць, це не спрацює. Такий підхід лише покаже, що впродовж усіх попередніх років на місцях нічого не робили.

Не всі наявні мережі, які представили області, ідеальні. Наприклад, у Житомирі залишили п’ять академічних ліцеїв без початкової та гімназійної ланок. Водночас більшість обласних центрів запланувала по більш ніж півтора десятка, а деякі міста — і десятки ліцеїв із гімназіями та початковими школами у своїй структурі. Чи це професійний підхід? Очевидно, ні. Це банальне збереження старої радянської моделі «школа на все життя».

Отже, говорити, що всі області вже мають чітко і якісно сформовані освітні мережі, зарано. Якщо деякі громади досі на етапі збору даних, виникає логічне питання: чому ці дані не зібрали раніше? Що заважало проаналізувати ситуацію ще з 2017 року, коли вже були всі підстави для планування?

Так, це складно. Так, це потребує зусиль, особливо — комунікаційних. Потрібно йти до батьків, пояснювати непопулярні, але необхідні речі. Звісно, спершу це спричинятиме спротив чи нерозуміння. Але тільки так можна збудувати ефективну і справедливу освітню систему.

Читайте також:

Реформа старшої профільної школи: які результати пілоту в ліцеях

— Чи буде масове звільнення вчителів у зв’язку з реформуванням мережі закладів освіти?

— Нам треба усвідомити неприємну річ: якщо зменшується кількість дітей, відповідно зменшуватиметься кількість тих, хто їх навчає. Такі нові реалії. Проте говорити про масові звільнення наразі передчасно.

У багатьох випадках відбудеться не звільнення, а перехід учителів з одного закладу до іншого. Там, де буде зростання кількості старших класів — у новостворених ліцеях, — зросте й потреба у викладачах. Водночас у школах, які стануть гімназіями, навантаження зменшиться. Тобто це буде природне «перетікання» кадрів.

Ключове — це поетапність змін. Якщо реформу впроваджувати поступово, переходи будуть максимально безболісними. Так, дехто з педагогів має вийти зі своєї зони комфорту — змінити школу, у якій працював чи працювала багато років. Однак зміни — це не завжди щось погане. Це виклики, але водночас нові можливості, новий досвід, нові успіхи. Ми живемо в динамічному світі, де й самі вчителі мають бути готові навчатися та змінюватися протягом життя.

— Як можна вийти із ситуації, яка склалася навколо реформи профільної середньої освіти та нового законопроєкту?

— Передусім потрібно усвідомити мету реформи — не формальна зміна системи, а створення якіснішого освітнього середовища для учнівства. Академічний ліцей — це не просто ще один заклад. Це простір, у якому старшокласники і старшокласниці матимуть змогу обирати власну освітню траєкторію та готуватися до життя у світі, що стрімко змінюється. Зміни можуть бути складними, але якщо ми зосередимося на змісті, а не на формі, — виграють усі.

Ключовим елементом є чесна, відкрита інформаційна кампанія без маніпуляцій. Ініціаторами мають бути освітні управлінці, активісти, усі, хто дотичний до освіти. Пояснювати зміни потрібно кожному: учителям, батькам, громадам, депутатам і самим учням та ученицям. Адже учнівство — не противники реформи, вони її підтримують. (за даними соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту соціології, 85 % старшокласників підтримують реформу профільної середньої освіти — ред.). Діти хочуть навчатися цікаво, із користю, а не відчувати перевантаження великою кількістю предметів.

Не можна сприймати реформу як атаку на усталені освітні традиції. Як сказав колись композитор Густав Малер, «традиція — це передавання вогню, а не поклоніння попелу». У нашому випадку передавання вогню — це розвиток закладів освіти, які справді дають результат: сильні ліцеї, успішні початкові школи, заклади з історією та сучасним підходом… А не збереження мережі, сформованої ще за радянських часів, яка давно не відповідає потребам сьогодення.

Фото Canva