Як змінилася кількість закладів освіти, учнів та вчителів під час широкомасштабної війни: дані Інституту освітньої аналітики

Через широкомасштабну війну та демографічну кризу в Україні стрімко зменшується кількість дітей. Паралельно скорочується мережа шкіл: частина закладів постраждала від бойових дій, інші закривають у зв’язку з оптимізацією та через міграційні процеси в громадах.

«Вчися.Медіа» проаналізувало статистику Інституту освітньої аналітики (ІОА). Як саме змінилися мережа українських шкіл, кількість учнів / учениць та освітян за час широкомасштабної війни, а також які тенденції формують майбутнє середньої освіти — розповідаємо далі.

Повний текст звіту за результатами моніторингу ІОА доступний за посиланням.

Одним із напрямів реформи «Нова українська школа» є оптимізація шкільної мережі: її якісне оновлення, ефективне використання ресурсів і створення умов для розвитку профільної школи (10–12-ті класи). Оптимізація відбувається в складних обставинах: під впливом демографічних змін, міграції населення, безпекових викликів та економічних обмежень, спричинених воєнним станом. 

Згідно з даними Інституту освітньої аналітики, на початок 2024–2025 навчального року в Україні функціонував 12 291 заклад загальної середньої освіти, що на 3,2 % менше, ніж попереднього року (12 701) та на 12,2 % менше, ніж до початку широкомасштабної війни (13 991). Загалом ЗЗСО всіх типів відвідували 3 743 887 школярів і школярок, яких навчали 380 877 учителів та вчительок.

Найпоширеніший тип закладів освіти на початок 2025 року — це ліцеї із початковою школою та гімназією (43,4 %, 5 329 одиниць). 89 із них мали певне тематичне спрямування, наприклад:

• 25 (28,1 %) ліцеїв — наукові;
• 23 (25,8 %) — спортивні;
• військових ліцеїв найменше — лише 5,6 %.

Водночас саме ліцеї, що мають у складі початкову школу та гімназію, пережили найбільше скорочення. Їх кількість за чотири роки зменшилася майже на 20 %, а за останній навчальний рік — ще на 5,6 %. Основна причина — поступовий перехід до нової трирівневої структури освіти («початкова школа — гімназія — ліцей»), а також оптимізація мережі внаслідок демографічного спаду та евакуації частини населення.

Кількість гімназій із початковою школою демонструє помірне зростання. За чотири роки їх стало більше на 7,3 %, а за останній навчальний рік — на 1 %. Це можна пояснити активним перетворенням шкіл на гімназії, яке тривало у 2022–2023 роках.

Помітно скоротилася кількість відокремлених початкових шкіл — на 23,9 % за останні чотири роки. Особливо різке зменшення відбулося протягом останнього року — мінус 18,2 %. Якщо у 2021–2022 році таких шкіл було 548, то нині залишилося 417. Це результат як демографічних змін, так і оптимізації освітніх мереж у малих громадах, де утримання малокомплектних шкіл економічно невигідне.

Нагадаємо, що за рішенням Уряду з 1 вересня 2025 року освітня субвенція більше не покриває заробітної плати вчителів і вчительок 5–11-х класів у школах, де навчається менше ніж 45 учнів / учениць. Водночас із 1 вересня 2026 року освітню субвенцію не одержуватимуть заклади, де навчаються до:

• 60 учнів / учениць — у школах із 1–12-ми класами;
• 55 учнів / учениць — у школах із 1–11-ми класами;
• 45 учнів / учениць — у школах із 1–9-ми або 5–11-ми (12-ми) класами.

Ці норми не стосуються початкових і спеціальних шкіл. Крім того, громади можуть самостійно фінансувати такі заклади освіти коштом місцевого бюджету.

Однак скорочення мережі не означає втрати доступу до освіти — навпаки, відбувається структурне оновлення, наприклад, кількість наукових ліцеїв зросла на 25 %. Крім того, відновила свою освітню діяльність єдина школа соціальної реабілітації.

Якщо подивитися на регіональний розподіл, картина неоднорідна. Лідери за кількістю шкіл:

• Львівська область — 1 077 закладів загальної середньої освіти;
• Дніпропетровська область — 820;
• Одеська область — 707.

Найменше шкіл функціонує в таких регіонах:

• Луганська область — 83;
• Херсонська область — 174;
• Донецька область — 256.

Ці регіони зазнали руйнувань і мають серйозні обмеження через бойові дії. Частина закладів освіти переміщена або працює дистанційно.

Паралельно з оновленням структури змінюється і соціально-демографічна карта української освіти. Як уже згадували, на початок 2024–2025 року в школах України навчалися 3 743 887 учнів й учениць, з яких частина здобувала освіту в спеціальних класах або в закладах для дітей з особливими освітніми потребами. 

Утім, кількість учнів / учениць за чотири роки скоротилася на 10,7 %. За останній рік їх кількість зменшилася на 4,2 %.

За кількістю учнів / учениць лідирують:

• Київ — 334 959 осіб;
• Дніпропетровська область — 308 580;
• Львівська область — 282 096.

У названих регіонах традиційно було найбільше школярів/ок, адже це густонаселені області з розвиненою інфраструктурою та великою кількістю закладів освіти. Київ, безумовно, є освітнім центром країни, Дніпропетровщина — одним із найбільших промислових регіонів із потужною системою шкільної освіти, а Львівщина — головним культурно-освітнім осередком Заходу України.

Утім, нинішнє зростання кількості учнів та учениць в окремих регіонах, імовірно, пов’язане з припливом дітей внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Після початку широкомасштабної війни ці області прийняли багато родин, які евакуювалися з прифронтових і тимчасово окупованих територій.

Водночас найменше учнів / учениць у 2024–2025 році зареєстрували в:

• Луганській області — 20 586 осіб:
• Херсонській області — 57 001 особа;
• Донецькій області — 76 768 осіб.

Причина — тимчасова окупація частини територій, евакуація населення та обмежений доступ до очної освіти.

Освітня система України тримається насамперед на вчителях і вчительках, і саме вони є головним чинником стабільності в шкільній мережі. За даними моніторингу Інституту освітньої аналітики, у 2024–2025 навчальному році в закладах загальної середньої освіти працювали 380 877 педагогів/инь, включно із сумісниками. 

Проте їх кількість також демонструє тенденцію до зменшення протягом усіх років, коли ІОА проводив дослідження. Так, за останні чотири роки чисельність освітян/ок скоротилася на 12,4 %, за останній рік — на 2,4 %.

Чисельність учительського корпусу також суттєво відрізняється від регіону до регіону.

• Львівська область має найбільшу кількість педагогів/инь — 32 924 особи. Це можна пояснити високою концентрацією шкіл та активним прийманням учнівства із прифронтових територій;
• найменше вчителів/ок працює в Луганській області — лише 1874, що пов’язано з тимчасовою окупацією значної частини регіону, евакуацією закладів та їх скороченням.

У середньому по країні в одній школі навчаються 305 учнів і працює 31 учитель/ка, однак ці числа не завжди відображають реальну ситуацію. У великих містах помітне значне перевантаження педагогів/инь, тоді як у сільській місцевості, навпаки, недовантаження.

• У Києві, де навчається найбільша кількість школярів/ок (понад 330 тисяч), на один заклад припадає 538 учнів / учениць і 43 педагоги/ні. Це найбільше навантаження в Україні.
• Тернопільська область має найменший показник за середньою кількістю дітей у закладах — 185 учнів / учениць на одну школу.
• Луганська та Миколаївська області посідають останні місця за кількістю педагогів/инь на один заклад — у середньому по 23 особи.

Варто зауважити, що кількість учнів / учениць на один ЗЗСО порівняно з 2021–2022 навчальним роком у 2024–2025-му зросла на п’ять осіб. Натомість протягом трьох останніх років дослідники спостерігали негативну динаміку. За два попередні роки кількість дітей на один ЗЗСО зменшувалася на три особи за рік.

Серед головних проблем, які пов’язані з учительським корпусом, аналітики виокремлюють такі:

• відчутною залишається кадрова нестача, особливо в малих громадах;
• відбувається старіння педагогічного складу: значна частина вчителів/ок — люди передпенсійного або пенсійного віку. Молоді фахівці/чині рідше йдуть у школу, віддаючи перевагу іншим сферам, де зарплати стабільніші, а навантаження менше;
• війна створила додаткові виклики: евакуація шкіл, руйнування будівель, стрес, емоційне вигорання, а також необхідність швидко адаптуватися до гібридного навчання (офлайн, онлайн, синхронно, асинхронно).

Водночас українські вчителі/ки демонструють унікальну стійкість. Попри всі труднощі, педагоги/ні беруть участь у програмах підвищення кваліфікації, долучаються до освітніх реформ, інтегрують в уроки сучасні технології, працюють з дітьми-переселенцями та забезпечують підтримку їхнього психологічного стану.

Широкомасштабна війна кардинально змінила освітню карту України. Вона створила нові центри зростання в порівняно безпечних областях і водночас — зони глибокої освітньої кризи на прифронтових та тимчасово окупованих територіях. Після 2022 року відбулася масова міграція учнів / учениць і вчителів / учительок. Тисячі родин вимушено покинули свої домівки, а разом із ними — школи. Тож нині є чіткий поділ: у західних і центральних областях кількість дітей збільшується, а на сході та півдні — стрімко зменшується.

Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська та Вінницька області за останні два роки фактично стали освітніми хабами для переселенців/ок.

Зовсім інша ситуація — у прифронтових областях. Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська та частково Миколаївська області втратили сотні шкіл через бойові дії, руйнування чи окупацію. Значна частина дітей навчається виключно дистанційно, іноді — без стабільного інтернету чи електроенергії. Учителі/ки часто проводять уроки з-за кордону або з інших регіонів України, підтримуючи зв’язок з учнями й ученицями онлайн. Попри всі труднощі, педагогічні колективи намагаються зберегти безперервність навчання.

Фото Freepik та Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено), скриншоти зі звіту Інституту освітньої аналітики