«Запрошуємо сім’ї з дітьми, щоб зберегти школу»: як у громадах рятують заклади освіти від закриття

💬«Продовжуємо рятувати школу — шукаємо родини, які готові переїхати в село Маліївці, Хмельницька область».

💬«Аби зберегти школу, до Кудрівки запрошують сім’ї з дітьми. Їм безплатно нададуть житло».

💬«Село на Вінниччині безплатно надає житло родинам із дітьми, аби зберегти місцеву школу».

Такі оголошення дедалі частіше з’являються у фейсбуці, адже частина закладів освіти в Україні опинилася на межі закриття. Нагадаємо, що з 1 вересня 2025 року держава не фінансує школи (крім початкових), де навчається менше ніж 45 учнів та учениць. Такі заклади не одержуватимуть освітню субвенцію з держбюджету, яка здебільшого покривала заробітні плати педагогів/инь. А вже з вересня 2026 року цю норму поширять на школи з кількістю дітей менше ніж 60. 

Зауважимо, що такі школи громади можуть фінансувати власним коштом або ж:

• змінити форму закладу на початкову школу;
• перетворити малокомплектні школи на філії опорного закладу;
• організувати підвезення учнівства до іншої школи.

Щоб урятувати заклади освіти від закриття, активісти місцевих громад вигадують й інші способи збільшити кількість учнів та учениць. Зокрема, сім’ям із дітьми пропонують безплатне житло та робочі місця.

«Вчися.Медіа» поспілкувалося з представницями громад на Чернігівщині, Хмельниччині та Вінниччині й дізналося, як іще мотивують сім’ї з дітьми переїжджати в села й наскільки успішним є такий підхід.

У селі Кудрівка, що на Чернігівщині, уже другий рік поспіль запрошують на постійне проживання сім’ї з дітьми, які переселилися з окупованих території, втратили житло чи опинилися в складній ситуації та готові до переїзду. Усе для того, щоб зберегти місцеву школу.

Шукають сім’ї переважно через соцмережі, де розміщують оголошення. Пошуками та розселенням нових мешканців у селі займається Оксана Рудя, директорка Кудрівської школи.

«Узагалі ця ідея належить місцевому меценату — вихідцю з нашого села. Хоч він зараз тут не проживає, але дуже переймається долею Кудрівки та школи. Задля збереження закладу він викуповує в господарів нежилі будинки та надає їх у безплатне користування (з можливістю подальшого викупу) сім’ям із дітьми, які переїжджають до нас. Але є одна умова: діти мають відвідувати місцеву школу», — розповідає директорка.

У закладі освіти, за словами співрозмовниці, є укриття, тож діти можуть навчатися очно. Також там є спортивні гуртки з настільного тенісу, волейболу, футболу. Крім цього, на території села є професійний футбольний стадіон, пошта, магазини, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок культури та церква. Роботу можна знайти на місцевій крафтовій сироварні чи в школі.

Багато мешканців, як розповідає директорка, ведуть домашнє господарство: тримають корів, здають молоко, вирощують картоплю та продають її. Біля кожного будинку, який надають переселенцям, також є присадибна ділянка, де можна облаштувати город і завести своє господарство.

Загалом із 2024 року до села в такий спосіб переїхало сім родин, а школа поповнилася 12 дітьми. Ще дві сім’ї, за словами директорки, готові переїхати до Кудрівки цього року. Наразі в місцевій школі є приблизно 60 дітей, а це означає, що у 2025–2026 навчальному році заклад точно продовжить свою роботу.

«Ми розуміємо, що потрібно працювати на перспективу. Звісно, можна було опустити руки, адже ще до запуску цієї ініціативи в школі навчалося приблизно 45 дітей. Ситуація була критичною: якби нічого не змінилося, у цьому році школа могла б взагалі перестати працювати. Проте завдяки цій ініціативі нам вдалося виправити становище та зберегти заклад», — ділиться Оксана Рудя. Головне, за її словами, — об’єднати зусилля всієї громади й небайдужих людей, які готові допомогти.

Читайте також:

«Закривати чи ні — це вибір громади»: як малокомплектні школи Буковини готуються до нового навчального року

У школі села Маліївці Хмельницької області торік навчалося 33 дитини. Щоб заклад продовжив своє існування цього навчального року, необхідно було набрати 12 дітей, а краще — ще більше.

Місцева жителька Ніна Севастьянова, двоє дочок якої відвідували школу в Маліївцях, розповідає, що в липні цього року через брак учнів та учениць місцева влада пропонувала об’єднати їхній заклад із сусідньою школою. Однак батьківські та вчительські колективи так і не дійшли згоди, який заклад до якого приєднати. Тож жінка вирішила піти іншим шляхом: почати шукати родини з дітьми шкільного віку з інших регіонів і запрошувати їх жити до Маліївців.

«Я теж колись жила в селі, але потім переїхала з батьками до Києва. Після 25 років проживання в столиці вирішила повернутися в село, бо відчуваю, що саме тут можу використати на повну свій потенціал. Зараз я займаюся зеленим туризмом, досліджую локальні традиції та допомагаю дбати про місцевий музей. Робота в селі завжди знайдеться для того, хто її шукає», — ділиться Ніна.

Село Маліївці, за її словами, підійде для тих людей, які займаються певним ремеслом: ткацтвом, вишиванням, гончарством тощо. Можна мати й віддалену роботу, адже в селі є інтернет. Ще пропонують поселитися в будинках лише за оплату комунальних послуг. Ніна готова допомогти на першому етапі з пошуком житла.

Загалом, як розповідає співрозмовниця, лише за три дні після розміщення оголошення у фейсбуці відгукнулося понад 1000 людей.

«Це надзвичайно надихає, але водночас і перевищує наші теперішні можливості. Наразі ми шукаємо 5–8 родин, які могли б оселитися в Маліївцях уже найближчим часом. Зараз маємо сім заяв до школи з 12 необхідних», — розповіла вона.

За її словами, село виявилося не готовим до такого ажіотажу: будинків на всіх охочих не вистачає. Не готові й деякі мешканці села та місцева влада. За словами Ніни, за весь час вона не отримала жодної підтримки від керівництва громади — лише перешкоди та байдужість.

Згодом, наприкінці серпня, жінка повідомила у фейсбуці, що школу таки вирішили закрити: «Нашої школи у селі Маліївці Хмельницької області сьогодні не стало... Батьки позабирали заяви... Влада “добила”. Я буду збирати документи до суду, але головної мети не досягнуто…»

Водночас Ніна зазначила, що людей селитиме й далі, а боротьбу за школу не припинить.

Схожі можливості для сімей із дітьми пропонують і в селі Ладижинські Хутори на Вінниччині.

«Наша школа була на межі закриття. Цього року випустили 11 дітей із 9 класу. Залишилося всього 36 учнів та учениць. Тож вирішили разом зі старостою села запрошувати сім’ї з дітьми з інших населених пунктів. Знаємо, що зараз чимало людей потерпають від російських обстрілів і не мають коштів на життя в обласних центрах, тож шукають можливості для життя в селі в безпечніших регіонах. А ми пропонуємо безплатне проживання в будинках із подальшим правом викупу», — розповідає Вікторія Грибінна, директорка місцевої школи.

Для цього, за її словами, у селі провели моніторинг будинків, і ті, які стоять порожні, пропонують новим мешканцям. 

«Деякі люди чекали на котеджні будинки. А це звичайне українське село, у якому потрібно працювати. Хто вміє працювати, той приживеться», — акцентує директорка.

Місцевий заклад освіти двоповерховий, має укриття, спортзал, де діти можуть відвідувати спортивні секції, розповідає вона. У селі також є магазини, бібліотека, пошта, будинок культури, проведений інтернет, а роботу можна знайти в сусідньому містечку на птахофабриці.

Загалом після публікації у фейсбуці оголошення про пошук сімей із дітьми на постійне проживання Вікторія Грибінна опрацювала понад 1000 дзвінків. Найбільше людей телефонувало з Миколаївської та Дніпропетровської областей.

«І люди почали їхати. Зараз у нашому закладі є 46 діток. Ми працюємо, робимо ремонт. Та наш заклад буде радо зустрічати й нових мешканців громади. Залюбки з усім допоможемо.

Звісно, це велика праця. Спочатку наша громада стояла осторонь. Вирішили, що все має робити директор школи та староста. Ми й узялися самі. А потім я пояснила людям, що це спільна справа й має долучитися вся громада. Тільки разом ми можемо щось змінити», — наголошує Вікторія Грибінна.

Як бачимо, усі три села об’єднала одна мета — зберегти школу. У кожному з них таку ініціативу виявили небайдужі місцеві мешканці. Там, де активістів/ок підтримала  місцева влада, односельці та меценати, — ідею успішно втілили в життя. Якщо ж люди в боротьбі за школи стикалися з байдужістю місцевої влади, зберегти заклад було значно важче або й неможливо.

*Прагнення громад зберегти школи зрозуміле, однак варто передусім враховувати потреби самих учнів / учениць, право обирати заклад освіти. Родинам потрібно зважити всі за та проти, насамперед звертаючи увагу на психологічний та фізичний комфорт, безпеку дітей, а також на якість освіти, яку зможе надати збережена в такий спосіб школа.

Фото в тексті Canva та особистий архів співрозмовниць