Як сформувати мережу академічних ліцеїв? Відповідаємо на запитання громад

У межах реформи старшої школи, яка повноцінно стартує з вересня 2027 року, учнівство 10–12-х класів має навчатися у відокремлених академічних ліцеях. Нову мережу закладів освіти громади мали б сформувати ще у 2024 році, однак це зробили далеко не всі. Деякі засновники досі вагаються щодо зміни статусу своїх шкіл.

• Як громадам сформувати мережу академічних ліцеїв?
• Які вимоги висуває Міністерство освіти і науки?
• Що робити, якщо дітей недостатньо для створення ліцею в громаді?
• Чи може в межах однієї громади бути кілька академічних ліцеїв?

Ці та інші запитання під час «Години з експертом» «Вчися.Медіа» обговорило з Олегом Фасолею, кандидатом педагогічних наук, керівником напряму підтримки освіти на місцевому та регіональному рівнях шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні».

Для тих, хто не зміг приєднатися, ми підготували короткий конспект розмови. Переглянути відеозапис можна за посиланням.

*Нагадаємо, нещодавно ми спілкувалися з Ігорем Хворостяним, керівником Офісу впровадження НУШ при МОН, щодо формування профілів в академічному ліцеї, змістового наповнення програм та створення курсів за вибором. Докладніше можна прочитати тут — або ж подивитися запис розмови.

— На що мають зважати громади, коли ухвалюють рішення про створення нової мережі академічних ліцеїв, гімназій та початкових шкіл? Із чого починати тим, хто ще в процесі цієї трансформації?

— Насправді реформа старшої школи стартує не з 1 вересня 2027-го — вона розпочалася 2017 року, коли ухвалили Закон України «Про освіту», де чітко визначили, що старша школа має бути трирічною, профільною та відокремленою від початкової і базової ланок.

Саме з того моменту територіальні громади, органи управління освітою, засновники всіх рівнів уже мали б розпочати підготовку до процесу формування мережі академічних ліцеїв та професійних коледжів (останні — на базі профтехів — ред.), де, згідно з реформою, надаватимуть повну загальну середню освіту.

На цьому шляху громадам важливо враховувати кілька ключових аспектів:

• передусім це кількість учнів та вчителів;
• якість освітніх послуг, які отримують учні та учениці старшої школи;
• наявність сучасної матеріально-технічної бази;
• спроможність закладу запропонувати різні профілі (мінімум три) тощо.

Саме ці чинники мають бути визначальними в реформуванні старшої школи сьогодні.

Читайте також:

Реформа старшої школи: хто відповідає за формування ліцейної мережі

— А що чекає на учнів та учениць теперішніх 9-х класів, які не беруть участі в реформі НУШ, але заклади яких можуть трансформувати?

— Прикро, що це питання почало хвилювати учасників й учасниць освітнього процесу лише за рік до старту трирічної профільної школи. Якби Профільною реформою почали системно займатися з 2017 року, то зараз би не виникало таких запитань.

Наразі здобуття освіти в старшій школі для 9-х класів, які не в НУШ, може відбуватися за двома напрямами:

• навчання в старшій школі за програмами основного рівня,
• або на профільному рівні, але за чинним дворічним державним стандартом. Уже існує низка типових навчальних програм для різних профілів, які розраховані саме на цей дворічний період.

(Нещодавно в Міністерстві освіти і науки запевнили, що для нинішніх дев’ятикласників/ць готують механізми, які дозволять спокійно завершити навчання в 10–11-х класах за старою структурою, без обов’язкової зміни закладу освіти. Також додамо, що існує ще одна траєкторія навчання після 9-го класу, а саме вступ до закладів професійної або фахової передвищої освіти — ред.).

Якби мережу академічних ліцеїв почали формувати завчасно, нинішніх учнів та учениць 9-х класів можна було б перевести до новостворених відокремлених ліцеїв, де вони змогли б завершити 11-й клас, здобувши повну загальну середню освіту на профільному рівні. Але варто визнати, що за два роки це зробити складніше, і це менш ефективно, ніж за повноцінний трирічний цикл навчання в старшій школі.

Частина громад це усвідомила й почала діяти заздалегідь: вони визначили заклади, які стануть академічними ліцеями, поступово припинили набір до початкової та базової школи й уже нині мають (або матимуть до 2027 року) у складі таких ліцеїв переважно лише 10–11-ті класи. У майбутньому це будуть 10–12-ті класи, тому для цих громад проблеми фактично немає.

Однак більшість громад, на жаль, зволікала. Хтось сподівався на скасування реформи, хтось очікував збільшення фінансування та будівництва нових ліцеїв, а хтось просто не хотів виходити із зони комфорту і фактично саботував зміни. Насправді ж академічні ліцеї створюватимуть переважно на базі вже наявних закладів освіти, у яких працюватимуть ті самі педагоги та педагогині.

Також я не зовсім розумію твердження про те, що учнівство теперішніх 9-х класів не зможе отримати атестати, якщо залишиться у своїх закладах освіти. Думаю, що зможе. Імовірно, у 2027 році будуть існувати ліцеї у двох форматах:

• ті, які надаватимуть освіту за трирічним державним стандартом;
• ті, які не будуть академічними ліцеями, але набрали дітей, що не навчалися за НУШ, до 10-х класів, і надаватимуть їм освітні послуги за дворічним державним стандартом.

Не варто штучно нагнітати ситуацію, адже МОН уже активно працює над роз’ясненнями і, думаю, знайде необхідні механізми для врегулювання цього питання. Також на рівні освітнього комітету ВРУ обговорюють зміни до законодавства, які мають забезпечити учнівству змогу отримати необхідні освітні документи після завершення навчання.

Проблема значною мірою виникла через відкладання рішень і сподівання деяких громад, що реформа не відбудеться або ж її скасують. Натомість ті громади, які завчасно розпочали формування мережі ліцеїв, сьогодні не стикаються з подібними труднощами. Вони зосереджені на підвищенні якості освітнього процесу й уже отримують позитивні результати.

Читайте також:

Чи можуть зупинити реформу старшої школи: у МОН відповіли на ініціативи батьків і депутатів

— Що все ж таки в законодавчому полі означає «академічний ліцей»? Це лише заклади з 10–12-ми класами — чи все ж можуть бути винятки: коли, наприклад, у складі ліцею є початкова або базова ланки?

— Закон України «Про освіту» чітко говорить: академічні ліцеї можуть функціонувати тільки як відокремлені юридичні особи та забезпечувати навчання саме на рівні старшої школи. Згодом ухвалення Закону «Про повну загальну середню освіту» дещо послабило ці вимоги: ліцеї все ще мають бути окремими юридичними особами з двома класами та щонайменше трьома профілями навчання, однак як виняток можуть мати у своїй структурі гімназії та початкові школи.

Проблема полягає в тому, що, читаючи нормативні документи, дехто зміщує акцент саме на цей виняток, тоді як ключова ідея — існування ліцею як окремого закладу старшої профільної освіти — відходить на другий план. У результаті багато закладів намагаються зберегти звичний формат роботи, не змінюючи структури, що свідчить про небажання освітньої системи виходити із зони комфорту, сформованої ще із совєтських часів.

Насправді ж реформа старшої школи покликана кардинально змінити як сам процес навчання, так і підходи до нього, надавши учнівству реальну змогу обирати власну освітню траєкторію. Сьогодні очевидною є тенденція: з віком мотивація до навчання знижується. Найвищою вона є в початковій школі, у базовій — помітно зменшується, а в старшій школі часто досягає мінімального рівня.

Однією з головних причин цього є перевантаження учнів та учениць і брак вибору. Діти змушені вивчати до 20 предметів, значна частина яких не є визначальною для їхнього майбутнього професійного розвитку. Водночас сучасні державні стандарти передбачають, що основний обсяг знань учні та учениці мають засвоїти до завершення базової школи, тобто до 9-го класу, а в 10–11-х класах навчання має відбуватися на поглибленому рівні — відповідно до інтересів і здібностей дітей.

Саме тут і постає ключове завдання: надати змогу обирати предмети та профілі, у яких дитина може реалізувати свій потенціал і закласти основу для майбутнього професійного зростання. Однак, якщо в закладі навчається невелика кількість школярів і школярок, забезпечити такий вибір складно. Як правило, у старшій школі є лише обмежена кількість профілів, найчастіше — філологічний та історичний.

У такій ситуації прав меншості фактично не враховують, тож діти змушені пристосовуватися до вибору більшості: заклад не має ресурсів організувати належну кількість профілів, що також впливає на мотивацію до навчання.

Крім цього, варто звернути увагу на те, що освітній процес у базовій і старшій школі відрізняється навіть організаційно — з огляду на вікові особливості дітей. Найоптимальніше рішення — створення академічних ліцеїв як окремих закладів без базової школи. Чи легко це зробити? Ні, адже потрібно перерозподілити учнівський контингент (комусь треба перейти в 10-ті класи до інших закладів освіти), частині вчителів і вчительок доведеться змінити місце роботи, адаптуватися до нових умов, але такі перехідні моменти супроводжують будь-які системні реформи.

Передусім громадам треба зважати на те, чи є в них достатня кількість здобувачів і здобувачок освіти. Якщо їх менше ніж 60, то відокремлення навряд чи щось змінить: за невеликої кількості дітей змоги обирати індивідуальну освітню траєкторію не буде.

Також винятки можуть стосуватися гірських або малонаселених територій, де об’єктивно складніше забезпечити повноцінне функціонування окремих ліцеїв. Проте складається враження, що сьогодні значна кількість громад намагається використати ці винятки як спосіб зберегти чинну мережу без суттєвих змін.

Особливо дивує, що до таких «винятків» прагнуть віднести себе навіть заклади освіти у великих містах, зокрема в обласних центрах, які мають значно більше можливостей для реального реформування. Формально норма закону про наявність двох класів і трьох профілів дозволяє багатьом міським школам залишатися у звичному форматі — поєднувати початкову, базову й старшу школу, фактично нічого не змінюючи.

Утім, є приклади, які демонструють, що зміни можливі. Зокрема, Житомир уже формує мережу з п’яти академічних ліцеїв, подібним шляхом іде Чернігів. У Кривому Розі зі 127 закладів освіти лише 21 залишили зі старшою школою, хоч навіть ця кількість, за нашими оцінками, є завеликою для міста.

Натомість багато інших громад уникає процесу трансформації, намагаючись зберегти застарілу модель функціонування школи. Однак збереження цієї совєтської системи не покращить якості освіти, не дасть учнівству змоги обирати власну освітню траєкторію і, зрештою, не допоможе йому стати максимально успішним у житті.

Читайте також:

Як змінюється старша школа в Україні: основі етапи реформи профільної освіти Початкові школи закриють, а ліцеї будуть далеко від дому? Як зміниться шкільна мережа через профільну реформу

— Чи буде конкурсний добір учнівства та директорів/ок до академічних ліцеїв? Чи потрібно чекати на нормативну базу?

— Наразі конкурсний добір учнів та учениць передбачений Положенням про ліцей. Він відбуватиметься лише в тих випадках, коли кількість поданих заяв буде більшою за кількість ліцензованих місць у ліцеї. Тож засновникам потрібно добре обдумати цю кількість, враховуючи те, що потрібно забезпечити доступ до здобуття повної загальної середньої освіти всім дітям.

Особисто я не підтримую конкурсного добору за середнім балом атестата чи за результатами якихось вступних випробувань до академічних ліцеїв. Вважаю, що кожна дитина повинна мати змогу вступити до такого закладу й реалізувати своє право на освіту. Як саме це врегулюють на практиці, покаже час.

Щодо конкурсу на посаду директора чи директорки ліцею, то тут, на моє переконання, не варто очікувати на якісь документи «згори». Уже сьогодні засновники мають достатньо повноважень, щоб самостійно врегульовувати такі питання. Наприклад, законодавство не забороняє проводити конкурс на посаду директора школи. Попри те, що в умовах воєнного стану дозволили призначення без конкурсу, це не є обов’язковою нормою. Практика показує: там, де проводять відкриті й реальні конкурси, заклади отримують новий поштовх до розвитку, стають більш ефективними й сучасними.

Аналогічно керівники чи керівниці закладів мають змогу на контрактній основі обирати заступників/ць і педагогів/инь. Але чи всі цим користуються? Ні, та на це є свої причини, передусім дефіцит кадрів, тож у деяких закладах просто немає з кого обирати. Водночас є заклади, які можуть собі це дозволити.

Тож моя порада — не чекати на повний пакет рішень від центральної влади, а діяти вже зараз і розробляти внутрішні нормативні документи. Якщо згодом з’являться нові державні акти, їх завжди можна буде врахувати, увідповіднити їм місцеві рішення.

Читайте також:

Підготовка вчителів до реформи старшої школи: що планує МОН

— Який алгоритм дій, якщо громада не може сформувати академічний ліцей через брак приміщень, малу кількість дітей, погані дороги тощо? Дітей треба довозити до ліцею іншої громади, де його створять? Якщо так, то що тут треба врахувати?

— Насправді спроможність громади визначають не тільки здатністю сформувати управлінський апарат і виплачувати йому заробітну плату, а й тим, чи забезпечені базові послуги, зокрема й освітні, а також кількістю мешканців, які проживають на території.

На жаль, із майже 1500 громад частина є освітньо неспроможними, тобто не можуть забезпечити надання якісних освітніх послуг на рівні старшої профільної школи. Звичайно, вони мають право на існування, але я переконаний, що в майбутньому буде укрупнення таких громад. А якщо й ні, то засновник має пам’ятати: відповідно до статті 32 Закону України «Про місцеве самоврядування», а також до Закону «Про повну загальну середню освіту», він має обов’язок забезпечити здобуття мешканцями громади повної загальної середньої освіти.

Очевидно, перед громадами постає практичне питання: як саме це реалізувати?

• Насамперед необхідно проаналізувати наявний учнівський контингент і динаміку за попередні роки (щонайменше за шість), щоб зрозуміти перспективу. Це допоможе визначити, чи вдасться громаді утримувати власний академічний ліцей.
• Якщо ні — потрібно заздалегідь спланувати, де саме діти здобуватимуть освіту, і продумати логістику: довезення, проживання, інші рішення.

Уже сьогодні деякі обласні ради, які є засновниками комунальних закладів освіти, надають повну загальну середню освіту і приймають учнів із різних громад, інколи навіть з інших областей. Такі заклади забезпечують не лише навчання, а й проживання та харчування. Це також дає змогу не дублювати інфраструктуру, а раціонально використовувати наявні ресурси.

Але щоб усе успішно функціонувало, важлива співпраця між громадами та закладами обласної комунальної власності. Показовим може бути приклад однієї з громад Тернопільської області, якій ми наразі надаємо допомогу у формуванні мережі. Там функціонує заклад освіти обласної комунальної власності, який набирав дітей із 1-го до 11-го (у майбутньому до 12-го) класу й має гуртожитки для проживання учнівства. Водночас громада стикнулася з проблемою: значна частина дітей обирала саме цей заклад, через що інші місцеві школи втрачали учнівський контингент.

Завдяки налагодженому діалогу між міською та обласною владами вдалося знайти вихід. Тернопільська обласна рада ухвалила рішення про припинення набору до початкової та базової школи в цьому закладі, а міська рада готується ухвалити рішення про те, щоб не набирати дітей до старших класів у деяких школах. У результаті всі учні та учениці зможуть навчатися в межах одного міста, але в закладі з іншим підпорядкуванням. Важливо, що в цій ситуації жодна зі сторін нічого не втрачає, натомість виграють діти, отримуючи кращі умови та можливості для здобуття освіти.

Якщо ж це невеликі громади, які розуміють, що не матимуть достатньої кількості учнівського контингенту, то вони не повинні намагатися за будь-яку ціну втримати кожну дитину у своїх закладах. Натомість доцільно шукати партнерства з більш спроможними сусідніми громадами, організовувати підвезення дітей і забезпечувати їм доступ до якіснішої освіти. Такі приклади вже маємо на Житомирщині, Волині, Тернопільщині, Хмельниччині, Полтавщині тощо.

В окремих громадах будують нові пансіони. Наприклад, у Городоцькій громаді, що на Хмельниччині, побудували укриття для двох закладів освіти, а над ним одразу спроєктували пансіон, у якому зможуть проживати діти та педагоги й педагогині з академічного ліцею.

Тож поки одні громади намагаються зберегти стару структуру, супроводжуючи своє рішення популістичними заявами про нібито загрозу для сільської освіти чи ігнорування інтересів дітей, інші працюють і змінюють мережу.

Звісно, будь-які зміни неминуче викликають спротив і нерозуміння. Саме тому ключовою є якісна комунікація: освітні управлінці та засновники закладів освіти мають відкрито пояснювати зміст реформ учительству, батькам, дітям і громаді загалом. Успішність реформи залежить не лише від рішень і ресурсів, а й від готовності громад мислити стратегічно, співпрацювати та чесно говорити про зміни.

Читайте також:

«Тут як в університеті» — як громада на Львівщині створила академічний ліцей Як формувати індивідуальні освітні траєкторії в старшій школі, щоб учнівство вивчало те, що його цікавить? Досвід Боярського академічного ліцею «Гармонія»

— Наші читачі й читачки також запитують, чи можливе функціонування двох академічних та одного наукового ліцею в громаді, де навчається 6500–7000 учнів та учениць?

— Спробуймо спрогнозувати: 7000 дітей — це теперішній контингент учнівства. Поділимо на 12 років навчання. Виходить 583 учні та учениці в одному році навчання. Практика показує, що орієнтовно 60 % дітей переходить до 10-го класу, тобто приблизно 350 осіб.

Варто також врахувати, що раніше (до відокремлення старшої школи) частина дітей переходила в старші класи за інерцією, а потім однаково обирала професійну ланку освіти. Зараз, коли до академічних ліцеїв вступатимуть лише ті, хто планує здобувати вищу освіту, частина дітей одразу після 9-го класу переходитиме до закладів професійної освіти. Це означає, що частка учнівства, яке навчатиметься в 10-му класі, ще зменшиться й становитиме приблизно 45 %, як показує досвід деяких громад. У такому разі громада матиме приблизно 280 учнів та учениць на паралелі.

Якщо розподілити їх між трьома закладами, кожен отримає близько 100 дітей на рік. Такі показники свідчать про малокомплектність старшої школи. Утримувати три заклади із таким контингентом не дуже доцільно, адже вони будуть фінансово неспроможними й нездатними забезпечити широку варіативність профілів. У результаті профілі дублюватимуться й не формуватимуться відповідно до потреб дітей.

Окремо варто розглянути ситуацію з науковими ліцеями, адже це спеціалізовані заклади, покликані готувати учнівство до наукової діяльності. Вони можуть мати у своїй структурі гімназійні класи (зазвичай 8–9-ті) і загалом забезпечують ранню підготовку до наукових досліджень, адже починати її лише з 10-го класу запізно.

Водночас ідею створення наукових ліцеїв інколи використовують як спосіб зберегти стару систему. Деякі області навіть хизуються тим, що мало не в кожному районі сформували такі ліцеї на базі колишніх гімназій, спеціальних шкіл тощо. Але це псевдонаукові заклади.

Наукові ліцеї мають сенс лише за певних умов: вони, як правило, монопрофільні, функціонують у містах із потужними університетами й тісно співпрацюють із ними, залучаючи науковців і науковиць до освітнього процесу. Навіть не кожен обласний центр може забезпечити такі умови. Тож, повертаючись до нашого прикладу, у цьому разі існування наукового ліцею може бути лише імітацією діяльності та спробою зберегти стару систему.

Головна мета реформи старшої школи — не збереження попередньої мережі, а створення умов, у яких кожна дитина зможе обрати власний шлях розвитку, здобути якісну освіту й у майбутньому бути успішною та корисною для суспільства.

Фото з особистого архіву співрозмовника, а також із Freepik

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.