У МОН презентували посібник із подолання освітніх втрат: для кого він буде корисний
Міністерство освіти і науки України спільно з «UNICEF Україна» підготувало посібник із подолання освітніх втрат, у якому узагальнено та систематизовано наявні напрацювання в цій сфері. Авторський колектив посібника описує різні види освітніх втрат, звертає увагу на соціальну диференціацію учнівства й пропонує добірку ресурсів, яку зможуть використати освітян/ки, школи, а також представники/ці держави та громад.
Під час презентації посібника автори/ки розповіли про:
- мету його створення та очікувані результати використання;
- подолання різних видів освітніх втрат, зважаючи на місце проживання чи соціальний статус учнівства;
- особливості реалізації політики з подолання освітніх втрат на рівні держави, громади, закладу освіти та конкретних учителів/ок.
Переглянути посібник можна за посиланням.
ДЛЯ КОГО СТВОРИЛИ ПОСІБНИК ІЗ ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ
Ідея посібника
Ігор Хворостяний, керівник Офісу впровадження Нової української школи при МОН, акцентує, що нині є багато громадських організацій, які опікуються темою подолання освітніх втрат, утім, бракує узагальнення та систематизації напрацьованих матеріалів.
«Першорядна мета створення цього посібника — узагальнити підходи, подивитися на макро- та мікрорівнях на діяльність, пов’язану з надолуженням освітніх втрат, і систематизувати її. Описані в посібнику рішення дають можливість різним стейкхолдерам і бенефіціарам у сфері освіти працювати з надолуженням освітніх втрат, спрощувати та алгоритмізувати таку роботу через використання наявних ресурсів. Посібник має стати практичним інструментом як для держави, так і для громад, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, а також позашкілля», — упевнений Ігор Хворостяний.
Оксана Пасічник, учителька інформатики ліцею «Сихівський» Львівської міської ради, співавторка державних стандартів освіти та модельних програм з інформатики, а також співтворчиня посібника, наголошує, що перед кожним з учасників навчального процесу стоїть багато викликів, тому розробка має стати якорем чіткості та ясності в подоланні освітніх втрат.
Що означають освітні втрати
Творці посібника зазначають, що освітні втрати почали накопичуватися ще з часів пандемії ковіду, а широкомасштабне вторгнення лише посилило цей процес, створивши багаторічні прогалини в знаннях.
«Спостерігаючи за дискурсом щодо освітніх втрат у світі, ми бачимо, що дуже часто концентрують увагу на подоланні втрат, пов’язаних із кількома тижнями відсутності регулярного шкільного навчання у 2020 році через пандемію. Ще до сьогодні це залишається актуальною проблемою в глобальному вимірі. У нас вона гіршає щотижня і, можливо, щодня», — додає Оксана Пасічник.
Світовий досвід, за словами авторів/ок, показує, що для подолання освітніх втрат необхідна взаємодія на чотирьох рівнях: держави, громад, шкіл та вчительства, саме тому напрацьований посібник містить відповідні змістові блоки. У процесі написання автори/ки зібрали перевірені ресурси, гайдбуки, чеклісти та алгоритми, які мають стати основою для спільної дії цих рівнів.
«Важливо побудувати взаємодію в межах системи освіти так, щоб чергові виклики не спричиняли таких глибоких освітніх втрат, які бачимо сьогодні. Треба спробувати не просто розв’язати наслідки наявної проблеми, а побудувати систему, яка здатна скоординовано реагувати на нові», — пояснює Оксана Пасічник.
Посібник містить:
- огляд ключових державних, громадських та міжнародних ініціатив, платформ і матеріалів;
- конкретні інструменти для практиків: зразки діагностичних карт, форми обліку, шаблони планів підтримки, чеклісти для адміністрації та вчителів/ок, описи дієвих форм роботи з учнівством.
ЯКІ ВИДИ ОСВІТНІХ ВТРАТ ВИОКРЕМЛЮЮТЬ В УКРАЇНІ
Освітні втрати передбачають не лише прогалини в академічних знаннях. Без доступу до регулярної очної освіти зазнає шкоди психоемоційна сфера, що спричиняє труднощі з концентрацією уваги, знижує самооцінку, провокує емоційні зриви. Також учнівство зазнає втрат у соціальній та поведінковій сферах, а це тягне за собою зменшення емпатії, проблеми з адаптацією, роботою в групі та дотриманням правил.
В українському контексті діти стикаються ще й із втратами, які пов’язані з війною. Через тривале перебування за кордоном або на тимчасово окупованих територіях в учнівства знижується рівень володіння українською мовою, відбувається відчуження від традицій та розмивається розуміння власної належності до спільноти.
В учнів та учениць, які повертаються з-за кордону й навчаються в українській школі, часто немає труднощів із навчальними досягненнями, психологічною адаптацією чи соціальними навичками. Але національна ідентичність — це та прогалина, яку дуже важливо заповнити чи й просто не дати поглибити.
Оксана Пасічник
Автори/ки посібника представили алгоритм, за яким можна визначити наявність та вид освітніх втрат. Утім, варто пам’ятати, що втрати виникають комплексно, а не окремо. Першими слід долати психоемоційні та соціально-поведінкові втрати, а після цього — навчальні, адже спочатку дитині треба повернути почуття приналежності та безпеки.
Оксана Пасічник зазначає, що під час подолання освітніх втрат варто зважати на вікові особливості та статус учнів й учениць (наприклад, учнівство за кордоном, з тимчасово окупованих територій або ж внутрішньо переміщене чи із соціально вразливих сімей).
Хто відповідальний за подолання освітніх втрат
Щодо соціального статусу учнівства автори посібника виокремлюють декілька категорій та наводять алгоритми роботи з кожною із них:
- внутрішньо переміщені учні / учениці (для них важливі адаптаційні програми на два-три тижні, додаткові заняття з предметів, де є прогалини, індивідуальні сесії з психологом/инею тощо);
- учнівство, що повернулося з-за кордону (варто поєднувати програми з надолуження освітніх втрат із адаптацією, надавати мовну підтримку та проводити культурну реінтеграцію через тематичні заходи);
- учні та учениці з тимчасово окупованих територій (із ними треба проводити діагностичні тести, сесії з психологом/инею та реінтеграційні заходи, запроваджувати для них індивідуальні програми з надолуження втрат);
- учнівство з особливими освітніми потребами (обов’язковими є постійна присутність асистента/ки, адаптація навчальних матеріалів, розвиток інклюзивної культури в колективі);
- учні й учениці із соціально вразливих сімей (потрібно залучати соціального/у педагога/иню, забезпечити дитині доступ до цифрових освітніх ресурсів, співпрацювати з громадськими організаціями);
- учнівство з національних меншин (слід надавати білінгвальні матеріали, проводити українськомовні табори, міжшкільні обміни тощо).
ЯК РЕАЛІЗУВАТИ ПОЛІТИКУ ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ НА РІВНІ ДЕРЖАВИ, ГРОМАД, ШКІЛ ТА ВЧИТЕЛІВ/ОК
Для ефективного подолання освітніх втрат кожен із рівнів має усвідомлювати свою сферу відповідальності та бути відкритим до співпраці. Автори/ки посібника сформували опис повноважень та очікувані результати діяльності.
Що має робити держава для подолання освітніх втрат
Держава відповідальна за:
- стратегічні орієнтири;
- правову й фінансову основу для подолання втрат;
- єдину політику та координацію між міністерствами, партнерами та громадами.
Очікувані результати діяльності:
- розроблення єдиної рамки політики подолання освітніх втрат.
У посібнику детально розглядають основні групи, у яких напрацьовані матеріали й програми для подолання освітніх втрат, серед яких:
- діагностика та національна система моніторингу освітніх втрат;
- програми з надолуження освітніх втрат;
- забезпечення доступу до освіти через цифровізацію та офлайн;
- підтримка навчання дітей за кордоном дистанційно в українських школах;
- професійний розвиток учителів/ок;
- трансформація шкільної психологічної служби;
- створення системи подолання освітніх втрат у позашкільній освіті.
Яку роль відіграє громада в надолуженні освітніх втрат
Громада відповідальна за:
- створення умов для доступу до освіти;
- координацію локальних ресурсів.
Очікувані результати діяльності:
- створення екосистеми, де кожна дитина має доступ до освіти.
На рівні громади автори/ки пропонують виокремити чотири напрями реагування, що відповідають типам освітніх втрат:
- навчальні (когнітивні) втрати (пріоритети: локальна діагностика освітніх втрат, створення альтернативних освітніх просторів, консультації в цифрових освітніх центрах, короткострокові програми);
- психоемоційні втрати (пріоритети: альтернативні безпечні простори для навчання та зустрічей, долученість до молодіжних і громадських ініціатив, програми психологічної підтримки для дітей, молоді та вчительства);
- соціальні та поведінкові (пріоритети: визначення груп ризику, безпечні та інклюзивні середовища, розвиток місцевих спільнот);
- втрати національної ідентичності (пріоритети: українознавчий компонент у позашкіллі, культурно-громадянська інтеграція та програми національного виховання для ВПО, дітей за кордоном та з ТОТ).
«Децентралізація дає змогу громаді ухвалювати низку самостійних рішень і впроваджувати політики, зокрема з надолуження освітніх втрат, не звертаючись до державних рішень, а також послуговуватися своєю можливістю укладати угоди з міжнародними партнерами напряму. У посібнику ми представили посилання на вже готові рішення за результатами співпраці громад із міжнародними донорами, зокрема приклади якісних, життєдіяльних та ефективних стратегій і кроків для їх розробки», — додає Олена Ліннік, докторка наук, освітня експертка та одна зі співавторок посібника з надолуження освітніх втрат.
Які завдання закладу освіти в подоланні освітніх втрат
Заклад відповідальний за:
- основну координацію підтримки дитини;
- оцінку втрат, план дій, розподіл відповідальності.
Очікувані результати діяльності:
- створення осередку узгоджених дій для подолання різних видів освітніх втрат і відстеження поступу кожної дитини.
Автори/ки посібника зазначають, що робота закладу освіти, подібно до громади, має також відбуватися в межах чотирьох вимірів, що окреслюють різні види освітніх втрат.
- Навчальні втрати. Школа має забезпечити цілісний цикл: діагностика — планування — підтримка — моніторинг поступу.
- Психоемоційні втрати. Педагоги/ні повинні розуміти, як стрес впливає на навчання й поведінку, та адаптовуватися під умови, а школа — забезпечувати постійну роботу психологічної служби, організовувати «ранкові кола» й використовувати елементи СЕЕН.
- Соціальні та поведінкові втрати. Акцент на командному навчанні, учнівському самоврядуванні, ненасильницькій комунікації та наставництві від старших учнів / учениць.
- Втрати національної ідентичності. Варто посилювати українознавчий компонент в освітньому процесі, проводити пізнавальні мистецькі події, залучати громадські організації, діячів / діячок, музеї для посилення відчуття приналежності до українського простору.
У посібнику представники/ці закладів освіти знайдуть конкретні настанови та поради для роботи, зокрема календарне планування, а також приклади оптимізації різних видів діяльності, щоб якісно приділити час подоланню освітніх втрат.
Учителі сьогодні дуже перевантажені й через це не дуже мотивовані, щоб самостійно здійснювати додаткові заняття чи залучати ресурси. Тут корисною є взаємодія із зовнішніми партнерами й громадськими організаціями.
Оксана Пасічник
Що можуть зробити вчителі без додаткових ресурсів
Учительство відповідальне за:
- щоденну реалізацію стратегії подолання освітніх втрат через методи, оцінювання й атмосферу довіри.
Очікувані результати діяльності:
- створення безпечного, мотивувального освітнього середовища.
Учителі й учительки безпосередньо працюють із дітьми, бачать їхні реакції та стани й допомагають долати освітні втрати. Саме тому формування безпечного, мотивувального освітнього середовища довкола учнівства здебільшого залежить від них, упевнені автори/ки посібника.
Дії освітян/ок мають охоплювати всі виміри освітніх втрат, а в посібнику наведені практичні орієнтири для вчителів/ок — від первинної діагностики й організації індивідуального підходу до формування атмосфери підтримки, мотивації та відстеження поступу. Ці дії, наголошують автори/ки, не потребують додаткових ресурсів — лише усвідомленості, взаємодії з колегами та системної уваги до потреб кожного учня й кожної учениці.
«Ті методи, які вчителі вже застосовують на своїх уроках, можуть допомогти дуже швидко та якісно надолужити певні освітні втрати, але лише в тому разі, коли це робиться системно із застосуванням певних підходів, які окреслені в нашому посібнику. Наприклад, універсальний дизайн у навчанні, у межах якого ми від початку плануємо освітній процес так, щоб урахувати всю різноманітність учнівства», — зауважує Оксана Пасічник.
Також у посібнику розглядають проєктно-модульний підхід, завдяки якому учитель/ка не просто викладає певні розділи підручника чи програми, а організовує освітню діяльність так, щоб учнівство бачило сенс своєї роботи й створювало якийсь продукт у процесі. Учителю/ці також важливо підтримувати в дітей мислення зростання й конструктивного сприйняття помилок і труднощів.
«Учитель має стати їхньою підтримкою в безпечному експериментуванні під час навчання, адже так ми не лише краще вчимося, а й здобуваємо стійкість, що буде корисною за межами освітнього процесу», — зазначає Оксана Пасічник.
Фото МОН та Артема Галкіна, передрук суворо заборонено
